Хто такий Хед Майнер і чому він один із найважливіших дизайнерів сьогодення
Ізраїльсько-паризький дизайнер Хед Майнер цього січня приїхав до Італії не як турист, а як головний гість Pitti Uomo — і одразу нагадав, що класичні силуети досі можна інтерпретувати неочікувано. "Мені цікаво створювати речі, у яких форма виходить за межі норми", — сказав Майнер напередодні показу у Флоренції. Для нього це не провокація, а спосіб мислення: дизайнер свідомо переінакшує пропорції, змінюючи те, як одяг взаємодіє з тілом і сприймається на ньому.
На Pitti Uomo 109 Хед Майнер виступив у ролі запрошеного дизайнера — статусі, який у межах ярмарку означає окремий показ поза комерційною програмою і фактичне визнання з боку інституції. Це не просто слот у розкладі, а жест довіри: Pitti запрошує тих, хто здатен переосмислити чоловічу моду й запропонувати нову оптику. Історично Pitti тяжіє до костюма, бездоганного крою та чіткої посадки — до ідеї, що одяг має "правильно" сидіти на тілі й підкреслювати його задану форму. Майнер працює з протилежною логікою: його цікавить невідповідність усталеним канонам.
Дизайнер обрав для показу La Palazzina Reale di Santa Maria Novella — королівський павільйон 1930-х років, збудований як тимчасова резиденція для монаршої родини поруч із флорентійським вокзалом. Усередині — монументальний інтер’єр, зовні — постійна метушня. Саме ця напруга між урочистістю та повсякденністю точно віддзеркалює логіку колекції Майнера — з її постійним зсувом між очікуваним і можливим.
У першому ж образі Майнер задав тон усій колекції: пальто з візерунком "гусяча лапка" з драпірованими плечима і без рукавів, під ним — світла картата сорочка, внизу — срібні штани, розшиті лелітками. Поєднання може здаватися ризикованим, але саме в цьому й задум дизайнера. Сам Майнер говорить про свідоме порушення звичних правил. І цим принципом керується повсякчас: спершу речі викликають сумніви, але насправді є невіддільною частиною цілісної системи.
Хед Майнер народився в Амуці — маленькому селі на півночі Ізраїлю, неподалік ліванського кордону. Його мати була художницею, батько — майстром, який працював із металом. Сам Майнер любить повторювати, що звик думати руками: не теоретизувати, а робити. До моди він прийшов не одразу. Першим поштовхом став контакт із вінтажним одягом: у селі жила жінка, яка колекціонувала старі речі, одягалася дивно й ексцентрично та дозволяла Майнеру працювати у своєму ательє. Саме там він навчився кроїти й шити, експериментував зі шкірою, прикрасами та ручними техніками. У 16 років це ще не було усвідомленим вибором професії — радше інстинктивною потребою щось створювати.
.
Поворотним моментом став переїзд до Єрусалима. Там його захопила культура уніформ, яка в Ізраїлі присутня повсюдно. Найсильніший вплив справили військовий і релігійний одяг. Майнер уважно спостерігав, як віряни носять речі: без демонстрації статусу, без акцентування на фігурі, ніби загортаючи тіло в тканину. Ця логіка — одяг як оболонка, а не як інструмент підкреслення — згодом стала основою його дизайнерського мислення. Звідси виростає і головний принцип: одяг не "підкреслює" фігуру, а створює навколо неї простір. Наче друга шкіра — не анатомічна, а психологічна. Йому близькі диспропорції, що народжуються не з моди, а з життя: пальто, передане від батька до сина, короткий рукав на довгій руці, надто великий піджак на підлітку.
Його офіційна освіта почалася в Bezalel у Єрусалимі й продовжилася в Institut Français de la Mode у Парижі. Власний бренд Майнер заснував у 2015 році, спершу працюючи з Тель-Авіва, однак поступово його практика ставала дедалі більш паризькою — прив’язаною до міжнародного календаря та показів. У 2017 році він став першим ізраїльським дизайнером, який представив колекцію в офіційному календарі Paris Fashion Week, а у 2019-му отримав Karl Lagerfeld Prize у межах LVMH Prize. Після цього його ім’я закріпилося серед тих, за якими варто стежити особливо уважно.
Те, що він показав у Флоренції у січні 2026 року, читалося водночас як підсумок і як новий старт. Момент фіксації статусу. Не дебют, не експеримент і не спроба щось довести індустрії, а спокійна демонстрація авторської впевненості. Він працює з класичним чоловічим гардеробом — костюмом, пальтом, сорочкою, — однак його цікавить інше: дати своїм клієнтам можливість інакше існувати в усталеній системі, що десятиліттями будувалася навколо ідеї "бездоганності". Інституція, що історично охороняє канон, віддала головну сцену дизайнеру, який цей канон послідовно зсуває, водночас не ламаючи його брутально й безапеляційно.
У нотатках, розкладених на місцях гостей, було сформульовано запитання: хто має свободу бути інакшим і хто насправді тримає нитки норми? Саме воно стає ключовим меседжем Майнера. Його "неправильність" не має нічого спільного з епатажем чи бажанням привернути увагу. Йдеться про дозвіл — на інше тіло, іншу поставу, інший спосіб одягатися. Про право не вміщатися в стандарт. "Сила — у можливості бути собою", — приблизно так Майнер формулює цю ідею. І додає ще одну, не менш важливу: одяг може тримати дистанцію. У великому місті це часом теж форма турботи про себе. Саме тому дизайнер свідомо зупиняється за крок до ідеалу. Бо там, де починається абсолютна відповідність нормі, він перестає бути художником і стає проповідником. А в проповідях, як відомо, свободи небагато.
