"Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022": важлива виставка про минуле і сьогодення

На території меморіального заповідника "Бабин Яр" відкрилась виставка, яка розповідає про два геноциди, скоєні у Бахмуті: нацистський 1942–1943 років та сучасної Росії 2022–2023 років. Архівні та документальні матеріали доповнює чуттєвий артпроєкт художника Михайла Алексеєнка — про крихкість пам'яті.

"Пил", автор – Михайло Алексеєнко
"Пил", автор – Михайло Алексеєнко

На фасаді виставкового центру "Жива пам'ять" глядачів зустрічає фраза Джорджа Сантаяни, одного з найважливіших філософів-гуманістів XX сторіччя. "Той, хто забуває своє минуле, приречений пережити його знову" —нагадування, яке навряд чи може бути зайвим. Цю прозору та напрочуд актуальну думку часто наводять, коли пишуть та згадують про Освенцим, проте ця фраза є так само важливою і для занурення в проєкт "Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022", який розповідає про те, як красиве промислове місто на Донеччині стало місцем двох злочинів тоталітарних режимів — з різницею у 80 років.

Перше "коло" експозиції — це історія у текстах, фотографіях та спогадах свідків про так званий Бахмутський "Бабин Яр" 1941–1943 років (тоді Бахмут був Артемівськом), коли місто було окуповано німцями. За різними даними, у цей період в Бахмуті було вбито понад три тисячі євреїв. Ця частина виставки підготовлена командою "Бабиного Яру" разом з Бахмутським краєзнавчим музеєм. В його фондах зберігаються архівні матеріали та фото, що дають змогу оцінити масштаб злочинів фашистів — до речі, саме ці матеріали були використані в якості доказів на Нюрнберзькому процесі. Символічно, що частину фондів команді Бахмутського музею вдалося евакуювати до того, як російська армія почала знищувати місто.

Бахмут був окупований німцями в жовтні 1941 року. Досить швидко у місті почалися погроми, страти, обшуки. Функціонувало кілька концтаборів. В кінці 1941 року всіх євреїв зобов’язали зареєструватися в комендатурі та носити на рукаві білу пов’язку. 7 січня 1942 року комендатура видала указ явитися всім євреям у приміщення колишнього залізничного НКВС. Більшість, йдучи на смерть, вірили, що їх мають переселити в інше місце.

"Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022"
"Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022"

Людей протримали три дні в підвалах, а потім відвезли на страту — шахти алебастрового комбінату (на цій території в наш час знаходився завод шампанських вин). Понад 3000 людей стратили в ніч з 10 на 11 січня, частина з них були заживо замуровані в шахтах-камерах для вироблення алебастру — а саме в камері № 46. У вересні 1943 року, після звільнення Бахмута радянською армією, шахти відкрили — тільки тоді було викрито злочин нацистів. Одразу ідентифікували 400 людей, вже пізніше — ще понад 1000, всього 1500 страчених, але це була тільки частина загиблих. Вже в 1990-ті роки міський штаб "Пошук" створив архів про жертв трагедії, їхні історії представлені у фонді Бахмутського краєзнавчого музею.

Виставка у "Бабином Яру" символічно відкрилася 1 серпня — адже саме 1 серпня 2022 року Міністерство оборони Росії оголосило про початок наземної операції в Бахмуті. Сьогоднішня трагедія Бахмута представлена очима військових кореспондентів — це Костянтин і Влада Ліберови, Сергій Коровайний, Андрій Дубчак та Георгій Іванченко. Вона подана хронологічно — від перших обстрілів у місті до кадрів, коли замість Бахмута перед нами фактично рана. На фотографіях — обличчя не тільки відважних українських військових, але й ДСНС-ників, пожежників, які виконують свою роботу в місті, де це майже неможливо; вуличні тварини та рідкісні місцеві мешканці.

Чи мала на меті команда "Бабиного Яру" цими двома документальними експозиціями провести паралелі між геноцидами росіян та німців? Так, безумовно. Чи мала на меті визначити, який з режимів жорстокіший? Навряд чи.

"Це історія, яка потрібна українцям, — каже керівниця НІМЗ "Бабин Яр" Роза Тапанова. — В Україні свій Бабин Яр є чи не в кожному регіоні, а ще є тисячі історій порятунку євреїв українцями, які люди довго не могли розказати. Зараз весь світ бачить, як російські неонацисти вчиняють геноцид на нашій землі. Паралелі, які ми проводимо цією виставкою між діями німецьких фашистів та російських загарбників, — це не порівняння, хто є меншим злом. Це про те, що зло має одне й те саме обличчя, і це зло має бути покарано".

Роза Тапанова
Роза Тапанова

Документальну частину експозиції завершує мультимедійний проєкт німецького художника, відеоартиста Клеменса фон Ведемеєра. Бахмут — особливе місце для 48-річного німецького художника: 80 років тому його дід, якого Клеменс ніколи не знав, бо той помер за 20 років до його народження, був офіцером Вермахта та перебував зі своїм взводом в Бахмуті. Гаральд фон Фітінгоф-Ріш займався любительськими зніманнями, тож фільмував наступ свого підрозділу, який завершився в тодішньому Артемівську. Німець знімав головну площу міста, де тоді стояв відомий пам’ятник Артему авторства українського скульптора Івана Кавалерідзе (в 1943 році підірваний німцями), міський сад, пересування німців містом. У 1942 році його було комісовано і він не брав участі в масових убивствах у Бахмуті.

