Продавці краси: як beauty-ритейлери виживають у війну. Частина 3

Банальна фраза "Краса врятує світ" з початком повномасштабного вторгнення набула нового змісту. Нині люди, які мають beauty-бізнес, стали всім: рятівниками, волонтерами, розрадою для тисяч українців. Вони активно донатять на ЗСУ, підтримують біженців, власні команди та їхні сім’ї, а ще – постачають такі потрібні в усі часи товари для краси. Говоримо із засновником Parfum Büro Дмитром Слесарєвим про те, що допомагає рухатися далі, та куди приводять мрії.

Про компанію

Не так легко розповісти стисло про плід своєї праці, бізнес, який розпочався ще в середині дев’яностих. Сформулюємо це так: після довгого та, як заведено казати, тернистого шляху до 2022 року ми стали національним оператором у галузі дистрибуції парфумерно-косметичної продукції в Україні з каналами збуту майже по всій країні. Так склалося, що наш основний профіль – це сегмент нішевої парфумерії. Тут ми в лідерах ринку. Саме тут ми проявляємося публічно, генеруючи багато креативу та влаштовуючи велику кількість різних активностей. Тому читачам VOGUE ми, можливо, відомі більше як проєкт Parfum Büro – експерт високої парфумерії з однойменним флагманським бутиком у Києві.

Наприкінці минулого року ми почали виводити на ринок (насамперед, звісно, український) власний бренд нішевих ароматів Parfum Büro | M-collections.

Про початок війни

Як мене заскочила війна?

Зненацька. На жаль, я не вірив у її реальність. Вранці 24 лютого ми з моїм 12-річним сином мали бути в Борисполі, щоб рейсом Ryanair вирушити до Альп на нашу чоловічу лижну "каталку", яку традиційно організовуємо щорічно під час його зимових канікул.

Коли все почалося, я старанно заклеїв вікна квартири скотчем, організував сховище в підвалі будинку й навіть провів там кілька годин, а за добу вирішив вивозити жінок і дітей. Далі почалася багатоденна евакуаційна епопея із заторами, аваріями, кілометрами черг на заправках, ночівлями, де доведеться, та іншими принадами, описувати які докладно, думаю, немає сенсу – багато хто пройшов через це.

Спершу вивіз своїх, потім знайомих, потім незнайомих, потім втратив "коня" – у березні на трасі під Хмельницьким мене "атакувала в лоб" машина з харківськими біженцями – дівчинка-водій від утоми та стресу після бомбардувань не впоралася з керуванням і вилетіла на зустрічну. Обидва чотириколісні залізця розбиті, але люди залишилися всі живі – і слава Богу.

Про бізнес на початку війни

На порівняно віддалених від бойових дій територіях продажі якийсь час іще йшли за інерцією. Ну, а там де гарячіше, було все: прильоти до ТРЦ у Києві, бомбардування складу партнера в Стоянці. Багато клієнтів із зони боїв перемістилися на захід країни, хтось устиг перевести бізнес (Харків), хтось – ні (Мелітополь). Дуже шкода – клієнт відкрив новий магазин (Херсон). І його вже немає.

Про працівників

З працівниками відбувалося те саме, що й з усіма в країні: один встиг послужити в теробороні, інший виїхав із родиною за місто й потрапив під окупацію, на щастя – тимчасову, і все закінчилося добре, хоча люди, звісно, багато чого пережили. Ну а оскільки велика частина моєї команди – жінки, то й здебільшого це історії великих переселень із широкою географією: крім заходу України, Молдова, Польща, Чехія, Італія, Іспанія, Грузія… Історії невеселі – сам відвозив до кордону деяких з них з одним рюкзачком і дітьми під пахвою.

Ми, звісно, ​​зробили, що могли – у перший же тиждень вторгнення виплатили зарплату за наступний місяць, та й згодом підтримували й далі якось підтримуємо, забезпечуємо роботою по можливості. Хтось швидко повернувся до роботи й дуже корисний зараз, хтось успішно працює віддалено – благо, пандемія навчила нас робити це більш-менш ефективно, ну а хтось, на жаль, досі перебуває у вимушеній відпустці.

Про постачання

Здебільшого все скасувалося, звісно. Але були достави, які "зависли". Розповім про один з таких випадків. Як анекдот. Адже в будь-якій ситуації краще сміятися, ніж плакати.

