Надя Шаповал про виставку Янніса Кунелліса в фонді Prada в Венеції
У травні фонд Prada відкрив у Венеції ретроспективу художника Янніса Кунелліса. На відкритті побувала стиліст Надя Шаповал.
Fondazione Prada вперше проводять сольну виставку одного художника у стінах свого венеційського майданчика – палаццо Са' Corner della Regina. Ретроспектива робіт Янніса Кунелліса розташована на трьох поверхах і показує понад 60 його картин.
Легендарний італійський куратор і глава Prada Fondation, Джермано Челант зупинив свій вибір на Кунеллісі з багатьох причин. По-перше, саме Джермано в 1960-х роках винайшов термін "arte povera" для художнього течії, яскравим представником якої був Кунелліс. По-друге, художник, який пішов з життя 2017 року, залишив величезну спадщину і сьогодні визнаний одним з найважливіших італійських художників ХХ століття.
Янніс Кунелліс, родом з портового міста Пірей, 1958 року, тоді йому було всього 20, сів на потяг в Афінах і назавжди покинув Грецію – країну своїх дитинства та юності. Він попрямував до Риму, де навчався в Accademia di Belle Arti. Цей крок він пізніше коментував так: "Я не писав своїй матері чотири роки, бо вирішив порвати будь-який культурний зв'язок з Грецією. Я перестав розмовляти грецькою мовою, і це було травмою для мене, яка пізніше стала ментальною". Цей крок художника з міфічного Сходу до матеріального Заходу став вирішальним для його творчості.
Пізніше, через два роки після переїзду, Кунелліс здійснив подорож на грецькому торговому судні, на якому працював його батько, в Америку. Дорогою він побачив Мюнхен, Массачусетс, Бостон і, нарешті, Мангеттен, а пізніше повернувся до Європи через Антверпен. Ця мандрівка змінила художника і перетворила в людину, яка шукає дім, і знаходить його всюди, так перетворює простір навколо себе в місце проживання. Ця лінія червоною ниткою пронизує його ранню творчість: через дорожні знаки, алфавіт, рекламні щити ще незнайомої йому Італії він говорить про наболіле – про пошук дому. Трансформує це у деконструйовані написи на білих полотнах, що відображають фрагментарність реальності, в якій перебував художник. Роботи цього періоду (1960-1966) можна побачити на першому поверсі палаццо Ca' Corner della Regina.
1967 року художник додає нові елементи – вогонь і метал. Він використовує вогонь з газових пальників, випалює з його допомогою квіти з металу. Тут Янніс починає проявляти себе як соціально орієнтований художник, адже відповідає на події, які відбувалися на вулицях Європи: студенти великих міст влаштовували демонстрації, вимагали свобод. Велика газова квітка на рівні очей наче вириває глядача з простору галереї. Незабаром з'являються інші елементи, що дають полум'я: свічка, парафінова лампа, сухе пальне, а також малюнки-сліди від вогню на стінах галерей – всі ці інструменти нагадують глядачеві, що полум'я – рукотворне, промислове. Це була заява художника про радикалізацію способу створення мистецтва, заперечення будь-яких кордонів, а також відкритий маніфест його лівих поглядів. Ці знакові роботи також можна побачити в палаццо Са' Corner della Regina, вони буквально вписані у стіни тільки-но відреставрованого другого поверху.
Ще одна робота, яка відображає кризу персональну і одночасно світову – Tragedia civile 1975 року – розміщена на тлі стіни, покритої сухозлітним золотом. На ній висить нічим не примітне бюргерське пальто з капелюхом на типовій вішалці, яку можна побачити в кав'ярнях Парижа чи Відня. Тут видно алегорію на самого автора і на його улюбленого письменника – Франца Кафку. Часто Кунелліс ототожнював себе з персонажем романів Кафки – анонімом К. Сіре пальто, що висить на тлі пишної золотої стіни, змушує глядача переживати нікчемність особистості сучасної людини. Цій роботі виділена окрема кімната з видом на Гранд Канал.
На початку 1970-х вся європейська інтелігенція захопилася лівими поглядами, і це не оминуло Кунелліса. По-перше, у художника був абсолютно нетривіальний вибір матеріалів, до яких він звертався – наприклад, мішки з вугіллям. Вугілля – прямий символ початку капіталізму. Також він створював інсталяції з мішків з кавою і гороху. Кава також представлена гірками на ручних вагах (цю роботу розташували на сходах між першим і другим поверхами палаццо). У кави досить складна історія – її часто пов'язують з колоніалізмом, рабською працею при видобутку. Практично, як вугілля раніше, кава – це паливо сучасного світу. Кунелліс постійно повторював ці елементи з року в рік.
Як продовження теми анонімної людини К., на третьому поверсі палаццо Ca' Corner della Regina на підлозі в ряд акуратно складені чорні "офісні" пальта, штани, капелюхи і черевики. Поруч з ними інша робота – вагонетки, навантажені вугіллям і залізом, мовчазні символи початку нової індустріальної ери. На третьому поверсі палаццо під стелею підвішені шафи – так художник декларував те, що він працює з простором по-новому.
Художник також працював з темами рівноваги і гравітації в діалозі з міським простором. У внутрішньому дворі палаццо представлена робота 1992 року, яку автор подарував набережній Барселонета в Барселоні – це величезний підйомний портовий кран, до якого підвішені кавові мішки. Ретроспектива закінчується на нульовому поверсі, де зібрано архів афіш і фотографій, а також представлені відео театральних постановок, над якими працював Кунелліс.
"Мене називали артистом у 60-х, бо не знали, як ще визначити взаємодію з мішками з вугіллям. Але я саме художник, і я на цьому наполягаю. Адже бути художником – це означає складати образи, але ніхто не може вказати, в якій манері чи техніці. У кожного художника є своє бачення і свій спосіб складання образів. Поняття "художник" пов'язують з традиційним мистецтвом, а "артист" – з революційним. Це просто смішно. Лібералізм подарував картині свободу і повністю відновив інтелектуала в художникові", – ці слова Кунелліс сказав 1996 року, і вони повністю відображають його творчість, обов'язкову до перегляду в сучасному світі.
Виставка Jannis Kounellis працюватиме в Венеції до 24 листопада.
Фото: Agostino Osio-Alto Piano; Courtesy Fondazione Prada
