Vogue.ua розповідає, як правильно читати візерунки традиційної української вишиванки.
"Якось мені потрапила до рук вишиванка, з якої вийняли нитки вишивки й прибрали частину візерунка. Поєднання чотирьох ромбів має чітку "дітородну" символіку. У цій сорочці в орнаменті прибрали три ромби саме для того, щоб зупинити вплив знака, — розповідає Людмила Сивцева-Климук, засновниця майстерні автентичного костюма "Шляхетний одяг" і співорганізаторка проєкту "Витоки". — Але це один з рідкісних прикладів, коли в сучасному середовищі знають символіку вишивки й можуть пояснити її. Попередні сто років звели народну традицію до декоративно-прикладної, яку міряли категорією "гарненько". Раніше дуже вплинула мода на брокарівський візерунок у велику "трояндочку", який привчав до думки про те, що вишивали тільки заради декору. Народна ж вишивка — це геометрія, навіть рослинний орнамент часто подавали графічно".
Якісь сто років тому на виготовлення довгої сорочки йшло приблизно 8 км пряденої вручну нитки, весь процес від вирощування рослини до пошиття речі потребував близько року, особливо складну вишивку могли створювати всю зиму. Тому варто припустити, що кількість годин ручної роботи визначали не просто ретельністю праці, але й символікою всіх швів і стібків, які з’являлися на сорочці. Вмінню читати вишиванку варто повчитися в Юрія Мельничука, заступника директора з науково-фондової роботи Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" та експерта з історії українського костюма.
"Вишиванка — це оберіг. Колір, форма, крій, матеріал, орнамент мають значення й разом створюють енергетичний заряд речі. Традиційно малюнок вишивки не змінювався. Квітчастий фантазійний декор почав "спадати на думку" лише в XX столітті", — розповідає пан Юрій і називає вишивку "ключами, що відкривають небесні брами", цитуючи етнографа Марію Чумарну. У його "стрункому" оповіданні для всього матеріального й рукодільного є багатошарове пояснення, від природного до сакрального. Одяг є ідеальним текстом, збіркою міфів і вірувань народу.
Серед символів української вишивки переважають знаки солярні: "сварги" (свастики) — динамічного символу сонця — або 8-кутної зірки, Ангела-охоронця, Коляди й зорі.
"Колодязь" — схрещені за діагоналлю подвійні лінії — означає зв’язок між світами: як і реальний колодязь, з якого з водою черпали енергію й знання предків.
Перехресні "баранячі роги", які іноді трапляються в більш антропоморфному вигляді "козаки руки в боки" — руна родючості, а "вуж", подібний до половини знака нескінченності, — символ дітородної функції й важких вод, які плідним дощем випадають на землю.
"Чому так неяскраво? Чорне — це що, на похорон?" — пародіює численні запитання до дво- або триколірної вишивки Мельничук і пояснює щодо кольорів. Головних п’ять: білі, чорні, червоні, сині, жовті. Вони — збірні універсальні знання про людство: відповідають числу рас (європеоїдна, негроїдна, американоїдна, семітська, монголоїдна) і знань, які вони дали світові, а також елементам (вода, космічний ефір, вогонь, повітря, земля).
"Вишивка білим по білому характерна для всіх регіонів України. Культ батька-творця проявляється через світло й білий колір — тому в нашій традиції вибілювали сорочки й хати. Сорочки традиційно білили три роки: полотно вимочували й залишали лежати на землі під сонцем, отже його оброблювали чотири стихії: вогонь, земля, вода й повітря", — розповідає Мельничук.
Шиття чорним по білому — це "божественна графіка", що показує, як створюється світ, а червоним по білому — це єднання праматері й бога-батька, об’єднання матерії й духу. Не менш важливі й нитки для вишивки. "Найкраще „працюють" вовна й шовк. Вовна — тваринного походження, тому здатна акумулювати інформацію й пам’ять про власника та поглинати негатив. Так само, як і шовк. А ось бавовною вишивати в народній традиції навіть не намагалися. Як сказала мені одна майстриня під час етнографічних відряджень, "бавовна — це пух".
Різнобарвність гуцульських вишивок пан Юрій пояснює темпераментом жителів: у рівнинних людей звичаї й кольори стриманіші, а в горян — буяння фарб і крові. "Хоча подивися на полтавську плахту — Клімт плаче", — розважає пан Юрій і показує свої скарби: нескінченні зразки вишивок з різних регіонів України. Від них розбігаються очі й думки. "Не вражати, а кодувати", — нагадує завдання вишивки пан Юрій і називає один з найприкріших наслідків втрати значення: "Щойно почали вишивати чоловікам квіти на сорочках, чоловіки перевелися".
Читайте також: