Свято першого спасу в українській традиції супроводжується освяченням меду, маку, води та маковійських квіток. Про квітку як втілення поетичного народного світогляду спеціально для Vogue.ua розповідають фахівці Музею Івана Гончара.
Людина "розцвітає" від радості, "в повному цвіті" перебуває у найкращій молодій порі, "моя квіточка" адресується найріднішим. Такі лінгвістичні метафори у відображенні життєвих подій — яскравий приклад ліричного сприйняття природи та її зв’язку з людиною в народній традиції. Квіткові візерунки на вбраннях українців також вражають своєю різноманітністю. Проте, на відміну від словесних форм, (наприклад, "чарівної калини" та "цілющого цвіту папороті"), ідентифікувати походження та підвиди рослин на вбранні українців досить складно.
Чарівна зовнішня "невмілість" виконання рослин у декоративному мистецтві має своє пояснення. Неназваність знаків та спрямованість на стилізовані форми рослин, а не чіткі зображення, нагадують про часи, коли мистецтво не знало натуралізму. Давній рослинний орнамент не дає змоги побачити в ньому щось конкретне з того, що відомо нам із народного фольклору. Жодних зображень квітів, вінків чи букетів, які були атрибутами обрядів і святкувань. Ритуальне призначення вишитих квітів і вінків — це коло, яке було символом гармонії та круговерті часу і земного життя. Народна вишивка — це геометрія, тому навіть рослинний орнамент часто подавався досить графічно. Тож до ХХ століття в народній творчості не було реалістичних або сезонних зображень диких і культурних рослин, а головне завдання вишивки полягало у кодуванні символів, а не у прикрашанні.