Що таке Зелені свята і які обряди пов’язані з ними в українській культурі
Свята на межі весни і літа, покликані вшанувати, з одного боку, померлих родичів, а з іншого — духів природи, були відомі ще прадавнім слов’янам. І, як і більшість язичницьких свят, з прийняттям християнства Зелені свята злилися в часі із християнським святом Зіслання Святого Духа, або Трійцею, яку відзначають на 50-й день після Великодня.
Проте давня обрядовість залишилася. Згідно з віруваннями наших пращурів, у період високого сонця духи природи стають ближчими до людського світу, і Зелені свята — нагода задобрити їх і привернути їхню ласку, щоб виростити й зібрати багатий урожай.
Із Зеленими святами тісно пов’язані легенди про мавок і русалок, українських посестер давньогрецьких німф. Ці легенди, найбільш поширені в Карпатах, на Поділлі, Волині, щедро проросли в українській літературі, від Івана Котляревського й Лесі Українки до сучасних авторів фентезі.
Вважалося, що на русалок обертаються дівчата-потопельниці або ті, що вмерли на Зелені свята. Мавками ж (точніше: навками, від "нав" — потойбічний світ у віруваннях наших предків) — лісовими, гірськими, польовими — стають нехрещені і втрачені малята-дівчатка, які переходять у світ мавок у сім років. За іншою версією, на мавку перетворювалася дівчина, що вкоротила собі віку через кохання — відтак по смерті тужила за ним і занапащала хлопців. Окрім того, на мавку могла обернутися й звичайна дівчина, що зустрілася з мавкою, не маючи оберегу — часнику, полину, любистку, — і піддалася її навіюванню.
Русалки. Травнева ніч (за Гоголем), Іван Крамськой, 1871Русалки постають у легендах зеленокосими й синьоокими, у вінках з осоки, а в найстаршої — вінок з водяних лілей. Мавки також у вінках: у лісових вони з листя, у польових і гірських — з квітів. Мають вигляд дівчат, а насправді немає в них ні тіла, ні душі, ні тіні за ними. Коли бігають по траві, вона не хитається. Люблять ігри, танці, гойдатися на гіллі, загадувати загадки.
На Гуцульщині вірили, що мавки допомагають пасти худобу на полонині, насівають рослини в горах. Але можуть бути небезпечними для молодих чоловіків, постаючи в образі коханої, — підеш за такою, заведе у безвість. (Саме цей сюжет розкрив Михайло Коцюбинський у "Тінях забутих предків"). Вберегтися від мавки можна, лише скинувши сорочку й перевдягнувши її навиворіт.
У четвер перед Трійцею дівчата плели вінки і залишали їх у лісі, а в неділю поверталися й дивилися, чи вцілів, чи не зів’яв — з цього робили висновки про власне щастя й кохання. У п’ятницю вдосвіта жінки збирали лікарські трави, які мали в цей день особливу силу, і росу, яка, вірили, зцілювала хворі очі. У Клечальну суботу напередодні Трійці прикрашали оселю чабрецем, полином, любистком, канупером і татарським зіллям, додаючи гілля клену, липи; обрамлювали вікна й двері, ікони й сволоки; встеляли долівки; клечали також ворота, стріху, хліви. Разом з тим Троїцька субота була і є одним з найголовніших поминальних днів у році, відома зокрема й тим, що в цей день згадують також самогубців і зниклих безвісти. У Клечальну неділю, на Трійцю, святили воду, освячували криниці. У Клечаний понеділок на світанку селяни подекуди і в наш час обходять поля й городи, кроплять їх свяченою водою, щоб град не побив, посуха не випалила, врожай був. Так, за давніми звичаями, гармонізується триєдина містерія духів вогню, води і рослинності.
Окрім того, в четвер по Трійці, на Русалчин, або Навський Великдень, дівчата раніше ходили в поле, ламали там житній хліб — і кожна свою частину несла до батьківської ниви, де залишала на межі для польових мавок, щоб жито родило. Деінде побутував звичай розвішувати у цей час полотно й стрічки на деревах — щоб русалки могли забрати їх собі на сорочки. Також із Зеленими святами в окремих регіонах були пов'язані обряди "водіння тополі" і проводжання русалок, через тиждень після Трійці — вірили, що духи природи вже вшановані і будуть прихильними до людей до наступного року.
