Подвійна гра: інтерв’ю з дуетом художників Elmgreen & Dragset
Від перформативних постанов до масштабних інсталяцій, що змінюють зміст звичних речей, — ми пройшли творчим шляхом митців Elmgreen & Dragset, не без їхньої допомоги.
Фото: Elmar VestnerДва пісуари з’єднано однією звивистою трубою. На підлозі — двоє похапцем знятих джинсів разом з двома білими трусами. Два однакові зліпки голови безіменної античної статуї прикріплено до кінців зав’язаного на вузол металевого стрижня. Це все скульптури Майкла Елмґріна й Інґара Драґсета.
У 1995 році вони починали спільну мистецьку діяльність, коли були ще й партнерами по життю, але на початку 2000-х розлучилися. Артдует Elmgreen & Dragset, утім, не розпався. Головний драйвер і тригер їхньої творчої активності — вони самі, поєднання їхніх життів з усіма травмами й фіксаціями. "Творчий процес починається з невеликих, іноді зовсім разючих подій або спостережень. Це можуть бути загальні моделі поведінки, що ґрунтуються на традиції, а не логіці, і змушують нас ставити під сумнів певні структури в нашому суспільстві або найближчому оточенні, — пояснюють джерела своїх ідей художники. — Але оскільки нас двоє, виходить справді кумедна динаміка, творець наших робіт не один або інший, і не ми разом, а радше якийсь третій персонаж, якого ми створили разом: це маленьке дивне чудовисько".
Серед скульптурних робіт дуету й правда багато таких, що побудовані завдяки сполученню однакових предметів — цей прийом став для них знаковим. "Передусім це, безперечно, має чітке відсилання до того, що нас двоє. Ми часто бачимо, що парні об’єкти відкривають нові асоціації, які часто не беруться до уваги, — міркують художники. — Сполучення — прекрасний інструмент, щоб зрозуміти, що насправді означає той чи інший об’єкт".
Gay Marriage, 2010; порцелянові пісуари, крани, трубки з неіржавкої сталі. Подяка — артгалерея PerrotinТак, у серії Couple два трампліни для стрибків у воду прикріплено вертикально до стіни: хоч вони й позбавлені своєї функціональності, розум все ще асоціює їх з басейном, а самі об’єкти викликають почуття, пов’язані з дотиком до поверхні води. Подвоєння також може стосуватися ширших уявлень про особистість людини і її взаємини з оточенням. Основу композиції Untiled (2014 року), наприклад, складають дві подушки: за відбитками на них ми ідентифікуємо присутність двох людей, попри їхню фізичну відсутність.
Елмґрін і Драґсет не мають формальної художньої освіти, але це їм, безумовно, пішло на користь. Перший народився в 1961 році в Данії, другий — через вісім років у Норвегії. Познайомилися в 1994-му в Копенгагені. У ті часи Майкл виступав на поетичних вечорах, а Інґар захоплювався театром. Перші спільні мистецькі проєкти народилися за рік після знайомства і являли собою переважно перформанси. Без традиційного артбекграунду вони побачили іншу перспективу, альтернативну точку входу. Коли тільки починали співпрацювати, то дивилися на незнайомий світ мистецтва, як ніби вперше опинилися на артярмарку. Все, що відбувалося тоді в галереях і музеях, викликало у них безліч запитань на кшталт "чому це робиться в такий спосіб?" або "чому всі галереї на вигляд однакові?". Так цікавість стала рушійною силою їхньої творчої спілки, і цей допитливий імпульс досі з ними.
Фото: Elmar Vestner"У ті дні ми не дуже багато думали про те, що належить до мистецтва, а що ні. Ми походили з різних верств суспільства, один був весь у поезії, інший — у театрі. Як артдует ми почали з перформансу, де використовували свої тіла для дослідження нових концепцій мужності, а потім вже зосередилися на інших темах, зокрема й дослідженні суті художніх інституцій. У будь-якому разі в нас ніколи не виходило дотримувати правил гри", — сміючись згадують Майкл і Інґар.
На художників, безумовно, вплинув Фелікс Ґонзалес-Торрес, праці якого демонструють, як потужно може переплітатися особиста й політична проблематика. Їм також близька мінімалістська візуальна мова, сформована в 1960-х такими художниками, як Дональд Джадд і Сол Левітт. У розмові Елмґрін і Драґсет згадують про те, що мінімалізм від самого початку формував їхню практику й мислення. Цей напрям жорстко критикував формат художньої виставки й виводив на передній план нехитру абстрактну естетику, робив її майже способом життя. У Скандинавії, де виросли художники, функціоналізм — один із проявів мінімалізму — важлива частина візуальної культури й архітектури, навіть дитячі садки там мінімалістичні, тому прагнення й любов до мінімалізму, переконані Майкл з Інґаром, закладені в них змалку.
