RU UA

Журнал VOGUE

Підписатися
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь

Кураторка Аліса Ложкіна про виставку українських художників «Між вогнем і вогнем» у Відні

25 вересня 2019

20 вересня в Відні відкрилася масштабна виставка «Між вогнем і вогнем. Українське мистецтво зараз». Її куратори – Аліса Ложкіна та Костянтин Акінша, а сама виставка відбувається за підтримки Українського інституту. До 8 жовтня в галері Semperdepot Віденської академії мистецтв можна побачити роботи Марії Куликовської, Давида Чичкана, Вови Воротньова, Романа Михайлова, Нікіти Шаленного, Саші Курмаза та інших художників. Про назву виставки, монументальні радянські горельєфи, які привезли до Відня з львівського музею «Територія Терору», і сприйняття України у світі Vogue.ua розповіла її співкураторка Аліса Ложкіна.

Назва виставки – цитата з німецькомовного перекладу збірки віршів Вільяма Блейка «Zwischen Feuer und Feuer». Коли ми тільки починали говорити про проєкт, я шукала метафору, відповідну до стану нашого суспільства за останні п'ять років. В голові крутилися «Пісні невинності і досвіду» Блейка, але це здалося занадто буквальним. Потім я зовсім випадково почала читати німецького містика початку ХVII століття Якоба Беме, дізналася про складний образ вогню в його творчості і про те, що цей амбівалетний образ надихав і Блейка. Коли в якийсь момент я натрапила на цю цитату Блейка, вона здалася ідеальною для відображення ситуації і настрою в суспільстві, що проходить травматичну трансформацію і весь час балансує над прірвою – між відчаєм і надією, війною і рейвом, декомунізацією і звеличенням радянського минулого. Насправді Блейк свого часу писав у східних історичних умовах – після Французької революції, коли ейфорія і революційна наснага змішувалися з болем і розчаруванням, відчуттям реакції і похмілля.

Ми хотіли розповісти про одну з головних осей конфлікту в сучасній Україні – непросте і тривале прощання з радянським минулим. Точніше, це вже навіть не прощання – для когось це повне заперечення, а для іншої частини суспільства, наприклад, для багатьох молодих художників, – це, навпаки, цікава і манлива територія, приваблива зокрема її непроговореністю і численними спробами стерти все радянське з пам'яті. Ми вирішили перенести діалог про привидів з минулого з теоретичної площини в речову, представивши п'ять монументальних горельєфів з колекції львівського музею «Територія Терору» нарівні з творами молодих авторів, які говорять про контраверсії політики пам'яті в сучасній Україні.

На відкритті ми показали відеоінсталяцію Нікіти Шаленного, одного з найцікавіших сучасних авторів. Я запрошую його майже в кожен свій кураторський проєкт з кількох причин. По-перше, Нікіта створює глибокі, цікаві і, в той же час, спектакулярні проєкти. Це збігається з моїми пріоритетами в мистецтві. Я дуже поважаю суху антивидовищну концептуальну лінію, але все ж як куратор і глядач завжди віддаю перевагу речам, які вражають не лише своєю ідеєю, а й рівнем її реалізації. Шаленний за освітою архітектор. Це відчувається в його тязі до технічно складних рішень. Останнім часом він активно експериментує з віртуальною реальністю. Про його VR проєкт «Міст», який ми демонструємо на виставці, писала The New York Times, він експонувався на виставках нового мистецтва поруч з творами таких міжнародних зірок, як Олафур Еліассон і Пол Маккарті. Спеціально для відкриття виставки Нікіта підготував масштабну відеоінсталяцію за мотивами проєкту «Міст». Це кілька проєкцій, що на диво органічно вписалися в простір віденського Земпер депо, де проходить виставка.

Земпер депо – це майстерні віденської Академії мистецтв, а за сумісництвом пам'ятник архітектури. Будівлю побудували наприкінці ХІХ століття. Довгий час вона слугувала складом і майстернею для виготовлення декорацій для віденського Бургтеатру. Це фантастичні красиві простори. У них було непросто, але дуже цікаво працювати. Ми з Костянтином Акіншем, колегою, з яким ми разом робимо вже не першу виставку українського мистецтва в Європі, давно мріяли зробити проєкт саме в цих залах. Якщо чесно, ніколи б не подумала, що ці смутні мрії стануть реальністю. Однак у кінці минулого року до нас звернулися керівники нової державної організації – Українського інституту. Місія інституту – просування української культури за кордоном. 2019 рік оголосили Роком української культури в Австрії. Саме в межах цієї події і з допомогою інституту нам вдалося реалізувати величезний проєкт українського мистецтва у Відні, в якому крім п'яти радянських горельєфів представлені роботи 22 сучасних художників з України.

Я народилася, виросла і все життя прожила в Україні. При цьому зараз більшу частину часу я проводжу за її межами. Моє життя минає в постійних переїздах з країни до країни і я вже насилу можу відповісти на запитання про те, де саме живу в останні роки. Дуже багато людей, з якими мені доводиться стикатися в країнах Європи, в Америці, на Близькому Сході, практично нічого не знають про нашу країну, зводять її до стереотипів про корупцію, війну з Росією та красивих жінок, завжди готових стрибнути в ліжко до іноземця. Це дуже прикро, адже Україна в останні роки дуже змінюється. Після революції 2013-2014 років у нашій країні відбувся відчутний культурний сплеск. Ми живі, цікаві, мислячі – і, гадаю, нам потрібно більше говорити про себе. Так, ейфорійний етап віри в глобалізацію вже давно позаду. Сьогодні людям радше властиво замикатися в своїх соціальних міхурах, шукати у всьому відмінності, а не схожості. Але я вважаю, що прогрес є незворотнім. Комунікація на міжнародному рівні, вміння переключатися між контекстами, розуміти інші культури і вміти цікаво і захопливо розповісти про свою – ключовий рецепт від парохіальності.

Проєкт реалізований за підтримки Українського інституту і Zenko Gallery в межах двостороннього року культури Україна-Австрія 2019.

Фото: Wolf-Dieter Grabner

выставка · музеи ·

Ще в розділі Арт

Популярне