Книга на вихідні: «Анатолій Сумар. Листи про мистецтво»

04 травня 2018

Кожних вихідних редакція Vogue.ua обирає книги, які її вразили.  Цього тижня fashion-оглядач Тетяна Соловей розповідає про книгу листів про мистецтво українського художника Анатолія Сумара.

До появи популярних книг, що пояснюють, як говорити з дітьми про мистецтво, Анатолій Сумар написав свій інтелігентний путівник.

Описувач, ліричний, лаконічний – Анатолій Сумар, в процесі написання листів про мистецтво в 1995-1997 роках, був обмеженим у часі та просторі. Він писав онукам Катерині і Люсі, яких отець Василь Зоря перевіз до Вашингтона – він саме отримав посаду другого секретаря Посольства України в США. Епістолярний жанр геніальний дід писав виключно для того, щоб зацікавити онучок подивитися головне і найкраще в тамтешніх музеях.

Тексти відправляв в арт-каталогах, куди вкладав лінійовані листи до репродукцій, іноді малював роботи з пам'яті, та додавав короткі пояснення малюнків. Вік онучок ні мудрувати, ні розганятися не давав можливості, тому в описах до кожної роботи вмістився простий і по  справі оформлений конденсат емоцій, фактів і професійних інсайтів. «Щоб було про що поговорити зі знайомими картинами», – промовив Сумар щодо одного з фінальних листів. Саме таке відчуття листи і викликають: починаєш бачити деталі, помітні дуже натренованому оку.

Він пише без «соплів розчулення», а з пристрастю художника. Цікаво спостерігати, як він витягує інтимний світ картин. То помітить, що на «Сніданку веслярів» Ренуара три дівчини писані з одної натурниці, або Вермеєра, який зобразив себе в кутку «У звідниці». Як референс до фірмової манери Пікассо виписувати два профілі в одній особі, Сумар пригадує роботу Енгра «Портрет мадам Муатесье». Тим, що розташував героїню на тлі дзеркала, Енгр зобразив її профіль і фас на одному полотні, причому зробив це вже в середині 19 століття і до появи абстрактного живопису. Такі викладені в двох-трьох реченнях факти стрімко скорочують дистанцію з будь-яким полотном. Якщо це не працює, є ще порада. «Розглядання і невпізнання» – порада для композицій Кандінського варта застосування і в інших випадках.

Найдивовижніше те, що багато картин Анатолій Сумар бачив вживу від сили раз, згадуючи їх по київській виставці колекції Хаммера «в чорнобильський рік» або московської «французької виставки» в 1970-х. Уважна жадібність, завдяки якій художник згадує про них з приголомшливою точністю, викликає захоплення. Правда, ефект псують біографічні подробиці. 1963-го художника Анатолія Сумара звинуватили у формалізмі, що стало вироком для його кар'єри і тієї самої внутрішньої еміграції, яку вміли блискуче створювати опальні діячі мистецтва в СРСР, і в якій безумовною розкішшю ставали зустрічі з великими полотнами.

При згадці про листи Вінсента Ван Гога у листі брату Тео, Сумар захоплюється, як все видає в ньому художника. Листи Сумара так само видають свого автора. Він обожнював своє ремесло. Пояснювати мистецтво він намагається не інакше, як за допомогою «чуда». Наприклад, коли пише про «Розлив в Порт-Марлі» Сіслея, згадує, що відобразити такий розлив – це і везіння, і праця, які і допомагають створити речі, що за ефектом можна порівняти з чудом перетворення води на вино. «Бачать зовсім не те, і не так, як всі інші» – пише про улюблених живописців.

У фіналі листування автор мріє написати про сучасний живопис 1900-1960 років, а від онучок очікує відповідного жесту – розповіді про те, що трапилося в мистецтві після. Здається, бажання Анатолія Сумара може збутися. Одна з онучок, Люся Зоря, захистила диплом мистецтвознавця по творчості свого дідуся. Чому б не дочекатися і листів.

искусство ·

Ще в розділі Книги

Популярне