Як перестати чіпати обличчя, коли ви нервуєте (або задумалися)
Одна письменниця поділилася особистою історією про життя з дерматиломанією — хронічним захворюванням, у разі якого люди нав’язливо роздряпують свою шкіру, — і про те, як вона навчилася давати раду з недугою в періоди емоційного стресу.
Photo: Greg Conraux / Gallery StockІноді здається, ніби мої пальці живуть своїм життям. Вони глибоко впиваються в шкіру, роздряпують запалення, здирають струпики з порізів, колупають прищі, укуси комах тощо. Моя яскраво-червона шкіра благає мене зупинитися. Але я не можу. Навіть якщо з ран тече кров, є інфекція або шрами, я не можу перестати роздряпувати шкіру. Повірте, я пробувала. А під час пандемії ситуація тільки погіршилася.
Дерматиломанія — це хронічне захворювання, на яке страждає 1,4% населення. Крім дискомфорту через постійне роздряпування шкіри, дерматиломанія може стати наслідком інших проблем, наприклад серйозних інфекцій, коли пацієнт змушений вживати антибіотики. Також на шкірі можуть залишатися шрами, з якими можна впоратися тільки за допомогою професійного лікування, зокрема лазерного шліфування шкіри. Деякі шрами можуть не зникнути навіть після цього. Мені знадобилося багато часу, щоб прийняти свої шрами.
Звичка роздряпувати шкіру може розвинутися будь-коли в дитинстві, у підлітковий період і навіть у дорослому віці. Це рідко буває одиничним проявом. За словами дерматолога доктора Джошуа Цайхнера, цей розлад часто трапляється серед людей з акне, коли пацієнти здирають висипи або шкіру, що гоїться після попередніх прищів. Також здебільшого така звичка пов’язана з іншими психологічними розладами, як-от неспокій, коли нав’язлива повторювана поведінка приносить тимчасове полегшення.
Іноді люди розчухують шкіру навіть коли на ній немає висипів або прищів. "Пацієнти можуть роздряпувати шкіру, якщо відчувають свербіж або переживають відчуття, ніби по шкірі повзають комахи, — розповідає доктор Цайхнер Vogue. — Часто пацієнти щиро вірять, що по них справді повзають комахи і їх потрібно позбутися. І незрозуміло, чи справді на шкірі є мікроорганізми, чи мозок інтерпретує нервове збудження в такий спосіб".
У певному сенсі нав’язливе роздряпування шкіри подібне до обсесивно-компульсивного розладу (ОКР). "І те й інше пов’язане з повторюваною поведінкою у відповідь на тривожні й нав’язливі думки, — каже психологиня докторка Ребекка Сінклер з центру психічного здоров’я Brooklyn Minds у Нью-Йорку. — Для декого роздряпування шкіри може бути ритуалом у межах ОКР, але ми класифікуємо це тільки в разі, якщо така поведінка є реакцією на думку, що не має стосунку до розчухування шкіри".
Наприклад, якщо хтось роздряпує шкіру, щоб полегшити страждання через неспокій, що з коханою людиною може статися щось жахливе, якщо він цього не зробить, — це ОКР. Але коли розчухування пов’язане саме з потребою це робити — це дерматиломанія.
Я не пам’ятаю, коли я не роздряпувала шкіри. Щойно я трохи усвідомила своє тіло в дитинстві, я почала його розчухувати. Дорослі говорили: "Не потрібно здирати струпики, від них залишаться шрами". Але ніхто не сказав мені, як зупинитися. Ніхто не замислювався, чому я не можу зупинитися.
"Нав’язливе бажання роздерти шкіру може бути не тільки сильним, але й украй неприємним, — каже докторка Сінклер. — Здається, ніби організм сигналізує, що ця кірка, прищ або рана неправильні, і з’являються думки, що потрібно терміново цього позбутися. Потяг може бути досить переконливим".
