Головна оперна прем’єра сезону — "Золотий обруч" Бориса Лятошинського у постановці Івана Уривського — зазвучить зі сцени Львівської національної опери 5 липня. Команда українського Vogue зазирнула за лаштунки.
Сміливість — так найточніше можна охарактеризувати те, як сьогодні розвивається Львівська національна опера. Вісім років за ініціативи гендиректора театру Василя Вовкуна команда реалізує програму "Український прорив", в межах якого створює сучасні оперні та балетні постановки на основі української музики. 2020 року тут з’явилася опера "Лис Микита" на музику сучасного композитора Івана Небесного, 2023-го — балет "Тіні забутих предків" його же авторства, а цієї весни — балет "Соляріс" на музику Олександра Родіна. Водночас театр працює над поверненням до репертуару класичних українських опер, які роками були "немодними та непопулярними", каже головний диригент Іван Чередніченко.
Одна з таких постановок — масштабна трьохактна опера "Золотий обруч" композитора-модерніста, "музичного інтелектуала" Бориса Лятошинського 1929 року, яка востаннє йшла на сцені Львівської опери в 1970-х роках (і за яку постановники свого часу здобули Шевченківську премію). Для втілення складної та масштабної опери, заснованої на історичній повісті Івана Франка "Захар Беркут", події якої відбуваються в Україні в XIII столітті, театр запросив найзірковішого драматичного режисера країни Івана Уривського.
Для 35-річного Уривського постановка "Золотого обруча" — виклик: "наймодніший" режисер країни, улюбленець медіа та публіки, автор вистав "Конотопська відьма", "Калігула" та "Макбет", чиї постановки представляли Україну на Авіньйонському фестивалі, а також театральних майданчиках у Польщі, Чехії, Литві тощо, в оперному театрі — несміливий дебютант. Першу спробу працювати з музичним театром здійснив рік тому, поставивши в Київській опереті етюд "На русалчин Великдень" на музику Леонтовича — і саме у Львові наважився на свою першу масштабну оперу.
Ми зустрічаємося з Уривським на репетиції в травні, за тиждень до прем’єри "Золотого обруча". Напередодні Іван, як завжди, тривожиться і каже, що це його "найскладніша робота" (три місяці тому я чула це на репетиції іншої його вистави, "Макбет" у Театрі Франка). Але у випадку з "Золотим обручем" навряд чи Уривський кокетує: за словами диригента Львівської опери Івана Чередніченка, твір Лятошинського надзвичайно складний, багатошаровий, і він би "не радив нікому з режисерів починати свій шлях в опері з постановки Лятошинського".
На цю авантюру Уривського підбив Василь Вовкун, гендиректор театру. У розмові з нами мудрий Вовкун зізнається, що ще кілька років тому, побачивши перші постановки Уривського у Києві — "Безталанну" та "Лимерівну", — знав, що мусить запросити Івана у Львівську оперу, адже той має надзвичайне відчуття часу і є "по-справжньому сучасним режисером".
Бажання спробувати себе в опері Уривський пояснює просто: "Якщо ти любиш оперну музику, то тебе тягне її поставити". Режисер зізнається, що слухає багато оперних постановок і це його завжди захоплювало: "Мені хотілося доторкнутися до цього всесвіту. Хоча я не претендую ні на що — розумію, що це окрема професія. Я просто пробую — мені цікаво, чи я зможу знайти себе в цьому".
Уривський чесно додає, що процес створення опери виявився в рази складніше, ніж робота над драматичною виставою: не очікував, що це настільки виснажливо фізично і психологічно. Замість 8–10 акторів, з якими Іван зазвичай працює в драматичних постановках (у нещодавньому "Макбеті" залучено всього вісім акторів) на сцені "Золотого обруча" — майже 100 людей разом із хором. "Я звик, що в драматичному театрі можу навіть за п'ять хвилин до прем’єри щось поміняти. А в оперному, коли на останній репетиції я захотів поміняти сцену фіналу, диригент порадив: краще не роби цього, солістам буде важко, адже вони працюють зокрема і на рефлексах, все може посипатися". Зрештою Уривський за підтримки диригента наважився поміняти цю сцену.
Події опери "Золотий обруч" відбуваються в XIII столітті в Карпатах та розповідають про боротьбу українського карпатського племені тухольців проти нашестя монголів. Більшість із нас проходили повість Франка "Захар Беркут" у школі, втім, що вона значить для нас сьогоднішніх?
