Куратор Саша Андрусик — про те, яким буде новий "Павільйон культури" на ВДНГ
Новий сезон у Саші Андрусик, співзасновниці музичної агенції "Вухо", відзначений низкою прем'єр та камбеків. Повертаються концерти "Вухо-ансамблю", запускається однойменний лейбл, відкривається виставка опер на ВДНГ, відбувається зйомка документального фільму.
"Я — куратор? У Стародавньому Римі так називали людину, яка серед іншого займалася водогоном і каналізацією. У цьому сенсі в мене найсерйозніший кураторський родовід: мій дідусь прокладав водогін від Кадетського Гаю до Бессарабки. Можливо навіть, що я головний київський куратор", — сміється Саша Андрусик.
Тепер — ще й лауреатка. У травні цього року разом із співзасновником "Вуха" Женею Шимальським і продюсеркою Катею Сулою вона отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка за цикл "Архітектура голосу". 19 легендарних концертів із "рідкісною звуковою картинкою", які пройшли з 2014-го по 2018-й рік у різних точках Києва, склали трійчастий цикл "про місто і музичні рими з ним". Серед локацій — басейн "Олімп" і нудистський пляж, оранжерея ботсаду й Кирилівська церква.
"Ми займалися скороминущою красою. Створювали складну інфраструктуру задля кожного концерту. Мені подобається цей жест, і можна було б усе життя будувати такі тендітні палаци, але це неправильно з огляду на розвиток музичної сцени", — коментує Саша. Тому на 240 тисяч гривень премії запускається однойменний лейбл. Він буде записувати сучасну класичну й імпровізаційну музику, в тому числі й у виконанні "Вухо-ансамблю", що існує під орудою Луїджі Гаджеро з 2015 року, а також міждисциплінарні проєкти на перетині з розмовним жанром. Релізи виходитимуть на цифрових платформах і на вінілі. "Ми передусім сподіваємося записати Київ, київський голос, але загалом цікаво деконструювати класичний лейбл: від функціоналу обкладинок (чи може обкладинка бути, до прикладу, скульптурою?) до самого сенсу слова "покупка" в разі цифрового запису", — так засновники визначають завдання лейбла. І націлюються на міжнародну аудиторію.
Саша Андрусик і Луїджі Гаджеро в 2018 роціВ історію київського громадського життя вручення Шевченківської премії "Вуху" увійде не лише через безпрецедентне присудження її неформатній агенції, але й через лауреатську промову Саші Андрусик. За кілька днів до церемонії було здійснено брутальний поліцейський рейд в арткластер на Нижньоюрківській, де прописана практично вся київська електронна сцена. Беручи премію, Саша проявила цехову солідарність і озвучила проблему утисків музикантів. "Ми зробили цикл про місто як спільність. Передусім, голосу й архітектури, а й просто — спільність містян. Про це ж була і моя промова, а ще про те, що високого мистецтва не буває без андерґраунду", — пояснює Саша.
Якщо в масштабі України голосно прозвучала Шевченківська премія, то в світовому — прогреміли релізи альбомів "Вухо-ансамблю" на європейських лейблах, а також вручення основної французької премії Académie Charles Cros, яку присуджують за видатні досягнення у сфері музики й звукозапису. Гран-прі в 2020 році "Вухо" отримали за монографію "Сади" японського композитора Тосіо Хосокави, виконану ансамблем під орудою Луїджі Гаджеро із запрошеним на флейті Маріо Каролі й оформлену звукоінженером Андрієм Мокрицьким. Диск вийшов на австрійському лейблі Kairos, хоча сам запис зроблено в Україні у співпраці з артцентром Plivka, де ансамбль базувався три роки і записав свої основні платівки. У боротьбі за премію "Вухо" конкурували з гігантами на кшталт Klangforum Wien і Ensemble 2e2m — корифеями, що спеціалізуються на виконанні нової музики.
Вісті з Парижа Саша отримала в день народження її другого сина Франциска і охоче іронізує на тему "французької рими". Подібні збіги в житті "Вуха" помічено не вперше. За вісім років роботи за агенцією закріпилася репутація чудотворців. Інсайдерів дивувало те, як творці знаходили меценатів — і командою з двох-трьох осіб організовували масштабні заходи. Глядачі були вражені — адже кожен концерт перетворювався для них на музичне відкриття.
У цьому контексті виросла ґенерація українських художників, які на старті кар'єри працювали з "Вухом" як дизайнери афіш, сценографи і костюмери. Михайло Букша уже став співзасновником візуального видавництва BOOKSHA, Оля Гайдаш працює в складі артдуету Troyanda, Катя Лібкінд співзаснувала майстерню "Ательє Нормально", де працюють серед інших і художники з синдромом Дауна. Для музикантів, які об'єдналися в 2015 році у "Вухо-ансамбль", проєкт став "магістратурою нової музики", їхні сольні й камерні проєкти формують сучасну українську сцену.
