Як переконати батьків та бабусь і дідусів залишити свій дім, щоб урятуватися? Як налаштувати людей старшого віку на переїзд у безпечне місце? Є відповіді в електронному "Довіднику безбар’єрності", у розділі "У воєнний час". Рекомендації розроблені за підтримки психологині, тренерки і трансформаційного коуча, експертки з теми емоційного інтелекту та комунікації Юлії Павлової
Евакуювати рідних – це майже завжди челендж. Людям старшого віку набагато складніше визнати потребу залишити рідні стіни. Крім того, старших людей тривожить страх перед майбутнім, страх змін і побоювання бути тягарем для оточення. Звісно, порівнюючи з ризиком загинути, все перелічене – майже нічого не варте. Проте насправді багато хто з нас стикнувся з необхідністю вмовляти, благати, шантажувати та погрожувати рідним у намаганні перемістити їх у безпечну зону.
Треба визначити найголовніший "стоп" у людини й раціонально підійти до його вирішення, пошуку альтернативних рішень.
Якщо це будинок, обговоріть, що наглядати за ним можуть сусіди чи рідні, які не збираються виїжджати. Або що ви вже підшукали тимчасове житло з хорошими умовами і вам є куди їхати (якщо це справді так). Наголосіть, що згодом можна повернутися й відремонтувати оселю, коли щось трапиться.
Якщо є страх бути тягарем – зробіть чіткий план дій, які служби надаватимуть підтримку. Дізнайтеся якомога більше про захист літніх людей у регіоні або країні, до якої зібралися їхати. Ваші близькі мають бачити, що ви врахували те, що їх лякає і бентежить.
Спостерігайте за тим, які доводи в літньої людини, аби не їхати, що саме вона наводить як свій мотив. Більшість людей вказує на найцінніше для них, і це допоможе вам змінити їхню думку щодо евакуації.
Наприклад, цінне для людини – діти й онуки. Тоді ви наголошуєте, що так можна буде не розлучатися, допомогти. Потім даєте час на обдумування й підходите знову, але вже з фото онуків. Можете тепло та м’яко згадати якісь приємні моменти й попросити не позбавляти дітей таких радощів.
Якщо людина вагається, дайте ще час. Запитайте, чи хотіла б вона, щоб її рідні були поруч, мати розуміння, що в них усе гаразд.
Важливо: це не маніпуляція, ви не маєте прихованих мотивів і бонусів. Це спосіб нагадати людині про важливі речі, щоб подолати її страхи.
Майте готовий план – це найкраще. Опишіть кожен крок, розкажіть про план "Б". Важко наважитися їхати "в нікуди", якщо сил будувати нове життя немає. Людина літнього віку має відчувати безпеку. Розуміти, чим буде корисна. І бути певна, що вона не заважатиме.
Знайдіть справи, якими вона буде зайнята. Вони мають ґрунтуватися на тому, що важливо людині і що вона звикла робити вдома: доглядати за будинком, сидіти з малечею, берегти традиції. Згадайте, що саме роблять ваші літні близькі, і адаптуйте це до нового місця.
Пропозиція не має бути обов’язком для людини ("мене беруть як няньку"). Вона має звучати як прохання про допомогу й можливість бути поруч.
"Мені дуже важливо, аби ти був/-ла поруч. З твоєю допомогою я зможу спокійно працювати і знати, що вдома все добре. А також бачити тебе щовечора, разом пити чай, а не хапати телефон щохвилини, не їсти й не спати. Нам краще буде разом, чи ти згоден/-на?".
Залишайте людині вибір. Ваш тон не має бути зі звинуваченням чи викликом: "Хочеш, щоб я постійно непокоївся/-лася про тебе?". Плануйте діалог, в якому ваша позиція буде переконливою, але не тиснутиме на близьких.
Коли людина буде готова до від’їзду, перевірте разом наявність потрібних ліків, одягу, інших важливих речей. Поясніть це турботою, не нервуйте, спокійно перепитайте, що і де лежить.
Краще в особистих речах чи кишені лишити контакти, за якими можна з вами зв’язатися. Людина може загубитися, дістати поранення чи просто перелякатися під час подорожі. Можна навіть вказати на папірці хронічні хвороби чи потрібні ліки, щоб ті, хто знайде людину, зрозуміли, чим можуть допомогти.
Дорогою перепитуйте літню людину, чи хоче вона їсти, пити, в туалет. Часто люди старшого віку соромляться, мовчать, щоб не бути "тягарем".
Пропонуйте невеличкі зупинки що 3–4 години, якщо є така можливість. Кровообіг з віком стає гіршим, тому треба частіше його поновлювати в кінцівках. Якщо немає змоги зупинитися – разом трясіть пальцями рук, поворушіть ногами, шиєю. Це допоможе. Також через сповільнений кровообіг у літніх людей спостерігається відчуття холоду в кінцівках. Утепліть взуття людини, нехай вдягне тепліші панчохи, можливо, рукавички чи розтирає руки.
Говоріть під час подорожі. Не про війну, не про маршрут (тільки якщо ви внесли якісь зміни чи вам треба нагадати наступні кроки).
Розпитайте про щасливі моменти з дитинства чи юності. Згадайте пережиті події, що принесли вам утіху. Заспівайте в автівці.
Так ви заспокоїте людину, надасте підтримку, заземлите її та знизите рівень стресу.