RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Актор Тарас Цимбалюк — про зйомки в серіалі «Кава з кардамоном», особисте життя і соціальні мережі

16 травня 2021

Високий, широкоплечий, мужній Тарас Цимбалюк приходить до редакції українського Vogue і, навіть попри кепку на голові і накинутий на неї зверху капюшон, не залишається непоміченим. 31-річний Тарас один із найпопулярніших акторів у країні, який зробив собі ім'я завдяки фільму «Чорний ворон» (2018-2019), екранізації однойменного бестселера Василя Шкляра. Багато людей полюбили Тараса в ролі норовистого Карпа Кайдаша в гучному серіалі Наталки Ворожбит «Спійматі Кайдаша» (2020) складно в Україні знайти людину, яка не подивилася цей дотепний і на прочуд сучасний серіал. У фільмографії Тараса сьогодні немає прохідних ролей він славиться тим, що прискіпливо підходить до їх вибору.

Стриманий, розважливий, зважує кожне слово про таких, як Тарас, кажуть «справжній чоловік». І нехай читачі вибачать це кліше воно тут більш ніж доречне. Мужність і власну філософію Тарас демонструє в Instagram, де у нього понад 90 тисяч передплатників. Зі своїми шанувальниками Тарас Цимбалюк відвертий: у його стрічці багато світлин з коханою візажисткою Тіною Антоненко, фото зі спортзалу, де Тарас демонструє кубики на своєму ідеальному пресі, з відпустки на Балі, зі зйомок нових проєктів україно-польського історичного серіалу «Кава з кардамоном », який ми побачимо вже цієї осені. Про те, яку відповідальність має популярна людина перед своїм глядачем, навіщо Тарас публікує в соцмережах фото свого преса (спойлер не краси заради!), а також про нові проєкти актор розповів vogue.ua

Ви тільки-но приїхали зі зйомок серіалу «Кава з кардамоном» у Львові. Я бачила кадри зі зйомок в Соборі Святого Юра у Львові та в палаці Фредро-Шептицьких це дуже ефектно і масштабно. Чим вас привабив цей проєкт?

«Кава з кардамоном» — серіал, який робиться за стандартами якісного кіно. У нас багато часу на репетиції, нормальне кіношне «вироблення» по гриму і костюмах. Куди більше часу приділяємо підготовці кожної сцени, приміркам — це все потім дуже відчувається на екрані, повірте. Зняти серіал україно-польською мовою, як у випадку з «Кавою ...» — це авантюра, тому що його ніхто не купить на інші ринки, але, з іншого боку, це дуже сміливо, і круто, що продюсери беруться за такий матеріал. Плюс книга (в основі серіалу — бестселер Наталії Гурницької «Мелодія кави у тональності кардамону» про кохання юної українки і одруженого поляка в кінці XIX століття) класно, стильно написана і адаптована під сценарій: мені дуже сподобалися діалоги, і в тому числі через них я погодився на цей проєкт.

 «Кава з кардамоном»

Як ви думаєте, з чим пов'язана мода на масштабні, костюмовані, історичні серіали? У світі ці серіали давно успішні — варто згадати лише «Абатство Даунтон» і «Корону», а тепер і в Україні.

Нещодавно розмовляв на цю тему з татом, він у мене історик і літературознавець, і зійшлися на думці, що ця естетика, як і раніше, цікава і насичує глядача. Це подорож у часі. Ну і, звісно, тут є інший бік: кіношники можуть багато за цим приховати інколи — і брак лінійності сюжету, і неопрацьовані якісь лінії. Якщо в кадрі сидять і говорять про каву два красиво одягнених героя у Вавельському замку — це вже естетика, а якщо вони про те ж будуть говорити у сквері, одягнені в речі з Bershka — це вже не те.

Виходить, знімати серіали про сьогоднішній день складніше?

По-різному: і складніше, і простіше. З технічного боку простіше, а з точки зору сюжету складніше, тому що потрібні сильні сценаристи, які розкажуть класну історію.

 «Кава з кардамоном»

Ви проходили проби чи вас затвердили без кастингу?

Я ходив на кастинг тричі. Буває, що затверджують без проб, але це не той випадок. Треба було надягти на мене рясу і зрозуміти, який вигляд я маю в образі людини, яка прийняла целібат. Це не звичайнісінька і повсякденна для мене історія (герой Тараса — семінарист Андрій, брат головної героїні Анни у виконанні Олени Лавренюк. — Прим. ред.).

Як ви шукали ключ до цієї ролі?

Почитав, як католики приймають це таїнство, як живуть з цим і, головне, як живуть їхні сім'ї, щоб зрозуміти, як дивитися на особу протилежної статі, наприклад. Плюс я багато читав про наші локації. Наприклад, кілька важливих сцен ми знімали в Соборі Святого Юра у Львові я досліджував, як там проводять обряд посвячення в целібат. До речі, під час зйомок мені проводили обряд справжні католики, тобто фактично я прийняв целібат. Актором на майданчику в ту мить був я один, а решта були священиками. І мені навіть було страшно в якийсь момент: у мене є моя віра, і я не знаю, а чи можна гратися в такі серйозні речі?.. Але, з іншого боку, я актор, це моя робота.

