Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Злочин злочинів: що таке геноцид та як він карається

12 квітня 2022

Що таке геноцид, чим він відрізняється від інших злочинів, у чому полягає його особлива небезпека, як у ньому звинувачують, як доводять вину та яке покарання за геноцид встановлено міжнародним правом — розповідає Мирослава Антонович, магістерка права (МакГілл, Канада), д-р права, д-р габ. (УВУ, Німеччина), керівниця Центру дослідження геноциду та прав людини, доцентка кафедри міжнародного та європейського права факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Мирослава Антонович

"Вже скоро 25 років, як працюю над питаннями геноциду, – каже Мирослава Антонович, авторка численних наукових праць з теми геноциду. – Вже й сліз фактично нема; колись плакала, коли про це говорила". Під час інтерв’ю справді важко стримати сльози. Розповідаємо, що треба знати про геноцид. 

Що таке геноцид?

Геноцид — це злочин злочинів, особлива тяжкість якого полягає в тому, що він чиниться з наміром знищити не конкретну людину, а цілу групу як таку:

  • національну,
  • етнічну,
  • релігійну
  • расову.

Саме в цьому — його намір (dolus specialis) і особлива суспільна небезпечність.

Він існував упродовж століть. Його називали по-різному: варварство, масові знищення народів тощо. Проте як термін слово «геноцид» сформулював та вжив у своїй книзі «Axis Rule in Occupied Europe» Рафаель Лемкін. До речі, на початку 1920-х Лемкін навчався на юридичному факультеті у Львівському університеті Яна Казимира. Коли він слухав лекції з кримінального права про, зокрема, вірменський геноцид, про знищення вірменів в Османській імперії, він задумався: чому, коли вбивають окрему людину, – це злочин? І чому, коли нищать націю, етнічну, релігійну групу, це не криміналізовано за міжнародним правом? Відтоді своє життя він присвятив тому, щоб геноцид визнали в міжнародному договорі. Отже, саме він дав ім’я злочину, який існував за міжнародним звичаєвим правом тривалий час до того.

Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі — Конвенція) в ООН ухвалили 1948 року. Тобто до 50-х склад геноциду як злочину не було визначено в жодному міжнародному договорі.

Проте — повторю — за міжнародним звичаєвим правом цей злочин існував; тому, коли тепер говорять, що не можна кваліфікувати Голодомор в Україні як геноцид, оскільки він був вчинений до того, як Конвенція про геноцид набрала чинності, — це нікчемно. Пам’ятаємо, що вірменський геноцид був учинений ще раніше – і це рідко хто піддає сумніву. Отже, те, що геноцид був кодифікований лише в 1948, зовсім не означає, що геноциди, які сталися до того, не можна так визначати.

У чому суспільна небезпечність геноциду та чи вважається він найтяжчим злочином проти людства та людяности?

Беззаперечно, вважається. «Злочин злочинів» — це не метафора, а офіційне визначення геноциду. Саме його намір — знищити національну, етнічну, релігійну або расову групу як таку — підносить його на вершину піраміди злочинів. 

Саме стосовно цих чотирьох груп дійшли компромісу договірні сторони, коли обговорювали текст Конвенції про геноцид. Сам Рафаель Лемкін намагався розширити перелік і включити до нього також політичні й соціальні групи тощо, проте консенсусу не досягли. Заперечував, звісно, Радянський Союз, а інші країни лише підтримували складні дискусії.

Отже, геноцид — злочин проти людства, адже від зникнення однієї групи населення людство збідніє. 

До речі, геноцид може бути вчинений і в мирний, і у військовий час. Менш тяжким він через війну не стає.

Чи є геноцид злочином проти людяності? — Ні. Сrime against humanity — це злочин з іншим складом; він не спрямований проти груп.

Злочини проти людяності — грубі порушення прав людини, які відбуваються відповідно до політики держави в межах систематичних нападів на цивільних осіб.

Які злочини тотожні геноциду, але не вважаються ним?

До геноциду дуже подібні масові винищення (extermination). Це один зі злочинів проти людяності, що не має на меті винищити певну групу. Цим він і відрізняється  від геноциду.

