RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Батько техно: інтерв’ю з Джеффом Міллзом

05 серпня 2021

Україна — одна з країн, де в останні роки техно стало важливою частиною життя молодого покоління людей, які усвідомлюють обмеження їхнього самовираження, гендерної й расової рівності та сексуальної свободи. Багато хто з них бачить у техно-рухові потенціал для змін. Джефф Міллз, легендарний диджей з Детройта та один із засновників техно, недавно вперше зіграв у Києві на фестивалі «ІСKPA». Перед його сетом у санаторії «Хвиля» ми обговорювали, як техно може вийти за межі клубного й розважального бізнесу, і як ми можемо застосувати наш унікальний досвід на танцмайданчику в повсякденному житті, ставши добрішими, відкритішими й сміливішими.

Джефф МиллзДжефф Міллз

Упродовж своєї унікальної тривалої кар’єри в електронній музиці Міллз завжди обставав за тим, щоб техно стало масовим соціальним і культурним рухом, чимось набагато більшим, ніж інструментом для розваг. Починаючи з 90-х, Міллз був одним з перших артистів, які поєднали техно з іншими формами мистецтва, як-от театр, кіно, танці й мода. Багато років стикаючись з такими проблемами, як расизм, нерівність і нечесність у музичному бізнесі, Міллз завжди використовував електронну музику як універсальну мову майбутнього людства, у якому люди виявляють більше емпатії одне до одного й безстрашно досліджують всесвіт.

Техно-музика і рейви стали важливою частиною життя для людей у ​​всьому світі й особливо в нинішній Україні. Якої думки ви про вплив техно-руху на ширший соціальний контекст, і які зміни він може принести новим поколінням?

Його вплив може бути підсвідомим і свідомим. Підсвідоме полягає в нормалізації ідеї того, що десятки тисяч людей можуть зібратися, щоб разом послухати один тип музики, що, з політичного погляду, досить цікаво. Люди платять за вхід, подорожують, збираються разом і годинами слухають одного диджея, що потребує певної залученості. У такий спосіб люди підсвідомо взаємодіють одне з одним через музику. Важливо також те, що в деяких щасливців спрацьовує якийсь психологічний тригер: коли вони чують музику з певним темпом, текстурою й амплітудою, вони здатні пережити почуття звільнення. Це важливо для суспільств у всьому світі, оскільки багато людей не мають цього тригера.

Тому що не всі мають певні права й свободи?

У деяких випадках ні, а іноді люди вибирають інший життєвий шлях і не можуть цього собі дозволити. Тому я говорю про «щасливців», які мають умови для наявності цього тригера, який створює в них позитивне уявлення про те, що вони вільніші. У цьому магія музики.

Свідомий політичний аспект виявляється, коли хтось вирішує зібрати разом десять тисяч людей, щоб ці десять тисяч, можливо, підтримали рух, який допоможе ста мільйонам. Тобто коли люди збираються заради когось, кому довіряють, і солідаризуються навколо теми, яка потребує уваги.

Джефф МиллзДжефф Міллз

Це також залежить від того, кого ти підтримуєш. Потрібно справді вибирати, заради чого ми збираємося і танцюємо, до якого руху приєднуємося. В ідеалі ми маємо питати себе про наміри тих людей, які організовують захід, чи не так?

Ми ще не дійшли до цього рівня. Думаю, що публіка насправді не хоче знати так багато про диджеїв. Медіа не ставлять правильних запитань про особу диджея. Ми все ще на ранній дитячій стадії в усьому цьому. У що ви вірите? Звідки ви? Про що ви думаєте? Який у вас світогляд? У цій індустрії ми схильні уникати таких запитань. Не знаю, чому, оскільки в інших музичних жанрах на них шукають відповіді. Можливо тому, що ми не хочемо цього знати.

Чи вважаєте ви, що занадто рано ще і є шанс дійти до моменту, коли ми почнемо ставити ці запитання?

Думаю, річ у тім, що електронна музика настільки спонукає нас до ескапізму, що в кінцевому підсумку люди не бажають зустрічі з реальністю. Я також думаю, що може настати час, коли в людей уже не буде вибору, і для певних проблем їм знадобляться рішення, яких у них не буде напохваті. Можливо, через музику і її творців, їм вдасться знайти ці рішення.

Можливо, тоді ми почнемо ставити запитання: «Хто цей диджей насправді? У що він вірить?». Ідеться не про те, політик він чи ні, а про те, чи хочемо ми наслідувати цю людину.

Але щоб це сталося, маємо дійсно вірити в силу і цінність музики, чи не так?

