5 головних виставок Києва у грудні
Зворушливий спільний проєкт Марії Куликовської і шведської фотографині Александри Ларссон-Якобсон, мистецтво художників-емігрантів ХХ століття і новий проєкт Анни Звягінцевої – серед найцікавіших виставок грудня у Києві.
З 4 грудня до 19 січня в Naked Room
Минулий рік був насиченим для художниці Анни Звягінцевої: вона отримала першу премію конкурсу PinchukArtCentre, автоматично увійшла до списку номінантів міжнародної премії Future Generation Art Prize 2019 і представлятиме проєкт у Венеції. "У новій виставці в The Naked Room немає малюнка, який вже став синонімом практики Анни, – розповідають куратори галереї Марія Ланько і Єлизавета Герман. – Живопис і кераміка, над якими вона працювала протягом останніх місяців, на перший погляд є несподіваними. Однак метод Анни проступає в них тільки переконливіше і тонше. На противагу полотнам, що вимагають споглядання, об'єкти-вази Анни мають загрозливо матеріальний вигляд. Однак грубість виконання межує з чуттєвістю. Дещо побита сентенція про невловиму красу буденності є точною формулою для нової виставки Анни Звягінцевої. За основу полотен взяті її щоденні спостереження".
З 6 грудня до 1 лютого в Щербенко Арт Центрі
Діалогу жінки з суспільством і ставленню до особистих меж присвячена спільна виставка Марії Куликовської і її подруги, шведської художниці Александри Ларссон-Якобсон. "Тілесні" акварелі Куликовської дивовижно співзвучні з натуралістичними фотографіями Александри, яка знімає зів'ялі квіти в стилі голландських майстрів уже два роки. Цю серію вона розпочала, коли народила дитину. Фотографії спочатку були своєрідною рефлексією на трансформацію життя і тіла, новий статус у суспільстві, а також свого роду підсвідомою психологічною терапією і способом звільнитися від внутрішніх страхів і травм пам'яті.
Роботи Марії присвячені дослідженню тіла, чуттєвості, квірності, фемінності. Художниця запрошує у свій внутрішній світ і пропонує розділити її особисту травму. Ту, від якої вона втікає в свій ліс квітів, при цьому оголює ретельно приховані скелети в шафах глядача і суспільства. Роботи Марії Куликовської створені спільно з її чоловіком, архітектором Олегом Винниченком, і режисером Аліною Гюнтер.
З 5 до 27 грудня в галереї "Золотое сечение"
Роботи для цієї виставки збирали з усіх усюд: з приватних колекцій України, Франції, Німеччини, Нідерландів, США. Це не випадково: вона присвячена українським, російським, єврейським художникам, які мають світове визнання в еміграції. Куратори зібрали роботи 1900-1980-х років Василя Хмелюка, Давида Бурлюка, Олексія Грищенка, Миколи Кричевського, Олексія Ісупова, Миколи Ісаєва, Соні Левицької. Цікаво спостерігати, як з часом змінювався стиль художника, зокрема, під впливом переїзду. Особливо це помітно на прикладі творчості Василя Хмелюка: його робіт, створених в еміграції на початку 1930-х, і в Парижі в 1960-х, коли він став вже відомим майстром.
З 5 грудня до 20 січня в Mironova Foundation
Робота Іллі ЧичканаПро виставку з промовистою назвою MustHave кураторка Тетяна Миронова думала давно. По суті, це найкраще з сучасного українського мистецтва: роботи найвпливовіших у світі українських художників, з якими Тетяна давно працює. "Імена цих авторів відомі по всьому світу, їхні роботи перебувають у музейних та приватних колекціях і продаються на світових аукціонах", – каже Тетяна. Це Арсен Савадов, Олег Тістол, Ігор Гусєв, Максим Мамсиков, Олександр Сухоліт, Анатолій Криволап, Юрій Соломко, Ілля Чичкан і Артем Волокітін.
До 18 грудня в Voloshyn gallery
Під завісу року в Voloshyn gallery відкрили виставку одного з найбільш успішних і важливих українських художників Володимира Буднікова. Його роботи легко впізнаються: це витончені, нефігуративні композиції, часто монохромні. Виставка "Напис" – презентація нового циклу живописних робіт митця. Цикл зроблений 2019 року в Каневі, куди Володимир Будніков разом з дружиною, художницею Владою Ралко, часто їздить на пленери. "Під час роботи я зосередився на обставинах, за яких може походити мова, а також на тому, що їй загрожує або перешкоджає, – пояснює сам художник. – Більше того, я взявся за "написання", чим повернув живопис в його буквальну суть – до принципу, згідно з яким мова стає "живим листом". Роботи Буднікова завжди складно описувати, вони невловимі – тому потрібно обов'язково стежити за ними.