Наш партнер надіслав своєму представникові в Херсон невелику доставу Новою Поштою. Буквально напередодні війни. Ну, зрозуміло, що з її початком, у метушні й паніці всі про це забули. Згодом, коли регіон був уже під окупацією, телефонують цій людині – зв’язок ще працює:

Іване Івановичу, як ти там? Як ситуація?
– Та нічого поки що. Навіть щось функціонує ще... Ось, думав на Нову Пошту заїхати, забрати ту доставу, чого їй пропадати... Та боязко якось.
– Що, окупант лютує там?
– Та ніби ні.
– Відділення пошти далеко від тебе?
– Та ні, близько…
– Стривай, як точно називається населений пункт, де відділення?
– Чорнобаївка…

Про першу воєнну партію товару

Звісно, ми її пам’ятаємо. Тим більше, що вона єдина поки що за цей час. 22 лютого нам планово відвантажили партію косметики зі Швейцарії. Вона застрягла на польському кордоні на три місяці, тому що через воєнний стан та закон про критичний імпорт ми не могли ані завезти її сюди, ані повернути, ані розрахуватися з постачальником. На щастя, цей момент уже позаду – все завезли, розрахувалися – гора з плечей.

Про збитки

Щоб бізнесу зафіксувати збитки, йому треба або вийти з процесу, або цей процес має завершитися. Я вирішив не вдаватися до першого, друге від нас, на жаль, не залежить. Пріоритетом для бізнесу нині я визначаю не скорочення розмірів збитків, а його – бізнесу – самозбереження. Важливо адаптуватися до нових реалій, зберегти людський професійний потенціал, реанімувати наявні, побудувати й налагодити нові канали збуту.

Чесно скажу, що, хоч як сумно це, найсерйознішим ударом – буквально під дих – для нас стало блокування роботи нашого найвагомішого каналу дистрибуції – найбільшої парфумерно-косметичної мережі України (ідеться про мережу Brocard. – Ред.). Ставлячись із розумінням до ситуації, сподіваюся, все ж таки, на її якнайшвидше адекватне розв’язання. Хай там як, це – українська компанія з тисячею українських працівників та сотнею українських постачальників. І позбавляти ці підприємства ось уже шостий місяць їхніх обігових коштів і товарів, що належать їм, їхніх працівників – роботи, а державу – податків – це не нормально. Вже треба якось розібратися.

Про відновлення роботи

Коли моє спонтанне автоволонтерство було припинено аварією, а ще й COVID, все ще, як виявилося, активний, наздогнав і вклав у ліжко – з’явився час подумати… Саме тоді я і вирішив не зупиняти діяльності. Львів – місто моєї юності – знову виявилося точкою сходження життєвих ліній. Там серед мимовільних переселенців опинилася велика кількість, з одного боку, наших шанувальників високих ароматів, а з іншого – професіоналів з команди, які залишилися без роботи.

Я взяв слухавку, набрав номер однокашника-рієлтора (нині він уже на фронті, захищає всіх нас. Дякую тобі, Льошо, тримайся там) і у відповідь на запитання почув:

– Так, є тут одне симпатичне приміщення на Вірменці.

Тут якраз мені все набагато звичніше: зустріч, перемовини, контракт, передоплата, організація ремонту, придбання меблів… Щоправда, у Києві ми раніше ретельно продумували, розробляли й виготовляли обладнання на замовлення. А тут, у стислі терміни "ліпили з того, що було", а точніше, залишалося на той момент у наявності в Епіцентрах та Юсках. А проте, 18-го квітня ми відчинили двері дуже душевної локації у Львові на вулиці Вірменська, 13… І ось, щирі сльози подяки в очах першої клієнтки:

"Дякую, любі. Єдиний просвіт у страхіттях останнього часу… просто якась віддушина". Повіяло Ремарком, і я зрозумів, що ми все робимо правильно. І за кілька місяців – друга віддушина від Parfum Büro відкрилася у Вінниці. (вул. Архітектора Артинова, 19). Щоправда, буквально відразу й туди докотився жах війни.

Але це нас не зупинить. Житимемо, як казав наш земляк у відомому фільмі. І нехай колеги-підприємці мене вважають божевільним – восени я хочу відкрити наш новий флагман у Києві (нині ми працюємо в режимі шоуруму). Точно вас здивує й потішить. Нова локація, новий формат, нові ідеї, нові аромати, нове життя.

Про поточний стан справ

Організатори Міланської виставки нішевої парфумерії ESXENCE запросили Parfum Büro M-collections цього року як спеціальних гостей. Я особисто не зміг туди поїхати зі зрозумілих причин. І ось тут виручила "емігрантська" частина нашої команди – з’їхалися з усіх кінців Європи й гідно представили нас у Мілані. Починаємо відкривати іноземні ринки. Перший крок – країни Балтії: з липня ми представлені в Литві, Латвії, Естонії. Наступний пункт – Франція, відкриваємо восени Париж. Далі буде…

А на закінчення хочу, як у популярних телепередачах, скористатися нагодою й передати привіт своєму синові, який зараз у Канаді. Єгорко, синку, не нудьгуй. Ми обов’язково поїдемо з тобою на лижі наступної зими. І Бог з ними, з Альпами. Зробимо це в нашому Буковелі.

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.