Це палиця на два кінці. У цій індустрії цілком можливо грати музику певного типу лише тому, що ви хочете чогось досягти. Буває, що не обов’язково вірити в техно, і вам може бути цікавий якийсь інший жанр. Але ви використовуєте техно-музику лише тому, що прагнете певних успіхів. У вас можуть бути зовсім інші інтереси, а музика для вас — лише розважальний бізнес, який ви використовуєте для руху кар’єрними сходами. Техно сьогодні популярне? Чудово, я піду цим шляхом. Чорний колір модний? Добре, я буду в усьому чорному. Тому тут потрібно бути дуже обережним.

Тож чи можна сказати, що лише тоді, коли люди морочать собі голову певними питаннями, відбувається щось значуще?

Так, коли копають глибше. Як і в будь-який інший сфері. Якщо ви хочете знати, яка їжа для вас годиться, ви маєте цю їжу вивчати й прислухатися до свого організму, як, наприклад: «Чи корисні для мене яблука?». Так само все влаштовано і в музиці. Вибір кожного залежить від людини.

Ви працюєте в цій індустрії вже давно і бачили, як багато що народжується й зникає, а також те, як клубна культура з андерграунду вийшла в комерційну площину. Водночас ви берете участь у багатьох артпроєктах за межами клубів, керуєте своїм лейблом Axis Records і недавно запустили журнал Escape Velocity. Як вам все ще вдається отримувати насолоду від диджеїнгу? Чому ви досі цим захоплюєтеся?

Звісно, бувають дні, коли це зовсім не приносить втіхи. Тому важливо бути дійсно впевненим, що ти любиш те, що робиш, і що маєш причину й далі це робити. Кожен диджей і кожен музикант індивідуальний. Мені пощастило, що я працюю в індустрії, де головне — це те, чим я одержимий, — створенням музики. Це не означає, що ця музика добре продається або що я можу заробляти цим на життя, але я одержимий ідеєю створювати щось з нічого. Я можу робити це щодня безперервно. Я ніколи не втомлююся від цього. Це ніяк не пов’язано з людьми, а радше зі створенням чогось, чого раніше не було. Просто сталося так, що я в музичній справі й у мене все виходить. Я вдячний за це.

В Україні з’явилося ціле покоління музичних продюсерів. Вивчення методів створення електронної музики, дослідження, купівля і написання електронної музики сьогодні в тренді. Для багатьох з цих молодих артистів ви — легенда й один з батьків-засновників техно. Що б ви порадили людям, які хочуть вийти за межі хайпу й далі працювати у сфері електронної музики, щоб в майбутньому вплинути на своє покоління?

Це складно, тому що тут ви маєте справу з людьми. Якби ми всі були машинами, це було б легко. Але справа в людях й у світі, який постійно змінюється. Ваш вплив досить ефемерний. По-перше, ви маєте змиритися з тим, що, можливо, ніколи не матимете ніякого впливу. Ви можете складати музику щодня впродовж свого життя й ніколи не зробити нічого впливового. Така наша реальність. Це не означає, що ваша музика жахлива, просто є багато чинників, які змінюються одночасно, і треба дочекатися відповідного моменту, коли відбудеться збіг певних обставин, і ви привернете увагу більшої кількості людей. Але це зробити непросто! Треба бути наполегливими, зосередженими й не припиняти працювати. Що більше музики ви напишете, то більше маєте шансів. Але щоб складати багато музики, потрібна самовідданість. Я зробив більш як сто альбомів. Більшість людей навіть не знає про них. Але вони є і на них витрачено мільйони годин. Потрібно вчитися жити з тим, що ви, можливо, ніколи не досягнете такого успіху, якого ви, на ваш погляд, заслуговуєте, і що талант вважається активом тільки в тому разі, якщо його визнають у цій індустрії.

Як триматися свого таланту навіть попри те, що його не завжди визнають?

На це запитання немає відповіді. Можу лише повернутися в минуле й розповісти, що був час, коли техно-музика нібито «померла». Це було приблизно у 2002 році, коли мінімал-гаус був дуже популярний. Мене майже не запрошували грати на вечірках, тому що промоутери думали, що ніхто більше не хоче слухати техно. Але я й далі його грав, до того ж дуже багато. Я експериментував з техно, винаходив для нього нові сенси. А потім воно знову повернулося: прийшло нове покоління, якому захотілося слухати техно. Гаус був їм більше не цікавий, тому що в ньому не було такої енергії й він був не для всіх. Він був популярний серед окремої групи щасливців, але не серед мас. Молоде покоління жадало певної енергії, тому зрештою знову повернулося до техно. І виявилося, що я й кілька інших хлопців, які були віддані цій справі, експериментували досить багато, щоб створити щось нове. На той час, коли захоплені мінімалом диджеї знову звернулися до техно, ми вже встигли змінити його звучання й структуру. Ми опинилися на десять кроків попереду, особливо в тому, що стосується роздумів про музику. Це відчувається в ній і сьогодні, тому ми називаємо її науково-фантастичним техно. Поки деякі люди веселилися зі своїми друзями на Ібіці, ми працювали в студії, намагаючись уявити, якою буде ситуація, коли ми колонізуємо Марс. Цей час ще не настав, але ми думали про все це.

