VOGUE UA CONFERENCE
search Created with Sketch.

Надмірна поезія: як сорочка набула зайвого змісту

24 серпня 2017

Навколо вишивки української сорочки існує дуже багато легенд. Vogue UA та Музей Івана Гончара склали хіт-парад найбільш розповсюджених.

Іван Гончар, Осіння мелодія, 1975, фрагмент

“Бабуся зашила долю у хрестик”, “мати шила на щастя” – такі слова, то ніби головний small-talk одягнених у сорочки. Вони доволі часто розповідають про символи орнаментів. Історії мальовничі, як вигадане українське село в наївних пейзажах. Сорочка – це предмет традиційної культури – і декор підкоряється функції та змісту. Етнографи пов’язують орнаменти на сорочці із «захисною функцією» натільної білизни. Вони вважаються оберегами, тому розташовані на краях речей – горловині, рукавах, подолі. Ці символи незмінно повторювались – традицію наслідували, а не аналізували.

Сучасне суспільство дивиться на традицію крізь музейне скло – вона залишилась як частина культури, а не побуту. Надмірні романтичні уявлення про минуле роблять з вишитої сорочки легенду – як і про многостраждальну неньку-Україну.

БОРЩІВСЬКА СОРОЧКА

Головна ознака її стилю – оздоблення вишивкою чорним кольором. Найдавніші зразки таких сорочок датуються кінцем ХІХ ст. Свою назву сорочка отримала від топоніма – Борщівського району – але була поширена і на всьому Поділлі. Виріб напрочуд трудомісткий: вишиття однієї сорочки займало 3 місяці.

Міф. Поширена навіть у науковій літературі легенда про вічну жалобу, яку жінки носять за загиблими чоловіками.

Пояснення. Вишивка чорним існує як традиційне явище в костюмі всього Карпато-Балканського регіону. Для сорочок Борщівського регіону характерна обмеженість кольорів у вишивці – тому що майстрині, говорячи сучасною мовою, працювали з локальною сировиною – вовною чорної вівці. До того ж, був практичний резон використовувати такі нитки – вони не втрачали колір, на відміну від анілінових, що з’явились в селі наприкінці 19 ст. 

Іван Гончар, Народні типи, 1975

ЛИШТВА

Лічильна гладь, або «настилування», виконується настиланням вишивальної нитки вздовж певної кількості ниток тканини. Оскільки орнаменти цією технікою часто виконувались білими нитками, існує ще одна назва – вишивка біллю. Один з найдавніших зразків орнаменту лиштвою маємо на Чернігівському рушнику 1746 року, але це елегантне святкове шиття зустрічається во всій Україні.

Міф. Буденна сорочка, яку були змушені шити в умовах дефіциту кольорових ниток.

Пояснення. Для отримання білих домопрядених ниток докладалося немало зусиль. Їх вимочували і вибілювали у бочці. Пасма складали шарами, пересипаючи попелом з кукурудзяних стебел або порід дерев, що не мали фарбників. Для одного разу необхідно було підготувати відро попелу. Нитки заливали 5-6 літрами окропу й витримували їх у розчині протягом доби, після чого пасма прополіскували у воді та продовжували вибілювати на морозі. Процес повторювали двічі-тричі. Тривалість дійства спростовує спроби трактування білої лиштви як прояву бідності чи буденності.

Іван Гончар, Ой у полі вітер віє, а жита половіють. 1973

ХРЕСТИК

Шиття-блокбастер, яке з’явилось у селі наприкінці ХІХ сторіччя.

Міф. Старовинне шиття, яке принесли арії та подарували протоукраїнцям.

Пояснення. Мода на шиття хрестиком за готовими малюнками прийшла в Україну з Європи. Місцеві художники розробляли прості флористичні схеми, які разом з трендом на рукоділля набули популярності. У 1860-му парфумер Анрі Брокар скористався ідеєю. Для просування «народного мила» на ринку України до шматків мила «Брокар і Ко» додавалися листівки із зразками вишивки червоно-чорним хрестиком. Вони стали популярні не тільки в міському середовищі, а й в сільському. Вишивка була помітною і яскравою, легкою у виконанні. Як писала Олена Пчілка, «вишукану делікатну геометрію заміняє строката ляпанина з квітами і птахами». Згодом сентиментальність та барвистість брокарівської вишивки ставали дедалі популярнішими. Тобто, до аріїв це шиття не має ніякого стосунку, як і багато мелодраматичних фактів, що виявляються суцільними сльозогінними вигадками навколо традиційної сорочки.

Іван Гончар, Біля мисника. 1975

Ідея: Тетяна Соловей

Текст: Александра Сторчай, Тетяна Соловей

Анімація: Наталя Тюлєнєва 

Читайте також:

День Прапора: Марина Порошенко у футболці українського бренду "Зерно"

этно · вышиванка ·

Ще в розділі Тенденції

Популярне