Фільм тижня: "Дім, який побудував Джек" Ларса фон Трієра

06 грудня 2018

У прокат виходить «Дім, який побудував Джек» – неймовірно зворушливий фільм Ларса фон Трієра, найскандальнішого режисера сучасності.

Трієрівський «Дім, який побудував Джек» – епатажне висловлювання, загримоване під несмачну чорну комедію про маніяка з душею художника. Всі прийоми великого майстра: шок, саспенс, провокація, – працюють тут на повну потужність.

Прем'єра фільму відбулася на Французькій Рив'єрі. Після восьми років опали Трієру повернули його каннську прописку. Втім, в основний конкурс так і не допустили. У «Домі ...» фірмового трієрівського радикалізму не більше і не менше, ніж, скажімо, в «Антихристі» або недавній «Німфоманці». Здавалося, можна було вже звикнути. Але ні. Я спостерігав, як з каннської прем'єри пішла добра сотня глядачів. Бігли гидливо, по-ханжеськи чортихаючись. Всі інші, що таки додивились до кінця, битих 15 хвилин стоячи аплодували головному гуманістичному мізантропу сучасності.

«Дім» – це історія ліричного серійного вбивці (Метт Діллон), архітектора за фахом і художника за покликанням. А кожен митець, за Трієром, як правило, маніяк, а саме мистецтво – ідеальне вбивство. Джек – інженер в провінційній глушині американського Середнього Заходу. В агонії страшної внутрішньої кризи він руйнує єдиний побудований своїми руками будинок біля озера, а потім, охолонувши, перемикається на ту саму «іншу» форму мистецтва.

Метт Діллон, що змолоду спеціалізується на ролях схиблених психопатів всіх мастей, тут перевершує самого себе. Трієр розповідає, що до нього від ролі Джека, прочитавши сценарій, відмовилися два десятки голлівудських акторів. Зірка копполіської «Бійцівської рибки», як жартував в Каннах сам Трієр, погодилася на роль Джека лише тому, «що не вміє читати». Божевілля, яке транслює з екрану актор, оплачене довгим механічним вживанням в цей образ: щоб краще відчути свого героя, ночами Діллон бродив по квартирі з величезним кухонним тесаком.

Грає він не справжнього серійного вбивцю, а, радше, екранні штампи: соціопат, в окулярах, в плащі, на червоному мінівені, схожому, за зауваженням Уми Турман в Каннах, одночасно на труповозку і фургон для кіднепінгу.

З героїні Турман, її невгамовної цікавості і балакучості, тут все і починається. Починається для нас, а для неї закінчується.

Дві з половиною години екранного часу поділені на глави-«інциденти», в яких Джек буде витончено вбивати своїх жертв, складати з трупів хитромудрі інсталяції, попутно міркуючи про секрети виноробства, архітектуру, німецьких бомбардувальників, класичне європейське мистецтво і звірства нацистів, знаходячи між усім цим якісь зв'язки. Дійшовши до живопису Гітлера, Трієр немов пояснює свій фатальний жарт про нацистів, що коштував йому вісім років тому вигнання з Канн.

Фільм божевільний і заплутаний, а сам Трієр (за чутками, який пережив під час зйомок інсульт) вкотре примудряється бути великим, смішним і похмурим одночасно.

«Дім, який побудував Джек» – ще одна ретельно продумана атака на самовдоволення сучасного світу, заселеного вегетаріанцями з повадками м'ясників; ще один ляпас громадському смаку. Поки публіка по-ханжеськи покусує режисера за художній екстремізм і тихо його ненавидить, сам Трієр сміється над людством своїм фірмовим отруйним, саркастичним сміхом. Висміює, зазвичай, жінок (хоча дістається і чоловікам, і дітям, і навіть качатам), що зображені тут не в міру балакучими, недалекими і бездушними жертвами чутливого і рефлексуючого серійного вбивці. Трієр радикальніше будь-якої Катрін Деньов висловлюється з приводу параної, в яку перетворилася сьогодні «праведна» боротьба за права жінок (і не тільки), готова ось-ось перерости в новий голокост.

Фільм божевільний і заплутаний, а сам Трієр (за чутками, який пережив під час зйомок інсульт) вкотре примудряється бути великим, смішним і похмурим одночасно. Улюблений герой Ларса завжди каліка, збоченець чи маніяк, як Джек, – так і тягне назвати «Дім ...» автопортретом. Тому що самовдоволене здоров'я, за Трієром, примітивне, агресивне і є ознакою деякої ущербності. Трієр ненавидить душевне здоров'я, ненавидить людей, у яких все добре. Здорові герої в його фільмах, як мінімум, неприємні, а як максимум – огидні. А тому жертв Джекових злочинів – людей добрих, дурних, самовдоволених, жадібних і байдужих (Джека ніхто не шукає, тому що оточенню ні до чого немає діла) – не шкода зовсім.

Інгмар Бергман говорив, що «тугу можна перетворити в хороший фільм». Трієр, здається, раз у раз переплавляє в блискучі фільми власну безпросвітність. Через його чорний гумор проглядають приватний відчай і гіркота. Тому нова картина – це не тільки викривальна мова, але ще і виступ на захист своєї недуги, своєї особистої туги і самотності.

Текст: Андрій Алферов

Кинопремьера ·

Ще в розділі Кіно

Популярне