Стрімкіша за хвилі: Яна Вуєва — про своє захоплення яхтингом

Мій перший яхтинг стався 8 років тому. Коли у нашому суспільстві почало міцнішати розуміння, що це — не про міфічне «красиве життя» з обов'язковим шампанським і підборами-шпильками на палубі (останнє, до речі — цілковитий нонсенс і моветон). Що це доступний, розмаїтий і завжди свіжий вид дозвілля. Власне, в атмосферу такого собі «табору для дорослих» я і продовжую закохуватися досі.

Думаю, передумови цього ефекту очевидні. Переважно яхтинг обирають люди, які вже чогось досягли, є кимось значимим — з ними цікаво. Якими б комфортними і дорогими не були класична орендована яхта чи катамаран — це не лайнер: визначений формат побуту змушує максимально тісно взаємодіяти з людьми і знаходити часом досить цікаві рішення. Щодня — нова картинка і нові враження. І як наслідок — тиждень на човні за насиченістю сприймається як місяць у готелі. Фізична активність: за бажання, навіть будучи туристом, цілком можна набити руку в азах управління яхтою. І, повірте, за всі 8 років у мене не було жодної команди, де б не спрацював горезвісний ефект табору з нашого дитинства: чати, afterparties після повернення до Києва і як мінімум +1 людина в колі близьких приятелів на наступні роки.

Щодо регіонів, зараз усе просто: фрахтуємо човна там, куди можна полетіти. Найочевидніші варіанти — Туреччина і Хорватія. Очевидні вони, до речі, тільки в сенсі логістики. Впевнена, що та ж яхтова Туреччина стане для вас справжнім відкриттям: з води вона — зовсім інша. Обожнюю яхтинг в Італії: мабуть, це найбільш розслаблений і млосний чартер у моїй практиці. Так, точно: слово "млосний" максимально пасує узбережжю південної Італії з її вином, лимонами і острівною сієстою.

Після прибережних морських вод вас безумовно потягне в суворіші умови. Для пасажирів — сильніша хитавиця, для шкіпера — цікавіша практика. Але весело всім. З-поміж таких відносно активних регіонів з тривалими переходами мені дуже подобається Іспанія в районі Тенеріфе, а ще — контрастні переходи з розкішної Пальми; через Ібицю, що хоча й не надто естетична, та ніколи не спить; до Форментера, що є просто втіленням лаунжу на Землі.

На жаль, нічого приємного про формат повноцінного круїзного чартерного яхтингу в межах України не скажу: його просто немає. Проте, це не заважає нам брати невеликі човни на Дніпрі і Київському морі — годинки на дві при заході сонця, і влаштовувати приємний міський яхтинг на радість друзям, дітям друзів, колегам друзів і таке інше. Здається, цього літа немає в Інстаграмі людини без фото під вітрилом на тлі Києва. J Приєднуйтесь, якщо що.

Наступний рівень занурення — отримання шкіперської (капітанської) ліцензії. Потім — її продовження, розширення повноважень — і так до нескінченності. Власне, десь якраз на етапі насолоди цією нескінченністю я і перебуваю. Проте, абсолютно всі зі знайомих мені власників та викладачів шкіл яхтингу сходяться в наступному: після отримання ліцензії самостійно ходять у кращому разі половина новоспечених шкіперів. Справді хорошими капітанами стають одиниці. Мені здається, річ у тому, що більшість з нас вирішують, що народжені стати справжніми морськими вовками вже після першого туристичного виходу — ну, а коли синдром неофіта минає, вовки якось непомітно знову одомашнюються у потоці буднів, сімейних планів і складних яхтових термінів. Тому, якщо вас зачарував і закохав у себе яхтинг вже з першого виходу, щиро раджу дочекатися хоча б другого. Стривайте з офіційними корочками: цукерково-букетний період ніхто не відміняв.

Ну, і наостанок варто згадати про інший бік яхтингу — про спортивний. Чула, що «круїзники» і «вітрильники» — як лижники і сноубордисти. Опинившись через карантин замкненою з Київським морем сам на сам, вирішила перевірити цю аксіому. Спочатку ти приходиш на пробне тренування: «ні-ні, я тут не займаюся, я закоренілий круїзник — тут суто з цікавості». Потім виходиш на заміну в незнайому команду: «ні-ні, постійно ходити не планую — так, тільки щоб навички роботи з вітрилами не втрачати між чартерами». Потім усе наче в тумані — і ось у тебе вже своя команда, свої суперники, свої нагороди і свої розкішні синці. Поки що подобається дуже. Мені — азарт, раптово виявлена ​​в собі спортивна злість, усі ці командні фішечки. Моєму тілу — неочікуваний рельєф (мотузки — руки, спина; баланс — ноги, сіднички; відкрени на одиночному "Лазері" — прес).