5 подруг Коко Шанель
Кажуть, що жіночої дружби не буває. Однак французька дизайнерка Коко Шанель, яка народилася 19 серпня 1883 року, все життя успішно доводила протилежне. 2014 року на цю тему навіть вийшла книга "Chanel & Co. Подруги Коко". Її авторка — журналістка й письменниця Марі-Домінік Лельєвр, відома біографіями французьких знаменитостей: у її доробку книги про Іва Сен-Лорана, Франсуазу Саган, Бріжит Бардо, Сержа Гензбура. Для нового дослідження про Велику Мадемуазель Марі-Домінік ще раз уважно вивчила архіви і листування, зустрічалася з друзями Коко, її моделями, працівниками, двоюрідними племінниками та онуками її коханців. У підсумку біографка відтворила коло подруг знаменитої дизайнерки, без яких, як стверджує Лельєвр, сирітка Габріель ніколи б не перетворилася на ікону стилю Коко Шанель. Про деяких з них варто згадати окремо.
Мізія Серт
Мізія Серт (1872—1950) — польська й французька піаністка, покровителька поетів, художників, музикантів, господиня літературного та музичного салону. Тричі була заміжня за багатими, успішними, впливовими чоловіками, її називали королевою Парижа і пожирачкою закоханих у неї геніїв. Її портрети писали Ренуар, Боннар, Редон, Тулуз-Лотрек, Валлотон, Вюяр; вона стала прототипом героїнь Пруста і Кокто; Моріс Равель присвятив їй п’єси "Лебідь" і "Вальс". Мізія, як називали її в Парижі, мала бездоганний смак. "Якби не Серт, я б так і померла дурепою", — написала Коко Шанель, яка стала найближчою подругою Мізії Серт і водночас її головною суперницею. Мізія часто говорила: "У мене були тільки чоловіки, але не було коханців, у Коко були тільки коханці, але не було чоловіків".
Мадам Серт була її рекламним манекеном і вітриною, з її допомогою Шанель отримувала розкішні замовлення, Мізія ввела дизайнерку в артистичні кола Парижа. Вони дружили 30 років, але в мемуарах Мізії немає ані слова про Шанель — це було прохання Коко: "Я сама напишу про себе". У них була дружба до останнього подиху: коли Мізія Серт померла, Коко Шанель створила їй останній образ — у домовині Мізія лежала в білій сукні, з гарною зачіскою й непомітним макіяжем.
Мона фон Бісмарк
Мона фон Бісмарк (1897—1983) — американська красуня й благодійниця, ікона стилю, муза Крістобаля Баленсіаґи й Сесіла Бітона, через любов до білого кольору прозвана "білою графинею". Вона була одружена 5 разів, і саме заможність її чоловіків дала змогу Моні відточити вишуканий стиль. 1933 року за рішенням Синдикату паризьких Домів моди, куди входили Дім Chanel, Lelong, Vionnet і Lanvin, Мона першою з американок отримала титул "Жінка, яка вдягається найкраще у світі".
Американський Vogue писав про всі її вбрання. Вона свого часу тримала разом зі своєю подругою крамницю модного одягу в Нью-Йорку. Її називали "еталоном справжньої елегантності, яка вміє носити потрібні речі в потрібних ситуаціях". Портрет Мони фон Бісмарк писав Сальвадор Далі. Кажуть, кожну кутюрну річ вона замовляла в трьох екземплярах: один зберігався в паризькому маєтку, другий надсилали до нью-йоркської квартири, а третій — на віллу на Капрі. 1937 року третій чоловік Мони, Гаррісон Вільямс, закрутив короткочасний роман із Шанель.
Ромі Шнайдер
Ромі Шнайдер (1938—1982) — німецько-французька кінозірка ("Басейн", "Сісі — молода імператриця", "Сісі — важкі роки імператриці", "Крістіна", "Процес", "Людвіг", "Боккаччо-70"). Кінорежисер Лукіно Вісконті, кажуть, був закоханий в Алена Делона, тож на головні ролі до спектаклю "Як шкода, що ти шльондра" (1961) на сцені "Театр де Парі" запросив Алена з його коханою Ромі Шнайдер. А перед тим відрядив молоду актрису до Шанель, яка тоді вдягала Інгрід Бергман, Жанну Моро і Дельфін Сейріг: "австрійській булочці" потрібно було додати паризького лиску й елегантності. Шанель вчила її манер, гімнастики і як стежити за фігурою.
Завдяки заняттям із Коко Ромі Шнайдер мала бездоганний вигляд у сукнях-футлярах, капелюшках і твідових костюмах-двійках Chanel, ба більше — стала чудовою рекламою модного Дому. "Три людини, які остаточно змінили моє життя, – Ален (Делон. — Ред.), Вісконті й Коко Шанель... ", — писала Ромі Шнайдер. Актриса увійшла в коло знакових клієнток Chanel, на примірки до яких дизайнерка приходила особисто й не брала грошей: "Не могла ж я змусити платити жінок, перед якими опускалася на коліна, щоб підрубити їм спідниці!"
Віра Бейт Ломбарді
Віра Бейт Ломбарді (1883—1948) — манекенниця Дому Сhanel, близька подруга Черчилля, і, за чутками, англійська агентка під час Другої світової війни. Віра походила з британського аристократичного середовища, вела активно-спортивний спосіб життя, була оточена численними шанувальниками. Шанель вважала Віру відповідним втіленням філософії марки, а 1920 року запросила жінку очолити департамент зв’язків із громадськістю Дому Сhanel. Віра носила одяг марки на всі світські заходи, розхвалювала інноваційне вбрання подруги й отримувала за це 30 000 франків на місяць. Вони дружили тривалий час, завдяки Вірі Бейт Шанель представили в найвищих колах англійського суспільства, де вона познайомилася з герцогом Вестмінстерським.
Коко Шанель і Віра Бейт Ломбарді
Можливо, Марі-Домінік дізналася достеменно, до яких шпигунських пристрастей під час Другої світової війни були залучені Шанель і Віра Бейт. Остання писала Черчиллю так: "...За 16 років роботи на Коко я багато чому навчилася й придбала неоціненний досвід... 1937 року вона мене звільнила. Це було підло й сумно, я не зустрічалася з нею до грудня 1944 року, коли за намовою її німецькі дружки й мої тюремники властивими їм методами — силою змусили мене їхати до неї в Париж... По-моєму, Коко дуже змінилася за сім років... Я зуміла обманом змусити Коко допомогти мені втекти сюди...".
Марта Давеллі
Марта Давеллі — популярна оперна співачка з "Комік-опери". 1916 року вона з’явилася в Ніцці в купальнику авторства Шанель і заявила журналістам, що приймати сонячні ванни сьогодні модно, що неабияк збільшило продажі купальників Сhanel. Марта серед перших за прикладом Шанель коротко підстригла волосся. Вийшла заміж за "цукрового короля" — Костянтина Се.
У книжці багато інших жіночих імен — блискучий зріз паризького життя першої половини XX століття. Книжку називають "Секс і місто середини минулого століття", от тільки персонажі та історії справжні.