І тут ми підходимо до важливого моменту. Для встановлення факту геноциду найважливіше — засвідчити, що мав місце намір (мета) знищити групу — цілком або частково.

Очевидно, що Гітлер і нацисти під час Голокосту мали намір знищити всіх євреїв — тобто етнічну групу як таку. Сталін під час Голодомору в Україні, навпаки, подібної мети (знищити всю українську національну групу) не мав. Ніякого гуманізму, — просто група була надто чисельна, 40 мільйонів. Тож за часів Сталіна морили голодом селян, які становили питому частину української нації. Поза сумнівами, і Холокост, і Голодомор — геноциди. 

Важливо, що масовість не обов’язково є ознакою геноциду. Це неоднноразово підкреслювали трибунали ad hoc та Міжнародний кримінальний суд. Для геноциду не має значення масовість — це може бути кілька тисяч людей, як у Сребрениці 13—22 липня 1995 року, коли метою злочину було знищити релігійну групу боснійських мусульман (наприкінці лютого 2007 року різанину в Сребрениці визнали геноцидом Міжнародний суд та Югославський трибунал).

Голокост і Голодомор винищили мільйони жертв. Та навіть якщо внаслідок цього було б знищено не таку велику кількість людей, це все одно був би геноцид.

Отже, геноцид і масове винищення — різні злочини, проте часто їх плутають.

Етнічні чищення (ethnic cleansing) також часом ототожнюють з геноцидом. Відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду вони також входять до переліку злочинів проти людяності. Етнічне чищення може бути супутнім компонентом іншого злочину. Але геноцидом воно не є доти, доки не підтверджено наміру знищити одну з чотирьох груп, про які йшлося вище.

Чому світова спільнота обережно вживає термін «геноцид» щодо злочинів, які вчиняють російські окупанти стосовно українського мирного населення?

Міжнародна спільнота загалом обережна з вживанням терміну «геноцид»: судових рішень з приводу геноциду було не так багато в історії. Проте на сьогодні є багато розслідуваних злочинів, де фігурують звинувачення в геноциді. Це пов’язано з важкістю підтвердження наміру знищити групу. Ще до того, як почав роботу Міжнародний кримінальний суд (далі — МКС), Руандійський та Югославський суди, вважалося, що для засвідчення злочину намір вчинити геноцид має бути зафіксований письмово, до того ж у документі має бути чітка вказівка на те, що треба знищити певну групу.

Проте, як ми розуміємо, злочинці, які планують, керують, чинять геноцид не такі наївні, щоб чітко фіксувати свою мету в документах. Адже навіть Гітлер, мета якого знищити євреїв була очевидна, намагався завуалювати свої наміри. Він використовував зворот «final solution of Jewish issue», остаточне вирішення єврейського питання. Звісно, Сталін у жодному документі не зазначав, що його мета — знищити українців як націю. Але Руандійський, Югославський Трибунали, МКС розвинули поняття геноцид і зазначили в рішеннях, що намір знищення групи не обов’язковоє має бути зафіксований у документах чи промовах. Він може бути виведений з фактів та обставин, а також наслідків. У тих справах суди й трибунали демонструють факти, на підставі яких можна буде стверджувати про намір знищити групу.

У цьому контексті навіть горезвісна стаття провладного російського ресурсу РИА Новости із закликами стерти українську націю з лиця землі є констатацією наміру. Проте є й інші докази. За 2 дні до повномаштабного вторгнення путін виступив з промовою, в якій заперечував, що українська держава має право на існування; стверджував, що українська культура, мова — це частина російської культури, мови. А ще до того він говорив, що української нації не існує, що її штучно створили. Ці ж постулати повторювали мєдвєдєв та інші посіпаки. 

Представники Human Rights Watch заявили: ідеться про потенційний злочин проти людяності, та уточнили, що називати подію геноцидом «надто рано». Тут теж річ суто в термінології — за процедурою, спершу треба засвідчити, що існує намір знищити групу. Отже, має бути проведене відповідне розслідування.

