Це не подорожній нарис, не путівник визначними місцями й не гід локальними закладами Херсона. Це моє щиросердечне освідчення місту та людям, які в ньому живуть. Розповідає редакторка vogue.ua Марина Шулікіна.
Вперше я побувала в Херсоні наприкінці грудня 2019 року. Упродовж наступних кількох місяців я зрозуміла значення фрази "як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш" — адже у 2020-му я їздила з Києва до Херсона щонайменше разів сім. У ньому зустріла ковідний карантин; у ньому набрала вісім ненависних кілограмів через дивовижно дешеву, але надзвичайно смачну вегетаріанську піцу з Aleksandr Sann; у ньому познайомилася з чудовими людьми; у ньому назбирала низку надприємних спогадів.
За тих сумарно декілька тижнів, що я провела в Херсоні, він став мені, наче рідний. Сталося це завдяки природній харизмі міста та його феноменальним жителям. Усьому херсонському притаманна та магічна простота, якої всі прагнуть, яка дарує відчуття непідробного щастя, не нав’язаного принципами життя в розбещеному капіталістичному суспільстві.
Гадаю, спершу я полюбила Херсон за будівлі статечного віку, — а вони, безперечно, впадають в очі. Здається, їх не реставрували ще з часів їхньої забудови, але від того вони не менш чарівні. Від звичайних житлових будинків до краєзнавчого та художнього музеїв (в останньому в колекції є Айвазовський), від брам і храмів до портів та адміністративних будівель — кожна з цих споруд унікальна, по-своєму гарна й особлива, з історією та надбанням. Окрім горезвісного ТЦ "Суворівський", — завзято висловлюю свою солідарність з херсонцями у нелюбові до цієї незаконної забудови.
Стрімко мою прихильність завоювали й жителі міста. Згадуючи їх, хочеться перефразувати класика. Отож, вічно можна робити три речі: дивитися, як горить вогонь і як тече вода; та слухати, як херсонці розповідають свої історії. За словами моїх локальних друзів, "90% херсонців — моряки". Такі статистичні дані варто перевірити, однак, якщо говорити про власний досвід, фактично всі чоловіки, яких я знаю в Херсоні, — таки справжні морські вовки. І це однозначно захоплює всіх, хто не стикався з представниками цієї професії раніше (твердження зроблене на власному досвіді та на спостереженнях). Для херсонців море — це опанована стихія, щось буденне та звичне, але для інших — це десятки захопливих історій, незвичних ситуацій і випадків.
Клянусь, у Херсоні я їла найсмачніші десерти в Україні. Кав’ярня Godshot нагадує десятки тих, що є в Києві, але їсти тарти й пити фільтр весняними й літніми ранками на херсонській Рішельєвській було вкрай приємно, затишно й часом кінематографічно. А скільки коктейлів було випито в барі Lunca? Скільки суші було з’їдено в Like Fish? Точно сказати важко, але судіть по пропорціях набраних мною кілограмів.
Так само не злічити пройдених по проспекту Ушакова кілометрів чи натоптаних кроків по вулицях і провулках міста, заходів сонця на набережній Дніпра чи в парку Слави, зіграних у ТРЦ "Фабрика" партій більярду, посиденьок з друзями вдома чи спільних подорожей Херсонщиною.
Найколоритніша подорож, безумовно, була в Залізний Порт. Це одна з найкращих літніх авантюр, які траплялися зі мною протягом останніх років. Місце воістину унікальне: самі херсонці люблять казати, що бідні їздять відпочивати в Туреччину в all inclusive, а багаті — в Залізний Порт. Ціни там справді кусаються, однак про це швидко забуваєш, коли гуляєш вздовж узбережжя із сувенірними крамничками, де продають прикраси з натурального каміння, капелюхи, й надувні кола будь-яких форм, розмірів та кольорів. Десь між ними розташовані перекусні з чебуреками та свіжою кукурудзою, а на пляжі ходять торгаші й вигукують таку рідну й милу серцю фразу: "Мідії, креветки, рапани!". І ти купуєш ті маленькі, немов зернята, креветки, сидиш під пекучим сонцем біля моря, п’єш дешеве пиво й насолоджуєшся життям. А потім усім розповідаєш про геніальність залізнопортівських маркетологів. Переконайтеся самі — ось вам фотодоказ:
Недалеко від Залізного Порту розташоване ще одне відоме курортне містечко — Лазурне, куди ми їздили з друзями на імпровізований пікнік, де робили фото на плівку, де слухали море та історії одне одного. Не обійшлося й без фото поміж славетних херсонських кавунів — не стрималася. До речі, деякі херсонці їдять кавун з хлібом, а іноді навіть готують кавун на грилі.
За менш ніж 50 кілометрів від самого Херсона, на узбережжі Дніпровської затоки розташоване село Станіслав, а в ньому — легендарний Станіславський каньйон. Дарма добирати слів, щоб описати велич і красу цього місця, адже хоч скільки епітетів ти добереш, однаково не вдасться передати істинну мальовничість та силу цієї місцини. Це треба бачити на власні очі. Усім. Обов’язково.
На такій самій відстані від обласного центру Херсонщини розкинулися Олешківські піски — одна з найбільших пустель у Європі. Тут я ще не була, але знаю, що обов’язково поїду найближчим часом. І в Генічеськ до Рожевого озера, і на Джарилгач, і в "Асканію-Нову", і в Чорноморський біосферний заповідник. Херсон — це Україна, невіддільна її частина, неповторний елемент, важливий складник цих 603 548 км².