7 жовтня видатний театральний режисер Ростислав Держипільський святкує день народження. Згадуємо 5 патріотичних вистав режисера, які має побачити кожен
Ростислав Держипільський
Про Ростислава Держипільського можна говорити багато й захоплено. Проте обмежимося фактами. У Держипільського – безліч звань (включно зі званням народного артиста України), нагород (включно з Шевченківською премією) та регалій. Навіть вищих освіт – три (історична, акторська та управлінська). Він очолив Франківський Драмтеатр у 2008 – і практично з тих самих пір той здобув всеукраїнську славу, а згодом – і статус Національного. Сьогодні Ростислав Держипільський є генеральним директором та художнім керівником Театру.
Держипільський – етнічний гуцул за материнською лінією. Він народився в Косові, головному центрі ремісництва та прикладного мистецтва на Прикарпатті. Косів – уособлення вислову "Краса Карпат": тут і гори, і полонини, і стрімкі потоки, ріки. Тож уміння бачити красу України належать режисерові і "за правом землі", і "за правом крові". Десь тут треба шукати й витоки його закоханості в Україну та бездоганного чуття, що дає йому змогу легко й з повагою розшифровувати глядачеві українські культурні коди.
Згадуємо 5 геніальних вистав Ростислава Держипільського, які має побачити кожен.
Це драма-реквієм за чотирма новелами з однойменної книги Марії Матіос. Візуально бездоганна, насичена метафорами вистава могла б бути показана в будь-якій точці світу – і була б зрозуміла навіть без слів. Сюжет ґрунтується на реальних подіях 80-річної давнини, коли Україну окупували совєти. Сценографія, костюми, драматургія, акторська гра – все на захмарному рівні. Виставу грають у форматі "сцена на сцені", і це дає ефект повного занурення.
Коли глядачі заходять у зал, вони бачать розкладені на стільцях цукерки. Це видається так мило. Та лиш починають розвиватися події, стає зрозуміло: краще б на стільцях лежало заспокійливе й паперові хустинки. Вистава розповідає про долю Дарусі та її батьків, зруйновані НКВД.
Це теж інсценізація твору Марії Матіос – за визнанням авторки, це найкраще сценічне втілення "Дарусі". Виставу з моменту прем’єри показали вже 295 разів, об’їздивши з нею всю Україну, включно з прифронтовими територіями, а також ставили в Італії, Німеччині, Польщі, Канаді та США. Достовірність постанови така, що, коли в одній зі сцен їдять кулешу (кукурудзяну кашу на воді), вона парує.
Вистава за мотивами видатного твору Котляревського сповнена іронії, патріотизму, любові до життя. Будуть моменти, де неможливо втримати сміху; будуть моменти, коли неможливо втримати сліз. На окрему згадку заслуговують костюми – з білого полотна, лаконічні, барокові. Так, саме лаконічні й барокові одночасно. До речі, виставу називають феєрією-бурлеском. І цим усе сказано.
Подивіться, який вигляд має вистава, яку актори виконували на горі "Піп Іван". Роль, що її на сцені відіграє відеомапінг, на горі відведена неймовірному краєвидові.
За сюжетом, до "найкращої готелі" Ворохти прибувають гості "з Америки". Виявляється, це українські емігранти, що шукають свідому українку в наречені молодому Яро Деделюку. Ціна питання – мільйон доларів. До справи долучаються всі.
Мюзикл за лібрето Ярослава Барнича має терапевтичний ефект: до зали можна зайти в найгіршому настрої – і вийти в піднесеному. Три години минають як одна мить: легкий сюжет, безліч комедійних моментів, автентичне гуцульське вбрання й музика, яка потім ще довго звучить у голові. Виставу супроводжує оркестр під керівництвом Богдана Ткачука. Звісно, гепіенд буде. Це ж мюзикл.
Абсолютно та подія, заради якої до Івано-Франківська варто їхати з інших міст. Фактично це впакований у розкішне паковання стислий етнографічний курс із весільних традицій Гуцульщини. Глядачі перетворюються на гостей справжнього гуцульського весілля, а від кількості краси на квадратний сантиметр захоплює дух. Вишите вбрання, ритуали, звичаї, обряди, – такого не побачити ніде.
Кияни можуть собі уявити красу й магнетизм "Весіля" за рівнем вистави "Коляда та й Плєс", яку на різдвяні свята привозять до столиці. Розмах "Весіля", до якого залучено приблизно 50 акторів, оркестр, обертова сцена, – набагато потужніший. Треба бачити.