Слідча група Міжнародного кримінального суду вже працює в Україні щодо збирання доказів. Очевидно, що ці докази свідчитимуть не тільки про воєнні злочини, а й про злочини проти людяності. Геноцид тяжче і довше підтверджувати. Але докази намірів учинити геноцид також, я впевнена, знайдуть. Крім того, ВР України вже зареєструвала постанову про вчинення російською федерацією геноциду проти української нації. І я впевнена, що МКС чи спеціальний трибунал розглядатимуть звинувачення в геноциді.

Хто залучений до збирання доказів?

До процесу збирання доказів залучені ми всі. Ви знаєте, що є відповідний офіційний сайтhttps://warcrimes.gov.ua/ та розділ "Допомога армії" в мобільному застосунку "Київ Цифровий", де кожен може й має подавати відомості про всі злочини, що кояться в межах агресії рф в Україні.

У Києво-Могилянській академії на факультеті правничих наук створено правничий батальйон. На моїй кафедрі міжнародного та європейського права також є робоча група, яка дає наукові обґрунтування цим злочинам. Науковці працюють, і це наша зброя.

Світові видання вийшли із заголовками про геноцид в Україні. Схоже, світ розуміє, що відбувається?

Державні діячі хочуть бачити рішення судів, тому вони стриманіші, ніж преса. Проте багато державних діячів уже вживали слово «геноцид» стосовно подій в Україні — особливо наші західні сусіди, що вже потерпіли від агресії російської федерації. Польський народ до того ж потерпів у Другій світовій, став жертвами нацистів. Геноциди, на жаль, відбуваються не вперше.

У своїй свіжій статті Ongoing Russian Genocide Against Ukrainian Nation я торкаюся питання тривалого російського геноциду проти української нації. У ХІІ ст., певно, ще рано було говорити про геноцид. Але немає сумнівів, що від часу заснування москви, починаючи з часів Андрія Боголюбського, північно-східний сусід чинив звірські напади на Київ з метою спалити, знищити, винищити тощо. Мотив знищити нащадків Київської Русі (навмисне не використовую слово «Україна», бо тоді його ще не було) чітко простежується, починаючи з XVII ст., коли за Петра І було вкрадено назву Русь. Тож нащадки Київської Русі мали бути знищені, інакше не можна переконливо брехати, що росія наслідувала Київську Русь Отже, всі ці звірства почалися ще відтоді.  

В 1708 році – знищення Батурина, гетьманської столиці. 16 тисяч людей — діти, жінки, старі — спалено, порубано, страчено.  Козаків було вбито не так багато. Тобто жорстокість, яку ми бачимо зараз, винищення, залякування, це традиційні методи, які росія застосовує не вперше.  Це продовження її державної політики.

У XX ст. — Голодомор, чергова кульмінація геноциду українців.

Отже, в тому, що ми бачимо нині, нічого нового немає. Це ті самі жорстокі злочини, спрямовані на знищення цивілізованої європейської української нації.

Чи можуть тортури, сексуальне насилля тощо слугувати інструментом геноциду?

Так. У Конвенції про геноцид зазначено 5 типів злочинних діянь у межах геноциду:

  • Убивство членів групи;
  • Нанесення фізичної та розумової шкоди;
  • Створення певних життєвих умов, що спрямовані на знищення цієї групи;
  • Запобігання дітонародженню серед членів цієї групи;
  • Насильницьке передання дітей, які є членами цієї групи, до іншої національної групи.

Все це, на жаль, дуже знайоме нам тепер: вбивства після катувань; зґвалтування, фізичні та розумові наслідки яких теж зрозумілі. Нині з постраждалими працюють психологи, але це така шкода, яку виправити буде дуже складно. Створення жахливих умов в оточених містах — зрозуміло, це розраховано на знищення. Ненадання гуманітарної допомоги та знищення гуманітарних коридорів, якими люди мають евакуйовуватися. Всі знаємо, що трапилося на вокзалі в Краматорську, де були тисячі людей, готових до евакуації — в результаті обстрілу загинуло 52 особи, зокрема 5 дітей. Передання дітей з однієї групи в іншу — про ці приклади постійно говорить Омбудсмен Людмила Денисова, коли в росію вивозять дітей чи то з дитячих будинків, чи то людей з дітьми. Подальша їхня доля невідома. Все це розслідуватиметься, а наших людей буде знайдено й повернено.