Звісно, насамперед це історія боротьби. Головний герой опери Максим Беркут (його партію виконують солісти Михайло Малафій та Олександр Черевик), син голови гірського селища Тухля Захара Беркута (солісти Тарас Бережанський та Юрій Трицецький), вступає у боротьбу із загоном монголів, щоб відстояти своє селище, потрапляє в полон до ворогів та зрештою гине, захищаючи свою землю та кохану Мирославу (солістки Маріанна Цвєтінська та Людмила Корсун).
""Захар Беркут" — це історія про боротьбу народу із загарбниками. На жаль, цей мотив актуальний для України все її існування, — розповідає Уривський. — Тема опери — політична, історична — і це певною мірою змушує мене бути більш стриманим як режисера. Коли я ставив "На русалчин Великдень", міг дозволити собі більше свободи. Але коли Захар Беркут співає "Лежить в руїнах Київ наш", я мушу бути обережним, щоб це не здавалося спекуляцією".
Талант Уривського — у вмінні висловлюватися надзвичайно актуально, працюючи чи то з Шекспіром, чи то з Карпенко-Карим. Він ділиться, шо так само шукав "ключі" і до сюжету "Захара Беркута", який для сьогоднішнього глядача може здатися "занадто пафосним і епічним". Таким ключем стала концепція гри: опера вирішена як історична лекція, слухачі якої — їх роль виконує хор — в якийсь момент настільки занурюються в матеріал, що поступово самі стають героями подій і перевтілюються в персонажів — тухольців, що борються із загарбниками за власну землю.
Коли відкривається завіса, ми бачимо на сцені сучасних людей — можливо, вони живуть поруч із нами, а може, події відбуваються 20 років тому. Перед нами студентська аудиторія,: лаконічні дерев’яні парти, слухачі в однакових мінімалістичних вовняних костюмах бежевого відтінку. Коли події набувають драматичного характеру, а Максим Беркут вступає у криваву борню з татарами та боярами, що переходять на їхній бік, костюми стають ефектнішими — з’являються об’ємні дублянки та пальта, проте все одно і костюми, і декорації залишаються мінімалістичними, що дозволяє сфокусувати увагу глядача на музиці й солістах.
Над костюмами та декораціями працювала київська дизайнерка та театральна художниця Дарія Біла, відома своєю роботою з балетом Freedom — саме Дарія відповідає за візуальне втілення популярних столичних балетів "Кабаре" та "Flambé". Разом з Уривським вона працювала над "Золотим обручем" з делікатністю та відчуттям часу. Біла каже, що робила акцент на фактурі тканини та кольорі, здебільшого обирала натуральні матеріали з цікаво фактурою — вовна, льон.
"Я переконана, що будь-яка вистава — це цільний твір: якщо цілісності немає, то вона не сприймається", — каже Дарія. — Тому в цій, як і в інших своїх роботах, я дотримувалась принципу цілого. Дуже багато слухала музику, спілкувалась із Іваном, була на всіх репетиціях — і це дало мені можливість бути точною. У костюмах і декораціях мені, з одного боку, хотілося додати сучасного, а десь, навпаки, стерти час".
"Золотий обруч" — масштабне й складне оперне полотно довжиною майже в три години. Водночас за рахунок динамічності, насиченості подіями та вмінню Уривського говорити про складне з прозорою точністю вистава сприймається легко, на одному диханні. Повернення в репертуар музики Лятошинського — велика подія, впевнений диригент Іван Чередніченко.
"Довгий час українська оперна музика сприймалася як щось непопулярне і немодне — завжди легше було поставити Чайковського, Шостаковича, — каже він. — Але сьогодні ми нарешті повертаємо собі своє: музику Мейтуса, Лятошинського, Станковича. Звісно, нам потрібно більше часу, як мінімум для того, щоб віднайти архіви — наприклад, рукопису партитури "Золотого обруча" немає, він втрачений. Але я впевнений, що ця постановка має йти всюди, на кожній оперній сцені країни. Свого часу Лятошинського звинувачували у формалізмі та забороняли, але сьогодні ми розуміємо, що це гостра, сучасна, інтелектуальна музика, через яку композитор говорив про майбутнє, про нас із вами".
5 липня оперою "Золотий обруч" Львівська національна опера завершує свій 125-й сезон. У новому сезоні її можна буде побачити вже 22-23 серпня
Фото: Василина Врублевська