"Я заслужила свої зморшки": Гвінет Пелтроу про своє 50-річчя

З нагоди свого 50-річчя акторка та велнес-магнатка Гвінет Пелтроу поспілкувалася з Vogue і розповіла про те, як змінилося її почуття стилю з роками, що вона відчуває, коли бачить, як її образи канонізуються в історії моди, і за що найбільше вдячна собі 20-річній.

Vogue: Гвінет, з днем народження! Як почуваєтеся, перетнувши нову віху?

Гвінет Пелтроу: Чудово! Почуваюся щасливою і реалізованою, і, як не дивно, я не боюся і не божеволію через цю дату. Пам’ятаю, як у своє 30-річчя відчувала тиск, через те, що досі не була заміжня та не народила дитину. Але на той момент у мене навіть не було серйозних стосунків, і я думала, що розчаровую батьків. Я не вийшла заміж ні за біржового брокера, ні за юриста, і сама була актрисою. Коли тобі 20, ти ще дитина, і сподіваєшся, що тільки-но тобі виповниться 30, ти справді почнеш керувати своїм життям. А коли мені виповнилося 40, я злякалася по-справжньому.

Vogue: Справді?

Г. П.: Річ у тім, що мій успіх і засоби до існування були пов’язані з іміджем і популярністю. Коли ти отримуєш винагороду за те, що привабливий, і на цьому будуєш своє життя, то й твоє майбутнє залежить від зовнішнього вигляду. Звісно, це не все, що в мене було. Я знала, що талановита й розумна, але зовнішність – дуже суттєва частина успіху актриси. Тож я справді запитувала себе, що означатиме для мене втрата молодості, коли це станеться? Як мені ставитися до старіння, і як позиціювати себе з віком? Крім того, я вирішила повернутися з Англії до Америки, бо зрозуміла, що мій шлюб добіг кінця. Тож це був дуже непростий для мене час. Я втрачала дуже багато всього одночасно. Це лякало.


Пам’ятаю, як пішла до лікаря й вколола собі ботокс. Це було жахливо. і мені стало так соромно. Я повелася так шаблонно. В один момент мені довелося переосмислити так багато аспектів того, ким я є. Але згадуючи зараз ту ситуацію, я думаю, що це був просто збіг обставин. Тому перехід у 50-річчя для мене відбувся набагато природніше, ніж можна було уявити. Впродовж останнього року я багато думала над цими різними етапами в житті жінки. Наприклад, що означає пройти через пременопаузу, а потім і через менопаузу? І чому це стає привидом, щоб відрядити жінок пасти задніх?

Сьогодні я дуже щаслива через те, якими людьми стали мої діти. У мене справді фантастичні стосунки. І моя робота, навіть якщо вона сповнена викликів, корисна. Я також розумію, що мені поталанило мати гарне здоров’я й життєву енергію, і я вдячна собі за цю інвестицію, яку почала робити, відколи мені виповнилося 20, за винятком тих кількох моментів, коли я поверталася до звички палити. Я відчуваю, що мій тодішній вибір на користь йоги, експериментів зі здоровою та менш обробленою їжею, регулярних детокс-курсів та інших подібних речей допоміг мені дістатися до тієї точки, де я зараз. Переступивши 50-річний поріг, я почуваюся чудово.


Vogue: В одному інтерв’ю ви сказали: "У 40 років відбувається автоматичне оновлення програмного забезпечення".

Г. П.: Так. Абсолютно точно.


Vogue: Чи сподіваєтеся нині на чергове оновлення?

Г. П.: Я відчуваю, що воно наближається. За місяць після того, як мені виповнилося 40, я справді помітила різницю в тому, як почала ставитися до себе. Нарешті прийшло самосприйняття й упродовж наступного десятиліття розуміння себе поглибилося та зміцнилося. Мені пощастило взяти інтерв’ю в Опри для першого подкасту Goop, де вона сказала: "Просто зачекай, поки тобі виповниться 60. Це будуть найкращі часи. Ти просто звільнишся від усіх цих прогнозів та ідей інших людей про те, ким маєш бути".

Vogue: Це звучить так, ніби начхати на те, що думають інші люди.

Г. П.: Це звучить саме так, і я вже відчуваю, що досягла значного покращення в цьому напрямі. Не перейматися чужими думками – це наче акт непокори чи щось подібне. Те, як Опра говорила про себе, було схоже на повне звільнення. Якщо хтось тебе критикує, ти просто не зважаєш і все.


Vogue: Це, мабуть, приємна перспектива для того, хто виріс на очах у громадськості, хто був знаменитістю впродовж такого тривалого часу.

Г. П.: Боже, знаю. Саме так.

Vogue: Щоразу, коли я заходжу в Instagram, я бачу фото вбрання, натхненого фільмами, в яких ви знімалися, або вашими виходами на церемонії "Оскар". Чи часто вам на очі потрапляють такі світлини та чи накладає це відбиток на ваше ставлення до старіння?

