Парфумерний музей Dorin: історія з парфумерією
На запрошення Dorin Марія Павлюк побувала у приватному музеї бренду нішевої парфумерії, заснованому 1780 року, і відродженому в нульових.
Коли вирушала в передмістя Парижа, я була налаштована песимістично: здавалося, варто перетнути межі міста або повернути не в ту вулицю, – і доведеться виривати гаманець з рук хуліганів і бігти щодуху. Яким же було моє здивування, коли за містом мене зустріли не биті вікна і неблагополучні квартали, а вузькі вулички з ажурними парканами, за якими ховалися ідеальні газони і блакитні ставні столітніх садиб. Саме там зберігаються величні історії паризької буржуазії XIX – XX століття.
Башар Насрі, власник DorinУ другій половині XIX століття парижан все більше притягувала природа. Містяни любили проводити літні дні на свіжому повітрі. Особливо цікавими були маршрути на північний захід від столиці, де течія Сени утворювала острови. Після запуску Сен-Жерменської залізниці парижанам відкрилася можливість подорожувати з комфортом: якихось 20 хвилин шляху – і можна було потрапити на станцію Шату, звідки було рукою подати до закладів, затишно розташованих над водою.
Через сто років на станції Шату виходжу я. Моя мета – будинок, побудований 140 років тому власником нафтової компанії, яка постачала електрику на всі вулиці Парижа. Його викупив і відреставрував Башар Насрі, теперішній власник парфумерної марки Dorin. Але я приїхала не просто в гості, а в музей бренду Dorin, заснований 1780 року.
"Бачите, в кутку на стелі відійшла біла фарба? – Придивіться, – говорить Башар. – Спершу я засмутився, що у домі знову потрібен косметичний ремонт, але пізніше побачив: за нею щось є". Коли Насрі купив свій будинок, стіни в ньому були оштукатурені. Він і подумати не міг, що за фарбою можуть ховатися картини. "Одному Богу відомо, якого року і хто їх створив", – не приховує захоплення Башар, – а я завмерла з чашкою кави посеред вітальні, розглядаю розпис, прихований за облущенною фарбою на стелі.
Прямо з вітальні Башар веде мене в хол, де і зберігаються рідкісні експонати. З XVIII століття Dorin випускав інноваційні на той час компактні засоби для макіяжу (і чоловічого, в тому числі). Зараз вже важко уявити, що за часів Марії-Антуанетти косметика існувала в travel-форматах. Але так і було.
Мало того, в Dorin придумали шейкер для рум'ян, прообраз сучасного Juicy Shaker. Він чимось нагадує шейкер для коктейлів, тільки замість напоїв в ньому змішувалися різнокольорові пудри, щоб можна було створити потрібний відтінок.
Я довго розглядаю маленькі, ніби іграшкові, екземпляри за склом. Прошу месьє Насрі розповісти улюблену байку, пов'язану з Dorin, і він ділиться історією створення невеличкої лінії ароматів Les Eaux Poudrées. Тоді вони з парфумерами вирішили відтворити аромати квітів: лілії, гарденії, камелії і дзвіночка. Звичайно, не обійшлося без троянд. Різновидів троянд існує безліч, але в парфумерії використовують всього кілька. Найчастіше це дамаська троянда, болгарська троянда і столистна троянда-сентіфолія, що росте в Грассі. Рідше використовують екзотичні сорти, наприклад, чорну Black Baccara. У Dorin створили "Rose Des Bois", що в перекладі означає "деревна" або "лісова" троянда. "І як же це вдається, адже такої троянди не існує?" – з подивом я нахиляюся до рожевого флакону. "Саме цей аромат парфумери Dorin створили штучно, натхненні фантазіями про те, як могла б пахнути лісова троянда", – пояснює Башар.
Не встигаю я засвоїти всі ці історії, в які тільки що занурилася, як Насрі пропонує вирушити на ланч. Традиційний французький ресторан (а за сумісництвом маленький музей) Мезон-Фурнез розміщений на Острові імпресіоністів. Саме сюди в пошуках натхнення, з денним квитком в обидва боки, приїжджали імпресіоністи XIX століття. Острів був оазисом колірного достатку і мінливої гри відблисків. І слугув вічною натурою для художників, які писали парижан, що плавали на човнах або фліртували з дамами в традиційних прибережних ресторанах.
І ось я стою на балкончику, тримаю в руках репродукцію "Сніданку веслярів" Ренуара – і усвідомлюю, що сто років тому Ренуар міг сидіти саме в цьому місці, де перебуваю зараз я, і писати свою картину з натури, спостерігати за веселуном за столиком навпроти. Дивно, але навіть принт на маркізах залишився колишнім. Лунає гул розмов, дзвякають прилади; я роблю ковток шардоне і розглядаю колоритних персонажів навколо. Стіни потерті, дерев'яні меблі можна легко віднести до категорії антикварної, але все це тільки додає особливого шарму всьому цьому дневі. Як багато можна дізнатися, якщо просто виїхати за межі міста.