В одній зі сцен я читав молитву, відлуння звучало на увесь собор і я не міг зосередитися на тексті молитви, тому що навколо була така містика, що мурашки йшли по тілу.

Скільки зараз у вас проєктів одночасно в роботі?

Три серіали: «Кріпосна», «Невірна» і «Кава з кардамоном». Часто зі зйомок одного проєкту я їду не додому, а на потяг і до Львова, на зйомки «Кави...»

«Чорний ворон»

Скільки ви можете працювати без вихідних?

Самий пік був два роки тому, коли ми знімали одночасно два великі проєкти — «Чорний ворон» і «Спіймати Кайдаша». Тоді поспіль було дві денних зйомки, дві нічні — виходить, я не спав дві доби, і в тому місяці був один вихідний. Складно, але я отримав задоволення від цього періоду. Знімали непрості сцени — в одній з них я копав могилу батьку, на вулиці мінус 10, ще й поставили кіношний дощ... Було непросто морально і фізично. Але зараз я про це згадую не як про недолік професії, а як про класний досвід.

Ви дуже активний в соціальних мережах, ділитеся особистим життям. А є щось, чим ви не готові ділитися, що хочете приховати?

Багато що я не готовий показувати. (Сміється). Напевно, все те, що я готовий показувати, я показую. Я не люблю писати великі пости і попсові історії, які публікують так звані лідери думок — про «топ 5 улюблених фільмів» або «топ 5 місць, куди поїхати цього літа». Це не мій формат. Але, з іншого боку, мені комфортно ділитися світлинами з Тіною, або розповідати про те, як я качаю прес, або куди поїхав відпочивати, — в цьому є чесність.

А публікувати фото свого преса це піар-хід чи ви від душі робите?

Мені подобається писати про спорт. Для мене в цьому є особливий сенс: довгий час я був зовсім в іншій формі — відверто кажучи, я був навіть не худим, а субтильним, безглуздим (показує фото на п'ятому курсі інституту — на них, дійсно, інша людина. — Прим. ред.). Я важив на 45 кілограмів менше і вів зовсім інший спосіб життя... Років зо п'ять тому я все-таки одумався, взявся за себе, почав займатися спортом — і став писати про це. І поступово побачив, що люди у відповідь почали ділитися своїми історіями: мовляв, я кинув палити, пішов у зал. І я зрозумів, що мій досвід комусь допоміг, що я мотивую людей.

Як реагуєте на критику в інтернеті?

Чудово. Класно, що всі люди різні, і кожен має свою думку. При цьому я розумію, що мало хто бачить ситуацію під таким кутом, як бачу її я, зсередини, тому я спокійно ставлюся до зауважень.

Часто відмовляєтеся від проєктів, які не дуже подобаються?

Так. Зараз на літо було кілька мильних опер, від яких я відмовився. Тому що прочитав сценарій і зрозумів, що від усіх цих кліше в дусі «я люблю тебе — я від тебе вагітна» мені зле. Продюсери кажуть: Тарас, можливо, ви хочете вищий гонорар? Але річ не в гонорарі.

У вас був період у житті, коли не виходило, коли вас не кликали на зйомки?

Так, звісно, і досить тривалий років зо два після закінчення інституту, так точно. Я чим тільки тоді не займався працював кальянщиком, стюартом на стадіоні, ходив по подіуму на показах Залевського, знімався в масовці, ну всюди. Але в кіно не запрошували. Мені було дуже прикро я був на межі, якщо чесно. Але мені хотілося випробувати всі шанси тому що батьки платили за моє навчання в інституті Карпенка-Карого, я вчився на контракті, і не міг дозволити собі повернутися в Корсунь ні з чим. Мені не хотілося визнати, що ось, мовляв, я, хлопець з маленького міста, вибрав таку екзотичну за мірками цього місця професію, і прогорів і треба було ставати юристом, як усі.

Ну, слухайте, у всіх повинні бути історії, як у Бреда Пітта, який приїхав в Лос-Анджелес за голлівудською мрією і спочатку роздавав рекламні букети якоїсь бургерної в костюмі курчати.

Так-так! (Сміється.) Але тоді, років 10 тому, і в кіно в Україні ситуація була дуже хиткою. Скрізь знімалися московські актори, власних проєктів майже не було.

«Спіймати Кайдаша»

Після цього у вас трапився злет, ви багато знімалися і продовжуєте зніматися в історичних проєктах. Але тут є зворотний бік як не стати заручником амплуа?