Вас завжди називали «техно-футуристом». Що для вас означає бути «футуристом» в мистецтві й у музиці?

Це означає бути мрійником і романтиком. Ти маєш ним бути, тому що здебільшого маєш справу з багатьма невідомими чинниками. І я вважаю, що саме цей тип людини і цей тип мислення стояв біля джерел техно. Попри те, що жанр еволюціонував, усе ще є люди, які живуть цією мрією і горять цим вогнем. Завдяки цій музиці деякі люди можуть зазирнути в майбутнє.

У такій країні, як Україна, молоді люди щодня стикаються із жорстокістю поліції, корупцією, обмеженням права на самовираження, сексизмом, расизмом, гомофобією. Як у таких умовах люди можуть використовувати свій клубний досвід для створення чогось значущого, крім танців?

Ви маєте на увазі на рівні людяності, не тільки в написанні музики? За іронією долі, ми живемо в столітті від початку 1920-х — періоду, коли люди, стикнулися з приблизно тією ж ситуацією, але водночас, це, ймовірно, було найпродуктивніше десятиліття XX століття з погляду творчого розвитку. З 1920 по 1930 рік сюрреалізм, футуризм, кубізм, артдеко, рух за права жінок стрімко розвивалися аж до Великої депресії. Але люди повинні були боротися за це відчуття більшої свободи, за творче право говорити й робити більше, і вони намагалися матеріалізувати ці погляди різними способами. Я думаю, що сьогоднішня молодь має спробувати робити те саме. Їм варто створювати ідеї, а потім передавати їх іншим людям, не чекаючи від них реакції. Що більше у вас ідей, то більша ймовірність того, що хтось скаже: «Заждіть, може, вони на правильному шляху. Якщо застосувати цю ідею в той чи інший спосіб, можливо, це спрацює?». Можливо, це комусь допоможе. Але, чесно кажучи, я вважаю, що найліпше, що може зробити будь-яка людина — це передусім бути доброю. Завдяки цьому можна змінити світ.

Безпечний та інклюзивний танцмайданчик — це місце, де ми вчимося співпереживати та бути разом. Це простір, у якому ми дуже близькі один до одного фізично, в ідеалі дотримуємося особистих меж і здатні відкритися більше, ніж у повсякденному житті. Це і є та сама доброта й близькість, про яку ви згадуєте?

Це те питання, над яким людство сушить голову від початку своєї історії. Так само як і страх перед тим, що є поза печерою і може ввійти та з’їсти нас уночі. Це примітивний страх, який відчуває більшість людей, і тому світ здебільшого такий, яким він є. Ось чому в нас є люди, яким все одно, що інші голодують; вони вважають за краще витрачати купу грошей, літати в космос і є Skittles. Я підтримую космічні подорожі й колонізацію інших планет, але є мільйони людей, які хочуть їсти. І якщо викорінити бідність на землі коштує всього дев’ять мільярдів доларів, а статок деяких із цих багатих людей перевищує 200 мільярдів, тоді я змушений припустити, що люди голодують, бо хтось хоче, щоб вони голодували, і це їхня свідома позиція.

Якщо молоді люди хочуть щось зробити, їм треба бути добрішими одне до одного. Судіть людей за їхніми вчинками. Якщо ви справді хочете щось змінити, подивіться на ваші можливості, і подивіться на вади, які є в інших, і з’ясуйте, як їх можна збалансувати. Це буде хорошим початком. Це не має нічого спільного з танцями, музикою або чимось ще, але навіть танцмайданчик зміниться. Імовірно, наше відчуття єдності було б сильнішим, якби подібне мислення було більш поширеним.

Я бачив найгірше в людях, тому що я весь час подорожую і граю на вечірках. Це не дивно, тому що люди не розуміють і бояться, коли хтось відрізняється від них. Змагання й спорт — це здорово, але коли змагатися починають етнічні групи, країни тощо, це заважає спільному розвитку. Ми маємо розуміти, у чому різниця. Не всі мають змагатися. Раса — це не спорт, і одна раса не краща за інші. Але деякі люди, здається, не можуть цього збагнути. Людство — це не команди. Насправді це командна робота.

Текст: Маряна Березовська

Фото: Якоб Кріст

музыканты · фестиваль ·

Ще в розділі Культура

Популярне