Поділитися

Нитка за ниткою: інтерв'ю з художницею Оксаною Левченею

Художниця Оксана Левченя відкрила майстерню з виготовлення килимів ручної роботи, щоби повернути українцям інтерес до ремісництва.

Фото: LESHA LICH, Стиль: VENYA BRYKALIN, Текст: ДАР'Я СЛОБОДЯНИК

Реклама.

Хірург, художник, а тепер ще й господарка майстерні з виготовлення килимів – Оксана Левченя не любить сидіти на місці. В своїй студії на Печерську вона зустрічає мене босоніж – "як раз килим збиралася чистити". Запорука вдалого бізнесу – знання всіх процесів зсередини, і Оксана
занурюється в деталі з головою: малює ескізи, вручну фарбує нитки для майбутніх килимів, робить проклейку на вже готових виробах, продає і просуває килими і навіть відповідає на повідомлення в Instagram майстерні (@olk_manufactory). "Ткати теж вмію, – випереджає моє запитання Оксана. – Може, взимку почну власний килим".

Кашеміровий джемпер, Rochas; шерстяний костюм, шкіряні балетки, все – Monse; сережки – власність героїні

Ідея створювати килими народилася декілька років тому, коли художниця готувала свою виставку "Квазіетнографія". Одну з картин, за її задумом, треба було виткати, і Оксана поїхала в Полтавську область: там раніше була знаменита фабрика народних промислів, килими якої купували по всьому світу. Фабрику розформували, але залишилася майстерня, в якій працювали декілька спеціалістів з тієї ж фабрики.

Більшість килимів зроблені за ескізами XVIII-XIX століть: це сучасні копії старовинних українських килимів

Саме вони виткали перший гобелен за ескізами Оксани. Гобелен справив фурор в Києві, друзі стали робити перші замовлення – і восени 2016 року художниця відкрила майстерню на бульварі Лесі Українки. Яскраві, з етнічними візерунками вироби, все ж, заполонили Instagram.

На створення одного килиму в майстра йде близько трьох місяців

З килимами у Оксани вийшла цікава історія. Вона переконує мене, що це ні в якому разі не арт-об'єкт, і що їй важливо, щоб килими були корисні в побуті: щоб по них бігали босими ногами, щоб на них лежали домашні тварини, щоб вони, врешті-решт, виконували свою основну функцію – зігрівали підлогу в квартирі або будинку. І якщо за формою це і справді корисна в господарстві річ, то за змістом – чистий арт-об'єкт. Оксана, людина з художньою освітою (вона вчилася у відомого графіка Олександри Прахової), з усією серйозністю підійшла до того, що зображує на килимах. Більшість зроблені за ескізами XVIII-XIX століть: це сучасні копії старовинних українських килимів, які лежали і висіли в будинках Центральної та Лівобережної України 100, 200 років тому. "В Карпатах та на Закарпатті культура килимарства збереглась, бо там є попит, а традиції передаються у спадок".

Про цей візерунок (це ескіз XIX століття) Оксана каже: "Справжній сільський авангардизм і трохи кітча"

Ескізи для своїх килимів вона знаходить в музеях і книгах. "Кілька днів назад мені подзвонили і попросили зробити килим для людини, яка захоплюється лемківської культурою. Я почала шукати – і зрозуміла, що ні в одному джерелі немає згадки про лемківські килими. Занурившись в історію лемків, дізналася, що вони часто переїжджали з села в село, тому що їх переслідувала влади, – і не змогли зберегти свою спадщину. Єдиний ескіз лемківського килима знайшла в книзі австрійського етнографа".

Бавовняна сорочка, легінси з віскози, все – Balenciaga; сережки – власність героїні

У OLK manufactory сьогодні працює не більше десяти майстрів, деякі – студенти і випускники Київського інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука. Але не тільки: майстер Ірина, наприклад, вчиться на піаніста. На моїх очах дівчата, сидячи на пластмасових стільцях біля верстата, створюють красу: нитка за ниткою, сантиметр за сантиметром. За місяць один майстер може виготовити один метр килима, при цьому більша частина виробів – до трьох метрів. Ручна робота – дороге задоволення, тому собівартість одного килима висока. Зараз художниця і бізнесвумен думає над тим, як її знизити: хоче, щоб українці купували авторські килими, а не китайські масового виробництва.