RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Актриса Оксана Черкашина — про роботу над фільмом «Погані дороги» та емансипацію

08 травня 2021

Українська актриса Оксана Черкашина — про роботу над гучним фільмом «Погані дороги», що виходить в украінський прокат 20 травня,  переїзд до Польщі й емансипацію

Бавовняний тренч, Magda Butrym; сорочка й штани із шовку, усе — Aeron

За місяць до нашого інтерв’ю Оксана Черкашина переїхала до Варшави й тепер живе на дві країни. У Польщі актриса, міжнародна кар’єра якої почалася 2016 року з польсько-українського проєкту «Мапи страху Мапи ідентичності», — справжня зірка. Рік тому вона здобула премію театрального фестивалю «Божественна комедія» за найкращу жіночу роль і потрапила до списку 50 найсміливіших жінок Польщі за версією видання Wysokie obcasy — поряд з нобелівською лауреаткою Ольгою Токарчук.

До свого успіху 33-річна харків’янка ставиться стримано. «Річ не в тому, що працювати в Європі — це статусно, ні. Я за характером дослідниця, люблю розширювати свої межі. Робота в Польщі допомагає глибше пізнати професію. У європейському театрі інша система координат: я зіграла лише одну виставу й потрапила до всіх ЗМІ, до мене було дуже багато уваги. Водночас мені не довелося перейматися піаром, я просто була собою».

Топ і спідниця з вовни й шовку, сережки, латунь, кристали, усе — Magda Butrym

Ми стелефонувалися з Оксаною в понеділок — її єдиний вихідний. Нині вона готується до ролі у виставі Люка Персеваля «Три сестри» в театрі TR Warszawa. У травні Оксана прилетить в Україну: виходить у прокат дебютний фільм Наталки Ворожбит «Погані дороги», який об’єднав п’ять новел про жителів Донбасу й відносини, загострені війною. Ворожбит написала п’єсу «Погані дороги» на замовлення лондонського театру Royal Court у 2017 році.  Три роки по тому зняла за її мотивами фільм, що торік дістав приз Verona Film Club Award на 35-му Міжнародному тижні кінокритиків у Венеції — паралельній програмі Венеційського кінофестивалю. 

Оксана Черкашина зіграла одну з головних героїнь цього фільму — медика Таню, яка втрачає кохану людину на війні. Актриса зауважує, що її Таня — збірний образ. «Робота над роллю в якомусь сенсі почалася ще у 2017 році, коли в Харкові ми робили проєкт „Громадянський піксель“, записуючи й утілюючи на сцені історії демобілізованих військових та їхніх родин. Пізніше із цього матеріалу народився документальний спектакль „ДПЮ“. Одна з моїх героїнь, історію якої я розповідаю в „ДПЮ“, — Ліля, дружина військового, що полонила на першій зустрічі неочікуваною відмовою ідентифікувати себе тільки із жертвою, пасивною роллю очікувача. „Я нікого з війни не чекаю, я просто живу своїм життям“, — поділилася вона».

Топ і шорти із шовку, прикрашені пір’ям, усе — Saint Laurent by Anthony Vaccarello

В одній зі сцен героїня Оксани фарбує губи яскраво-помаранчевою помадою — цю деталь Наталя Ворожбит підгледіла під час своїх відряджень на Донбас. «Для жінок, що працюють на війні лікарками, важливо тримати „фасад“, підтримувати щоденні ритуали догляду за тілом, — розповідає Оксана. — Для них макіяж і укладка — це зв’язок із довоєнним життям, знак, що все ще може бути добре». Досвід спілкування з жінками-медиками й дружинами військових допоміг Оксані знайти правильний голос для своєї ролі — вона визнає, що під час знімання часто думала про те, як дивитимуться фільм її героїні і як важливо донести їхній досвід до глядача. «У мене багато поваги та емпатії до цих жінок — тому я дуже хотіла дати їм голос і можливість присутності в медійному полі».

У кар’єрі Оксани, чи то кіно, чи то театр, немає простих ролей. Її найгучніша робота в Польщі — спектакль Diabły («Дияволи») в Teatr Powszechny за повістю Ярослава Івашкевича «Мати Іоанна від ангелів» — про черниць XVII століття, нібито одержимих демонами, яких відлучили від церкви. Історія набуває особливої ​​актуальності в сучасній Польщі, де вже пів року тривають протести проти рішення Конституційного суду про майже повну заборону абортів.

«Наш спектакль — історія про те, що будь-яка релігія й влада колонізують жіноче тіло, — міркує Оксана. — З жовтня 2016 року, з того самого «чорного понеділка» в Польщі тривають протести. По суті, Польща вже пропонує світові новий різновид фемінізму — вуличний, і наш театр не міг не відповісти на це. Вистава Diabły — спроба повернути жінці її тіло. До речі, я тільки тут, у Польщі, усвідомила привілей поводитися зі своїм тілом так, як вважаю за потрібне».

Влітку 2020 року Оксана ініціювала в театральному професійному середовищі дискусію про насилля в українському театрі. На фейсбук-сторінці групи «Насилля в театрі» — десятки пронизливих зізнань про пережиті приниження та важливі свідчення, статистика, покликання на законодавство. Актриса наводить приклад: після того, як вона один раз роздяглася на сцені, їй стали надходити численні пропозиції ролей з відвертими епізодами в театрі чи кіно. «Я прошу: „Окей, а покажіть інші сцени з моєю героїнею“. А інших нема... » Тому Оксана вважає, що критичне осмислення репрезентації жіночого тіла на сцені та екрані, а також проговорення проблем насилля є наріжними питаннями для розвитку українського театру. Власне, сторінка «Насилля в театрі» і була створена як онлайн-платформа для такого критичного діалогу.

Бавовняна сукня, шкіряний ремінь, усе — LEBRAND

Як упильнувати свою психіку, граючи складних персонажів? Оксані допомагають йога, медитація, прогулянки, а також видалення застосунку Facebook на смартфоні.

Любов і увага до себе потрібні акторові, впевнена Оксана, графік якої розписаний на роки. Найближчим часом ми побачимо відразу чотири нові фільми з актрисою: крім «Поганих доріг», це «Клондайк», прем’єра якого відбудеться на кінофестивалі в Одесі, а також польсько-німецький фільм «Синдром Гамлета» і польська стрічка «Приборкання норовливої».

Бавовняна сорочка, шкіряний комір, усе — LEBRAND

Ми говоримо з Оксаною майже дві години: про Симону де Бовуар та Соломію Павличко, про рух #metoo і четверту хвилю фемінізму. Актриса легко оперує термінами «деколоніальний фемінізм» і «фемінізм екзистенційний», водночас переконана, що театр може спрацювати ліпше за будь-яку ідеологію. «Я не хочу моралізувати. Набагато важливіша моя робота: я можу створювати образи героїнь, що лише самою своєю присутністю емансипують жінок. Мені б хотілося, щоб жінка сама вирішувала, що для неї добре, а що ні. Всі мої ролі — про досвід вивільнення, про новий погляд на жінку».

Текст: Дарія Слободяник

Фото: Jakub Pleśniarski @Van Dorsen Artists

Стиль: Michał Koszek @Visual Crafters

Зачіски: Piotr Wasiński @Van Dorsen Artists

Макіяж: Gosia Macias @Van Dorsen Artists

Постпродакшн: ColorWorkz

Асистент фотографа: Krzysztof Powierża

Асистент стиліста: Weronika Wood

Особлива подяка — Studio Las

Ще в розділі Кіно

Популярне