Г. П.: Час від часу я точно зустрічаю ці знімки. Бачу молоду, трохи розгублену дівчину, яка прагне зрозуміти, що до чого. Настільки відкрита, настільки на очах, намагається розібратися в собі та ще в багатьох речах. Тепер вона така далека. Коли я згадую про деякі знакові образи з "Родини Тененбаумів" або чогось подібного, є частина мене, яка пишається тим, що була причетною до створення візуальної мови того часу. І як цікаво, що мої онуки й правнуки зможуть отримати доступ до цих речей і зробити власні висновки про свою прабабусю. Я думаю, що як люди, ми всі хочемо відчувати, що залишили якийсь слід. Гадаю, на певному рівні це свідчення того, що я зробила свій внесок. Але я ніколи не хотіла б повернутися назад і знову стати тією людиною. Я занадто задоволена своїм сьогоднішнім життям разом зі своїми зморшками.

Гвінет Пелтроу, кадр з фільму "Родина Тенненбаумів"



Vogue: Як змінився ваш підхід до стилю, якщо змінився?

Г. П.: Очевидно, що за ці часи силуети стали іншими, але я однаково вдягаюся в тому ж дусі. Мій гардероб простий та мінімалістичний, елегантний і водночас дещо зухвалий. Я б це назвала препі з цікавинкою. Є мої давні світлини в червоному костюмі авторства Тома Форда. Такі речі я б наділа й сьогодні, до того ж 90-ті знову в моді.

Гвінет Пелтроу, 1996



Vogue: Цікаво. Думаю, є не так багато людей, які можуть подивитися на те, що носили у свої 20 і щиро сказати: "Так, я б і досі це вдягнув".

Г. П.: Так, але це абсолютно схоже на мене.

Vogue: На вашу думку, який зв’язок між красою, віком та самооцінкою?

Г. П.: У нашій західній капіталістичній культурі ми об’єднали молодість і красу, і мало досліджуємо те, що міститься за рамами, які ми самі й вигадали. Можливо, через те, що я маю зморшки й мені майже 50 років, але я справді переосмислила те, як дивлюся на ці аспекти. Я не маю нічого спільного з 26-річною моделлю. Я не хочу її життя. Я не хочу її обличчя. Мені не потрібен її досвід. Я заробила своє життя. Я заробила свої зморшки. Я витримала стільки злетів і падінь, була мудрою, була смиренною, любила і втрачала, і тепер отримую насолоду від того, ким я є.


Vogue: Як людина, яка захоплюється оздоровленням, чи помічаєте ви різницю в підході до догляду за шкірою та турботою про збереження її молодості серед жінок різних поколінь, щось на кшталт профілактичного ботоксу для 20-річних?

Г. П.: Не все потрапляє в поле мого зору, але я не чула, щоб хтось з тих молодих жінок, які мене оточують, робив серйозні антивікові процедури. Радше вони просто усвідомлено дбають про красу своєї шкіри. Коли я була у віці моєї доньки, я просто вмивалася водою та шматком мила, бо не мала жодного уявлення про різні етапи догляду за шкірою та косметичні процедури – тоді це не було частиною культури. Мені пощастило, що в підлітковому віці я не мала прищів, тому з цього приводу не відчувала дискомфорту. А моя донька, безумовно, дбає про догляд за шкірою, бо сьогодні так заведено. Я думаю, що в епоху Instagram досить легко змусити інших відчути, що вони щось втрачають, намагаючись отримати від них вигоду. Я спостерігаю, як споживацьке мислення з’являється щораз раніше, але я не помітила попиту серед молоді на профілактику старіння шкіри.

Vogue: Чи по-іншому ви дивитеся на своє призначення в житті зараз, коли вам 50, ніж тоді, коли вам було 40?

Г. П.: Я не дуже замислююся над тим, яке моє призначення. Але іноді я зустрічаю людей, які говорять, що я надихнула їх заснувати бізнес, або що я допомогла прокласти шлях до якоїсь діяльності. Мене іноді зупиняють на вулиці, щоб сказати: "Дуже дякую за рекомендацію. Це змінило моє життя". Або одного разу до мене підійшов шеф-кухар і сказав: "Дякую за те, що ви робите здорову їжу крутою". Тож це ті маленькі моменти, коли ти думаєш: "Гаразд, мабуть, я принесла у світ те, що виявилося корисним і відгукнулося в серцях деяких людей".

Я думаю, що постійна еволюція і є призначенням. Тому, правду кажучи, я не впевнена, що зрозумію мету життя, доки не опинюся на смертному одрі. Тож просто довіряю власному інстинкту та йду далі вперед.

Текст: Sarah Spellings
За матеріалами www.vogue.co.uk

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.