Іноді я усвідомлюю свою поведінку. Я дивлюся на свою шкіру, помічаю щось не на своєму місці й розчухую її, щоб це виправити. Іноді цей поклик впливає на мою здатність зосереджуватися або навіть розслаблятися й засинати. Але в інших випадках я не усвідомлюю, що роблю це. Моя свідомість десь блукає. Я не зупиняюся, поки не відчую болю. Мені часто соромно за цю звичку й за те, що я не можу зупинитися.
"Хоча 1 з 20 осіб може страждати через повторювану поведінку, сфокусовану на тілі, розчухування шкіри й висмикування волосся менш досліджені й часто стигматизуються", — каже докторка Сінклер. За її словами, почуття сорому може призвести до тривалого негативного впливу на настрій, занепокоєння й депресію.
Компульсивна поведінка, як-от дерматиломанія, може погіршуватися під час емоційного стресу. Тож для багатьох з нас пандемія стала важким випробуванням. Докторка Сінклер і доктор Цайхнер вважають нудьгу, занадто тривале перебування вдома, бездумне гаяння часу перед екраном, тривогу за долю всього світу й брак адекватних способів зняття стресу головними причинами нав’язливої компульсивної поведінки через Covid-19.
За словами докторки Сінклер, саме в таких ситуаціях установлення й дотримання режиму догляду за шкірою може бути особливо корисним. Не варто оглядати шкіру в дзеркалі ванної кімнати між процедурами й потрібно свідомо відмовитися від збільшувального дзеркала, щоб не шукати недосконалостей.
"Не ходіть до ванної кімнати вночі. Коли люди втомлені, вони часто роздряпують шкіру на обличчі й дуже травмують її", — каже доктор Цайхнер. Він також рекомендує встановлювати на телефоні будильник, щоб обмежити в такий спосіб час, упродовж якого ви дивитеся на себе в дзеркало перед сном.
Крім того, може допомогти густий лосьйон для рук і коротко підпиляні нігті або, навпаки, відрощені, тому що так буде складніше щось захопити на шкірі. Викинувши інструмент, на зразок пінцета, ви також можете позбутися спокуси що-небудь здерти. Якщо ваша проблема — прищі, доктор Цайхнер рекомендує точкові засоби й патчі від прищів.
Ще ви можете відстежувати поклики що-небудь здерти: де перебуваєте, які інструменти використовуєте, про що думаєте до й після процесу здирання, а також власні емоції й те, що слугувало поштовхом до роздряпування. "Розуміння причин і змінних допомагає зрозуміти, що робити далі й почати усвідомлювати цю звичку", — каже докторка Сінклер.
Такі бар’єри, як пластирі й захисний одяг, можуть допомогти вам зупинитися й задуматися над своєю поведінкою та, можливо, замінити це іншим заняттям. "Робіть тканинну маску для обличчя, коли відчуваєте стрес із приводу написання електронних листів, — радить докторка Сінклер. — Завжди майте напохваті іграшку, яку приємно м’яти в руках".
Хоча всі ці інструменти можуть бути корисні — і вони справді допомогли мені, — важливо знати, коли звертатися по професійну допомогу. "Якщо ви здираєте шкіру, а процес розчухування або залишені сліди заважають вашому повсякденному життю, важливо звернутися по допомогу до терапевта", — пояснює докторка Сінклер.
"Гарна новина полягає в тому, що є чудові науково обґрунтовані методи лікування цього стану, які зазвичай дуже ефективні й короткострокові. Це не психотерапія на канапі, куди ви ходите роками. Лікування переважно ґрунтується на перебудові звичок і спрямоване на перенавчання вашого мозку й поведінкових реакцій".
Попри стигму й сором, нам потрібно говорити про хронічну спонуку здирати шкіру. Чи то з членами сім’ї, вчителями, друзями, лікарями первинної допомоги, психіатрами, чи то навіть у мережах підтримки, як-от Picking Me Foundation, або в групах підтримки у Facebook і Reddit. Роздряпування шкіри може бути дуже ізоляційним розладом, але важливо розуміти, що ви не самотні й допомога зовсім поруч.
Текст: Sara Radin
