Фільм тижня: "Субурбікон" Джорджа Клуні
В український широкий прокат вийшла кримінальна комедія Джорджа Клуні "Субурбікон", світова прем’єра якої відбулася на 74-му Венеційському кінофестивалі. Чорну комедію про Америку 50-х років, зняту за сценарієм братів Коен, дивилася редактор Vogue.ua Марія Дачковська.
У затишному й миролюбному американському містечку ніколи нічого не відбувається, та варто з’явитися в нім новим жителям — родині афроамериканців Майєрсів — і, здається, спокій у Субурбіконі втрачено назавше. Так, до сімейного гніздечка настільки ж зразкової, як і все місто, родини Лонджів, по сусідству з якими й оселилася сім’я темношкірих, вдираються нападники й убивають дружину (Джуліан Мур) непримітного й тихого місцевого банкіра Гарднера (Метт Деймон). Ця подія запускає ланцюг наступних непередбачуваних перепитій, зупинити які, здається, не вдасться нікому. І що найбільш прикро — їхнім свідком стає маленький хлопчик Нікі Лодж (Ноа Юп). Іншими словами — якщо найсміливіші припущення й жахи, як і в житті, так і в кіно, часто лишаються лиш домислами й вигадкою, то в "Субурбіконі" стається все, й особливо – найгірше. До речі, сюжетні паралелі з "Фарго" Ноя Гоулі — неминучі.
Спочатку головну роль у стрічці мав зіграти сам Джордж Клуні, та в підсумку "Субурбікон" став його першою режисерською роботою, що обійшлася без Клуні-актора. Метт Деймон впорався з завданням бездоганно, як і Джуліан Мур, котра віртозно жонглювала ролями, перевтілюючись то у виснажену стражданнями Роуз, то в солодку, показово турботливу й загалом лицемірну сестру-близнючку Маргарет. Ще один улюбленець Коенів Оскар Айзек зіграв роль страхового агента в "Субурбіконі" настільки блискуче, що лишається лиш безкінечно сумувати через його всього лиш 10-хвилинне перебування в кадрі.
А тепер про головне. Якщо спробувати розділити Коенів і Клуні в "Субурбіконі", то, найімовірніше, межу варто провести між розвитком дії і поміщенням цієї дії в соціокультурний і політичний контекст. За останнє, схоже, якраз відповідав Джордж Клуні зі своїм незмінним співавтором Грантом Гесловим. І симбіоз усіх чотирьох вдався на славу. "Субурбікон" промовляє до нас: спокій і мир — явища напрочуд тендітні як і в 50х, так і в 2017-му; "американська мрія" — все ще ілюзорна, бо ніколи не була втіленою по-справжньому, а тому апелювати до її руйнації чи повернення за часів Трампа — безглуздо; і соціум, як правило, досі шукає найлегших шляхів перед обличчям проблем та страху, досі перебуває в полоні стереотипів і нетерпимості, й досі шукає винуватців, чи, точніше, тих, кого можна такими маркувати й видихнути. Все дуже просто: поки "зразкові" білі люди вбивають одне одного цілою палітрою способів, місто влаштовує справжнісіньку війну темношкірим і абсолютно невинним Майєрсам, зі штурмом оселі, з агресивними стрибками на автівці, з факелами й прапорами. Й лише остання сцена, дико приголомшлива й моторошно обнадійлива, шепоче нам: нове майбутнє буде. Обов'язково. Коли всі помруть.
Читайте також:
Фільм тижня: "Вбивство у "Східному експресі" Кеннета Брана