У мене є хитрість я міняю зовнішність. Коли я бачу, що у мене є «вікно», я дзвоню продюсерам наступного проєкту і пропоную: а давайте я відпущу волосся, або вуса, або давайте я буду лисим?.. Як писав Станіславський, від зовнішнього йде внутрішнє, і ти починаєш зовсім по-іншому почуватися. Це допомагає. Зате тепер я розумію, чому в юності мене нікуди не затверджували. Я тоді сам не знав, хто я. Не знав, що у актора повинен бути типаж, що для того, щоб почуватися впевнено на пробах, потрібно бути впевненим у своєму зовнішньому вигляді. Я не знав, що коли тобі надсилають текст, і дія відбувається в офісі, на проби хоча б потрібно надягти сорочку і піджак щоб режисер бачив, що ти можеш жити в цих передбачуваних умовах. Зараз усе інакше, звісно, у чому б я не прийшов на проби, люди в принципі знають мої можливості.

А чи складно говорити «ні»?

Так, відмовляти важко, чисто по-людськи. Я намагався привчити себе до цього, говорити «спасибі, але не пропонуйте мені це, будь ласка». Я вірю, що робити це потрібно, щоб тримати свою фільмографію в «чистоті».

Давайте поговоримо про «Спіймати Кайдаша». Я давно не пам'ятаю такого ажіотажу навколо українського серіалу — його дивилися всі, і люди старшого віку, і хіпстери, які переважно, як прийнято вважати, телевізор не дивляться. У чому його сила?

Крутий сценарій, крута історія. Його авторка і режисерка Наталка Ворожбит геній нашого часу, без перебільшення. І тут річ не лише в «Спіймати Кайдаша» нагадаю, що вона також написала сценарій до «Кіборгів». Повість Нечуя-Левицького це одна з перших книг, яка мене зацікавила в школі, і читати яку мені прям було смішно. І це було дивно адже ми, пацани, тоді грали в футбол і тусувалися у дворі, і навіть подумати не могли, що будемо кайфувати і сміятися від твору зі списку шкільної літератури. У повісті дуже самодостатня фабула, яку Наташа тільки підкріпила, перенісши дію в наші дні.

«Спіймати Кайдаша»

Наталка багато розповідала про створення серіалу і що актори дуже багато привнесли в те, як говорять персонажі, які слівця вживають. Це правда? Що ви конкретно привнесли в свого персонажа Карпа?

Тут багато. Я ріс у Корсуні, а місце дії нашого серіалу це Богуслав, у 20 кілометрах від Корсуня, тобто це моя батьківщина, по суті. В юності я знав дуже багато хлопців, які могли б стати прототипами мого героя, та й інших теж. (Сміється). Це пацани, яким вибивають зуби, і замість вибитих вони ставлять золоті. Я кажу, мовляв, навіщо, а вони відповідають: ну це круто, як золотий ланцюжок! Я все це бачив, все це знав, тому мій герой мені зрозумілий. Але коли мене запитували, чи хотів би я бути схожим на Карпа, він же мачо, я відповідаю «ні». За 100 кілометрів Київ, вузи, інститут Шевченка, а ти сидиш в 30 років на шиї у матері і машини ремонтуєш.

Феномен цього серіалу в тому, що, дивлячись його, ти немов підходиш до паркану, за яким живе звичайна сім'я, і ​​спостерігаєш за ними. Це реально сцени з життя там усе живе. Це дуже важливий соціальний серіал: він про те, що люди часто не чують одне одного. Семеро героїв, усі живі і здорові, але ніхто не може домовитися між собою, у кожного своя правда.

Інструмент актора це його психофізика, емоції, по суті. Що вам допомагає бути в гармонії?

Мені треба, щоб усе було добре в родині. Плюс ясний розум, плюс потрібно відпочивати, але в міру, тому що я все-таки повинен мати нормальний вигляд і добре почуватися. (Сміється). Мені потрібно на всіх фронтах себе контролювати. Нещодавно на зйомках «Кріпосної» мені зламали ніс, але якби це сталося на дискотеці, то я б заплатив штраф, такий у мене контракт. Коли я їжджу в гори кататися на лижах, то намагаюся бути акуратним і їжджу на зелених гірках, хоча раніше ганяв на чорних...

Найскладніше даються зйомки, коли потрібно спочатку сміятися, а через кілька хвилин плакати. Нещодавно так було на зйомках «Кріпосної». Ми з моєю партнеркою Олесею Жураковською спочатку сміємося, а через хвилину знімають трагічну сцену  і я ридаю, кричу, а наступна після цього сцена і ми знову сміємося. Дайте акторові півгодини відпочити, говорить режисер такі каскади даються важко. Після таких зйомок я приходжу додому, все дратує. Але я намагаюся, щоб моє роздратування не поширювалося на близьких, які взагалі ні в чому не винні. У таких випадках я мовчу і граю в комп'ютерні ігри, щоб відволіктися. (Сміється).

Текст: Дарія Слободяник

Ще в розділі Кіно

Популярне