30 жовтня у PinchukArtCentre відкрилася виставка "Свій простір". У ній 20 художників, серед яких Влада Ралко, Жанна Кадирова, Алевтина Кахидзе, міркують про позицію жінки в українському мистецтві.
Пробратися до виставки "Свій простір" не так просто, і в цьому зусиллі, яке здійснює глядач, є особливий підтекст. Виставка розташована на четвертому поверсі арт-центру, і, щоб потрапити на неї, потрібно пройти кілька залів з попередньою експозицією "І знову демократія", яка відкрилася ще влітку. Зусилля того варті: "Свій простір" – гострий, особистісний, складно влаштований проект, з якого в майбутньому може вирости з десяток виставок, присвячених умовному простору жінки в українському мистецтві за останні років 80.
Один з найсильніших моментів виставки – робота Алевтини Кахидзе. У невеликому фільмі під назвою "44" художниця розмірковує про "репродуктивне насильство", повторює 44 рази питання "а у вас є діти?", а потім 44 рази відповідає на нього з різними емоціями: "Ні". Очевидно, проект для художниці особистий, але водночас загальний для багатьох українських дівчат. Алевтина говорить, що 44 роки – той вік, який в українських клініках репродуктивної медицини називають "кордоном" для можливості здорової вагітності і пологів. "44" – робота делікатна і жіночна, це не висновок, а радше запрошення до розмови – про моральне насильство, можливість вибору і стереотипи, якими живе суспільство.
Куратори виставки – Тетяна Кочубінська і Тетяна Жмурко, які підготували її в межах дослідницької платформи PinchukArtCentre. Тетяна Кочубінська розповідає, що проект народився з питань, які хвилювали дівчат-дослідників в їх команді: чому, наприклад, в Паркомуні, одному з найвідоміших в історії українського мистецтва арт-сквотів, було мало жінок-художниць? Яке місце в арт-світі займали ті, хто все-таки реалізував себе тоді і активно працював? Як ставилися до них чоловіки-колеги?
Саме про це проект Марини Скугаревої "Мені добре", яка як раз працювала в межах Паркомуни. Її інсталяція – три подушки з зображеннями колег-чоловіків з Паркомуни: дружина Марини, Олега Тістола, друзів Миколи Маценка та Костянтина Реунова. Здається, художниці комфортно працювати в оточенні чоловіків, в самій назві інсталяції чується ідея затишку, комфорту, дружньої атмосфери. Але подушку зі своїм автопортретом художниця помістила окремо від друзів-чоловіків: вишитий яскравими нитками автопортрет Скугаревої лежить на невеликому металевому ліжку, схожому на ліжко з лікарні або якоїсь урядової установи. Проект був створений 1996 року за підтримки куратора Марти Кузьми і, очевидно, в ньому Скугарева заклала всю двоїстість становища, в якій українські художниці перебували в 1990-і роки: чоловіки-колеги їх захищали і, в той же час, в якійсь мірі були перешкодою для повної реалізації.
Назва виставки апелює до есе Вірджинії Вулф "Своя кімната" (1929), в якому письменниця говорить про стереотипи щодо позиції жінки-художниці в "чоловічому" світі. Відсиланням до цієї назви, виставка пропонує задуматися, що таке "простір" жінки в сучасному українському суспільстві. При цьому структура виставки "Свій простір" цікава. У ній беруть участь і роботи Марії Примаченко і Ганни Собачко-Шостак, створені в 1920-х-1950-роках – так зване "народне мистецтво", і найсвіжіші роботи молодих українських художниць, які працюють в контексті західного, сучасного мистецтва. Це, наприклад, відео "Історія про стару товсту дівчинку", створене дотепною і яскравою Аліною Клейтман, чиє здорове почуття гумору демонструє, що позиція жінки в українському мистецтві сьогодні сильна.
Виставку "Свій простір" можна побачити до 6 січня 2019 року.