Відео Гаральда фон Фітінгоф-Ріша наразі є частиною архіву Клеменса, він демонструє його на виставці, даючи нам безцінну можливість бачити Бахмут минулого. Ніби керуючись заповітом філософа Джорджа Сантаяни, в 2021 році Клеменс приїхав у Бахмут, аби дослідити минуле і побачити місця, пов’язані з окупацією німців, — а також презентувати в Бахмутському краєзнавчому музеї проєкт "Сліди коней" (у колаборації з художником Миколою Рідним, кураторка Дана Брежнєва).

Перебуваючи у Бахмуті, він знімав місця, які 80 років тому фільмував його дід, досліджував, як змінилося місто, — яким красивим, квітучим став Бахмут. Відео Клеменса фон Ведемеєра демонструється в сусідній кімнаті поруч з фільмом його діда — як своєрідний діалог поколінь, як надскладна, але важлива розмова про потребу пам'ятати. Кадри, відзняті Клеменсом в 2021 році в мирному Бахмуті, межують з новинними відео вже 2023 року — місто, яке німець бачив повним життя, вже за півтора року майже знищене російською армією. Захоплення містом, яке відчутне в кадрах, знятих художником в 2021 році його власною рукою, змішується з жахом, коли він коментує сьогоднішні кадри Національної поліції чи ДСНС.

Центром усієї виставки є відео та інсталяція сучасного митця Михайла Алексеєнка. Дослідження пам'яті та нашого минулого є однією з ключових тем для 34-річного художника, який є призером M17 Sculpture Prize та одним з переможців Премії PinchukArtCentre в 2022 році. На виставці представлені дві роботи Алексеєнка під назвою "Пил" — 2014-го та 2022–2023 років, які в естетичній манері, ніби на півтонах, говорять про страшну руйнівну силу тоталітаризму.

"Пил", 2022-2023
"Пил", 2022-2023

Перше відео — семихвилинна медитативна робота "Пил", знята Михайлом взимку 2013–2014 року, під час подій на Майдані, — апелює до думки про те, що тоталітарний режим хоче і може стерти на пил людину фізично, але особистість знищити неможливо. Пил, який ми бачимо, все одно залишає сліди. Будь-який злочин залишає сліди.

Виставка
Виставка "Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022"

Друга робота, яка так само називається "Пил", є рефлексією подій повномасштабного вторгнення: півторихвилинне відео, від якого буквально неможливе відірватися, показує, як на наших очах розсипається крихкий будинок з пилу. Кожен глядач побачить в образі будинку щось своє — буквальне руйнування домів, соборів, пам'ятників у наших рідних містах. Але для художника цей будинок — передовсім "метафора пам'яті, яку намагаються знищити росіяни".

"У Михайла є тонке розуміння того, як зображувати чутливі теми, — додає керівниця Роза Тапанова. — Його відео поєднують всі питання, які ми порушуємо в проєкті. Воно про те, що насправді робить режим з людиною — просто стирає на пил. І коли ти дивишся на це, розумієш, що відбувалося з нами протягом останнього століття".

В центрі експозиції, як єднальний символ всієї розповіді, — інсталяція Михайла Алексеєнка "Пролиті сльози". Це басейн, в який маленькими тонкими цівками падає вода, деконструюючи зображення води та розносячись по залу пронизливою луною. Басейн символізує пролиті сльози за всіма загиблими, інформація про яких колом розходиться від нього в експозиції. Михайло пропонує глядачу взаємодіяти з басейном — підходити до нього, заглядати, шукати відображення.

Михайло Алексеєнко
Михайло Алексеєнко

"Аналіз пам’яті не має терміну і не має кінця, — каже художник. — А нести пам'ять про мертвих можуть лише живі. Коли ти, заглядаючи у басейн, наповнений сльозами, ідентифікуєш себе в порожнечі нашого спільного болю, бачиш відображення інших людей, ти розумієш, що ти живий. Ще живий".

Інсталяція
Інсталяція "Пролиті сльози"

Роботи Алексеєнка вирізняє естетичність — вони наповнені екзистенційними смислами і водночас візуально довершені. Важливе питання, яке порушує художник, — чи можлива естетизація руїни?

"За образами, які ви бачите у відео, — людська травма, біль. Але візуально ця робота може захоплювати, і це нормально. Я знаю, що люди дивляться і ніби завмирають, медитують — це добре, тому що в шокових ситуаціях людина реагує саме так. Питанням естетизації руїни переймалися ще в часи Другої Світової війни: був німецький художник Отто Дікс, який відомий своїм довершеним з погляду техніки живописом, що зображував жорстокість війни, Франсіско Гоя ще під час Іспанської війни робив гравюри про смерть, але технічно вони були дуже майстерно зроблені. Я за освітою художник-графік, тому такі графічні рішення мені дуже близькі".

Виставка "Бахмут — обличчя геноциду 1942–2022" триватиме з 1 до 31 серпня 2023 року у виставковому центрі "Жива пам'ять", Бабин Яр.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.