Завдяки "Архітектурі голосу" й у Саші з'явилося нове творче завдання. У перлинній ванні бальнеологічної лікарні на концерті українських композиторів Олексія Шмурака й Олега Шпудейка опинилася співробітниця Інституту театру імені Збігнєва Рашевського, де найбільший у Польщі тематичний архів. Особисте знайомство з нею відбулося опісля. Результатом спілкування стала концепція київського семінару для європейських художників і кураторів. Саша запропонувала формат семінару-прогулянки, щоб вивчати, як це — "працювати з темою пам'яті в місті, яке нескінченно все забуває". У 2020-му році групу з п'ятнадцяти учасників чекала низка променадів під квітучими каштанами Києва — "одного з найкрасивіших міст на землі" в цю пору. Ковідні обмеження змінили плани — але не наміри.
В цьому році Саші запропонували перевести семінар у формат відео. Так вона стала режисеркою. У її фільмі про пам'ять письменниця, журналістка і близька Сашина подруга Катя Петровська, чий дебютний роман "Здається, Естер" отримав дві ключові німецькі літературні премії, розповідає про свого батька — літературознавця і дисидента Мирона Петровського. Архітектор і дослідник Олексій Биков постає як "архіваріус неіснуючого музею архітектури", а поет Діма Казаков у кадрі пітчить три відеогри про той єврейський Київ, який відійшов у минуле. Одна з них — про художницю й письменницю Надію Хазіну, дружину Мандельштама і головну берегиню його спадщини, яка запам'ятала твори напам'ять і таким чином урятувала їх.
Історію "міжнародного прориву в космос агенції "Вухо" (за влучним висловом музикознавиці й оперної експертки Анни Ставиченко) ми обговорюємо на балконі Сашиної квартири. Вид тут унікально київський: маківки Покровського жіночого монастиря, телевежа, смужка Дніпра і висотки Оболоні, а на передньому плані — зелень Кудрявського Узвозу, де по гілках скаче добре знайома мешканцям балкона білка. У сусідній кімнаті спить молодший, Франя. Старший — Гектор — уже прокинувся, прийшов до нас на мамин голос і подивитися на білку. Дворічний Гек — спадкоємець частини інструментів, з яких звучали звуки на івентах "Вуха". З дитячою духовою секцією, яку купували для концерту на нудистському пляжі, він влаштовує сольні й групові виступи, волонтерів рекрутує з-поміж друзів батьків. Великогабаритні ж об'єкти сценографії переїхали в 13-й павільйон ВДНГ на виставку, яка відкриється в жовтні.
Опера "Хліб. Сіль. Пісок", над якою команда "Вуха" працювала в 2017 році"Корисні копалини: виставка опер у павільйоні спогадів" — це фінансована Українським культурним фондом виставка трилогії сучасних опер "Вуха", які агенція зробила на замовлення Національної опери України в 2017-2018 роках. "В операх наша скороминущість досягла вершин. Опери — найдорожчі з усіх проєктів, поставлені при цьому один раз. Тому — копалини", — пояснює Саша назву і намір "відкопати" їх. Першим подарунком, який отримала майбутня виставка, був гній зі стаєнь ВДНГ. До відкриття експозиції деякі з експонатів сценічних інсталяцій — величезний кінь або співаюча троянда з пап'є-маше — проростуть і доповнять насичену асоціаціями сценографію Каті Лібкінд. Через підземний вхід гості виставки-опери потраплять у "Лімб", потім перейдуть на перший поверх до "Хліба, солі, піску" і піднімуться до "Мого зрадницького світла".
Опера "Моє зрадницьке світло", 2018До виставки готується музична програма, так що це й повернення живих концертів "Вухо-ансамблю". Але передусім — заявка інституції "Павільйон культури". Це проєкт кураторського об'єднання з воістину зоряним складом: в ньому Саша Андрусик, куратори Маша Ланько й Ліза Герман, мистецтвознавець і адвокатка створення Музею сучасного мистецтва Оля Балашова, художник Вітя Глущенко, засновники архітектурного бюро "Форма" Ірина Мірошникова й Олексій Петров. Мета "Павільйону" — створити експериментальне середовище, де зійдуться проєкти на стику архітектури, музики й сучасного мистецтва. В інституції з великими амбіціями буде 35 піклувальників з позитивною бізнесрепутацією і ясним баченням, яку Україну вони будують.
"Вухо" — затратний проєкт стосовно не лише грошей, а й зусиль. У метушні я іноді забуваю, як це радісно. А радість — основне паливо цієї історії", — запевняє Саша.
Текст: Тетяна Соловей
Фото: Stephan Lisowski
Стиль: Venya Brykalin
Зачіски: Maria Sova
Макіяж: Sveta Rymakova
Асистент фотографа: Sasha Tsurkan
Асистент стиліста: Sasha Dudchenko