Їхня перша скульптурна серія — Powerless Structures — була створена в 1997-му. Поєднуючи архітектуру й дизайн, звичні предмети, буквально перевернуті догори дриґом, або ж із доповненнями, що повністю позбавляли їх звичного функціоналу й сенсу, цей артдует поставив себе поряд з помітними постконцептуалістами.
Одна з важливих тем їхньої творчості — дослідження категорій влади й сили в найширшому сенсі. "Влада може бути так глибоко вбудована в об’єкти, простори, культуру й поведінку людей, що безпосередньо впливає на наше повсякденне життя. Часто можна навіть не помітити цього, — зазначають художники. — Але насправді не потрібно багато часу, щоб виявити, де містяться механізми контролю або як тонко вони керують нами, підриваючи нашу свободу. Хоч де ви перебуваєте: чи то в художній галереї, чи то в громадському або комерційному просторі, вас зазвичай регулюють і спрямовують різні владні структури: розвішані знаки „не чіпайте це", „не стійте там" та інші".
Фото: Elmar VestnerОднією з найвідоміших інсталяцій-оманок цього дуету став бутик Prada — його розмістили на шосе в техаській пустелі недалеко від міста Марфа. Інсталяція, відкрита у 2005 році, являє собою невелику будівлю, оформлену так само, як торговий простір італійського бренду. У ньому виставлено нову колекцію аксесуарів, але двері — зачинено: всі, хто зупинявся на шосе, могли тільки споглядати їх крізь вітрину. З одного боку, ця робота показувала масштаби глобалізації: бутик модної марки з’явився навіть у богом забутій пустелі. З іншого — демонструвала марність і безглуздість світу споживання.
Prada Marfa, 2005; гіпс, алюмінієві рами, скляні панелі, МДФ, фарба, килим, полотно, взуття та сумки Prada Фото: James Evans і Lizette Kabré. Подяка — Art Production Fund, Нью-Йорк; музей Ballroom Marfa, МарфаВідповідно до задуму художників, цей "бутик" згодом мав старіти та руйнуватися. Але за іронією долі цей процес порушився, що додало роботі нового смислового навантаження. Після кількох актів вандалізму (спершу експозицію розграбували, а потім нанесли графіті на стіни), а також позову влади Техасу до Prada про несанкціоновану рекламу на дорозі (хоча бренд до цієї інсталяції не мав стосунку) було вирішено зареєструвати "бутик" як музей з постійною експозицією. Будову регулярно підфарбовують і реставрують. Так інсталяція Prada Marfa стала пам’ятником не тільки консьюмеризму, глобалізації, а й бюрократії.
Ще потужнішим висловлюванням став "Меморіал гомосексуалам — жертвам нацизму", створений на знак визнання існування жертв-геїв під час Голокосту. Його поставили у 2008 році в берлінському парку Tiergarten на замовлення уряду Німеччини. Пам’ятник часто нівечили вандали, зазначають Майкл і Інґар, — але вони раді, що удар у цьому разі брали на себе метал і бетон, а не реальні люди. Елмґрін і Драґсет із самого початку досліджували квір-теми та інтуїтивно й далі працюють з тим, що стосується їхнього життя. "Коли ми почули, що в гей-клубі в Україні побили відвідувачів, нас це дуже засмутило, — розповідають художники. — Ми думаємо, вкрай важливо висувати ці теми на передній план, щоб дискусії навколо них не вщухали".
Powerless Structures, 2015; дерево, дверні ручки, петлі, запобіжники, ланцюги Фото: Eric Gregory PowellПандемія 2020-го висвітлила нові перспективи для окремих творів мистецтва Elmgreen & Dragset, створених багато років тому. Наприклад, скульптура хлопчика (The Future, 2013), що сидить на пожежній драбині й немов вдивляється у власне майбутнє, у нових реаліях віддзеркалює настрій невпевненості й ізоляції, який прийшов разом із соціальним дистанціюванням. На думку художників, на їхні скульптури та інсталяції можна й потрібно дивитися через якийсь час: їхній символізм постійно трансформується, і люди можуть поглянути на них по-іншому, знайти нові сенси.
Текст: Олександр Щуренков