Отже, всі 5 типів злочинних дій бачимо в Україні. Прикладів ще багато. Це геноцидні дії.

Які міжнародні інстанції встановлюють факти геноциду?

Міжнародний кримінальний суд, який з 2015 розпочав провадження щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності. Тоді, на початку агресії рф в лютому-березні 2015, Україна зробила заяву про визнання юрисдикції МКС. Агресія продовжується, просто, починаючи з 24 лютого, вона набула повномасштабного характеру. МКС призначив робочу групу, яка працює спільно з Офісом Генерального прокурора України

Чи виокремить він в окреме провадження ті злочини, які відбуваються після 24/02, чи це буде продовження справи, яку вже розглядає МКС, побачимо. Але МКС має юрисдикцію щодо геноциду, злочинів проти людяності в Україні, воєнних злочинів, які чиняться на території України. Очевидно, він розглядатиме справи проти високопосадовців російської федерації.

МКС займається вищими чинами, як-от президент рф, міністри, причетність яких до планувань, організації злочинів в Україні буде підтверджено. Крім того, є десятки тисяч виконавців, тобто військових, які безпосередньо чинять акти зґвалтувань, викрадень, тортур тощо. Вони всі мають постати перед судом. Очевидно, що їх буде багато, та МКС не зможе займатися всіма. Навантаження має лягти на національні юрисдикції — і на українське судочинство, і на юрисдикції  будь-яких держав світу.

Щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів існує універсальна юрисдикція. Тобто будь-яка держава світу може притягти винних до відповідальності. На сьогодні багато держав розпочали кримінальні справи за фактами воєнних злочинів і злочинів проти людяності (за процедурою, поки Україна не ратифікувала Римський Статут МКС, юрисдикція МКС щодо злочинів відбувається за відповідною заявою). Отже, Україна має подати заяву стосовно юрисдикції з геноциду до МКС. 

Чи можуть пропагандисти та всі, хто розпалювали ненависть до України та українців, бути відповідачами?

Можуть і будуть. По-перше, вони вже під санкціями — тобто їхня провина визнана непрямо. По-друге, пропаганда, заклики до геноциду, злочинів проти людяності тощо — це склад злочину відповідно до Конвенції. Вона передбачає покарання за заклики до геноциду, ініціювання, співучасть, сприяння тощо. Отже, пропаганда є кримінально караною. Пропагандисти відіграли ключову роль у подіях, що відбуваються нині; вони закликали до геноциду в передачах і промовах, і свідчень цьому безліч.

Прецеденти, коли ті, хто закликав до геноциду, були покарані, є: подібні дії пропагандистів щодо Руанди засудив Міжнародний трибунал. 

Яка відповідальність за геноцид передбачена?

Міжнародні трибунали не передбачають смертної кари. Проте, очевидно, що не має бути безкарності; найважливішим є сам акт покарання. Неважливий навіть вирок (очевидно, це буде пожиттєве ув’язнення). 

Імовірно, що невдовзі російську федерацію виключать з Ради Безпеки ООН, організацію реформують, оскільки агресорові там не місце. рф вже виключили з ПАРЄ, а також з Ради ООН з прав людини (Human Rights Council). «За» проголосували 93 держави.

Яким чином відбудеться виключення рф з Ради Безпеки ООН? – Будемо стежити. Заяви щодо виключення звучать дедалі частіше. Очевидно, що на те має бути політична воля держав, постійних представників — членів Радбезу.

Систему безпеки, що діє в ООН на сьогодні, створено після Другої світової війни. І до складу постійних членів Радбезу ООН було зараховано держав-переможиць (ідеться про СРСР, Сполучене Королівство, США), а також країни, які на той момент відігравали важливу роль, зокрема Францію і Китай.

