Весільне вбрання українців – це завжди особлива, а на заході країни – майже кутюрна історія: багате декорування, барвисті кольори, справжня розкіш. За підтримки КЗ ЛОР "Історико-краєзнавчий музей" (Львів-Винники) публікуємо серію фотопортретів українців на Прикарпатті, які ставали до шлюбу в традиційних строях, та тих, які були учасниками традиційних весіль на Прикарпатті. Тут і дружки, і гості, і наречені ("князь" та "княгиня") на конях. І навіть весільне деревце. Знімки другої частини матеріалу охоплюють історичний період з 1950-х по 1970-ті роки.
Весільне дерево – це неодмінний атрибут гуцульського весілля. З ним ходять запрошувати на весілля, ним прикрашають інтер'єр: "укривають стіл скатеркою і кладуть на него деревце, заткнувши єго в хлїб, під який підстелюють білу вовну".
На деревце урубає дружба вершок ялиці
з трьома верствами сучя;
в кождій верстві мусить бути сучя до пари;
передаючи такий вершок хатїним, каже дружба:
„Спорядїт єго файно, аби було з чим до людий піти!",
а коли той вершок поставлять серед хати, сьпівають
(Володимир Шухевич, "Гуцульщина").
У своїй епічній книзі "Гуцульщина" Володимир Шухевич розповідає, що до убраня деревця приносять жінки "васильку, калини, чеснику, барвінку, материнки, гвоздиків, мир-зїля, кудревого зїля, червоної, білої, голубої волїчки та таких папірців, пер, позолочених горіхів, монети з долютованими ушками".
Весільний похід – святкова процесія, яка слідує від дому молодої або молодого – до церкви. За старовинною традицією, молоді їдуть на конях.
Кінь, на якім сидить молода,
має через шию коло уха перевязаний дзвінок.
Як тілько княгиня (наречена – ред.) сяде на коня,
дивить ся через колач, увязаний при живчику (пульс, тобто на зап'ястку – ред.)
правої руки, на всї чотири сторони сьвіта;
коли погляне на схід сонця, каже матка: „Абис була як зоря красна";
коли-ж молода подивить ся на захід, цїлує її мати і каже: „Абис була як сонце щасна!
„Скоро княгиня погляне через колач на північ, зближає ся до неї отець
з словами: „Не знай ніколи нї зими нї нужди";
а як зверне ся до полудня, кажуть дружки і дружбове: „Аби вам всюда було мирно";
за сим приповідають усї вголос: „Тай пишно тай мило, тай тепленько в груди!"
— нащо княгиня відповідає: „Прости Бог, вам, люде добрі".
— По сих словах зачинають греміти з пістолів,
похід з березою (голова весільної процесії – ред.) на передї рушає до церкви,
за ним музика, дружба, князь (княгиня) з дружбами і цілим товариством"
(Володимир Шухевич, "Гуцульщина").