На сьогодні ситуація у світі не відповідає розкладу 80-річної давнини. Ми маємо таких серйозних гравців, як Німеччина, Японія тощо. Та рф очевидно не є серйозним гравцем; вона не входить навіть до 20 країн з найпотужнішими економіками світу. Система має бути змінена, рф має бути виключена з Радбезу ООН. А коли це станеться, голосування за резолюції відбуватимуться зовсім інакше. Зараз РБ не змогла навіть засудити агресію рф проти України, тому що рф голосувала проти. Тож маємо парадокси, які треба врегульовувати.

Найважливішим результатом нашої перемоги стане зміна чинної системи безпеки у світі. Вона має бути реальною, бо система, яка функціонувала з 1945 року, зазнала фіаско. Вона не спрацювала ані в Грузії, ані в Сирії, ані в інших гарячих точках. А в Україні сталася кульмінація того, до чого може привести загравання зі злом

Якщо росію визнають винною в геноциді, які правові наслідки це матиме?

По-перше, буде індивідуальна відповідальність. Мають бути покарані конкретні злочинці — ті, хто планували, організовували та виконували. По-друге, санкції. Вони вже є, та мають тривати й підсилюватися. Це сприятиме послабленню агресора. російська федерація не має більше ніколи поводитися безкарно, як і не має знищувати нації, вбивати дітей, ґвалтувати жінок. Ці дії — поза межами людяності та всього, що ми маємо на увазі, коли говоримо «людина».

Чому росія звертається до ООН з приводу масових вбивств у Бучі? 

Якщо м’яко, мета — створити хорошу міну за поганої гри. рф намагається звинуватити в усіх своїх злочинах Україну. Зараз, наприклад, вони возять за собою мобільні крематорії в Маріуполі, щоб спалювати загиблих та знищувати докази своїх злочинів. Вони намагалися перекласти вину за все, що відбулося в Бучі, Бородянці, Ірпені, на Україну. Але є супутникові докази та багато інших, що спростовують брехню окупанта.

Для росії така тактика не нова. рф чинила так і в 30-х – 40-х на заході України: вони перевдягалися у форму УПА, вчиняли страшні злочини, а потім звинувачували в їхньому скоєнні українських повстанців. Ця їхня поведінка — типова. Нічого нового в нинішній агресії проти України рф не винайшла, вона використовує свої століттями випробувані методи — вчинити злочин, а потім звинуватити в ноьму жертву. Просто тепер це стало очевидно всьому світові.

Чи знає сучасна історія приклади геноциду (останні 40 років)?

Починаючи з 80-х, підтверджені геноциди та генодици, за які винних було покарано:

Геноцид Сербії проти боснійських мусульман у Сребреніце, яку часто порівнюють саме з Бучею (але в нас, на жаль, не одна Буча. Містечок, де були факти геноциду, багато). Справу тоді вів міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії. Винні були знайдені й притягнені до кримінальної відповідальності.

Геноцид у Руанді. Справу тоді вів Руандійський трибунал. До речі, воєнних злочинів там не було – відбувалася громадянська війна. Винні в геноциді були знайдені та покарані.

Міжнародний кримінальний суд теж має приклади таких справ. Зокрема, у геноциді звинувачені колишній президент Судану Омар Хасан Ахмад аль-Башир та президент С’єрра-Леоне.

Що ще важливо знати

Геноцид чиниться проти української нації впродовж століть. Крім того, події, що відбуваються тепер, рф готувала умисно, плануючи кожен крок. У нинішньому геноциді немає чогось хаотичного або спонтанного. Це політика держави, спрямована на знищення української нації. Ми народ лагідний, мирний, волелюбний. Та коли нас хочуть знищити, ми даємо відсіч.

Завдяки ЗСУ, теробороні, волонтерам ми вистоїмо. Наша воля до перемоги надзвичайно велика. З нами Бог.  На нашій стороні правда й добро, ми обов’язково переможемо.

Від редакції

"42 країни вже звернулися до Міжнародного суду в Гаазі, розслідування воєнних злочинів на міжнародному рівні почалося, звернення цих країн дало змогу спростити та пришвидшити процедуру для України", — заявив 11 квітня міністр юстиції України Денис Малюска.

#STANDWITHUKRAINE ·

Ще в розділі LIFE

Популярне