14 серпня український інфопростір сколихнула чергова ганебна новина – російські окупанти знищили музей Лесі Українки в Ялті. Усі згадки про українську поетесу та експозицію "Ломикамінь", пов'язану з її перебуванням у Ялті було прибрано, а нинішнє місце знаходження експонатів – невідоме. Чому Леся Українка навідувалась в Крим, та про цінність її музею для півострова читайте у нашому матеріалі.
Леся Українка та Крим
Леся Українка в дитинстві захворіла на туберкульоз кісток, через що була змушена постійно підтримувати здоров’я в краях з теплим сухим кліматом. Вона мандрувала Європою та Азією, відновлювалася в Єгипті, і майже три роки провела в Криму.
У кримському літописі поетеси чітко простежується три періоди: 1890-1891, 1897-1898, 1907-1908 роки. Вперше Леся Українка ступила на Кримський півострів 19-річною дівчиною за порадою київських лікарів. Удвох з матір’ю, письменницею та етнографом Оленою Пчілкою, в липні 1890 р. Леся покладала великі надії на цілющий клімат в Саках, де її чекали виснажливі процедури та знамениті грязі. Потім вони відвідали Євпаторію, Севастополь, Ялту, колишню столицю Кримського ханства Бахчисарай.
У другій половині червня 1891-го видатна поетка знову приїхала до Криму, в Євпаторію, на лікування. Фрагменти євпаторійського літа того року вгадуються у трьох віршах Лесі Українки ("Безсонна ніч", "На човні", "Негода"), що були вперше опубліковані у львівському часописі "Зоря" (1893).
Через шість років Лариса Косач-Квітка оселяється в Криму – спочатку на дачі в урочищі Чукурлар, а згодом переїжджає в Ялту, де живе майже рік. Тут письменниця знайшла собі помешкання поблизу моря, на вул. Катерининській. Дача Ліщинського привабила її сонячним кольором дерев’яного декору. Вона поселилась спочатку на першому, а згодом перебралася на другий поверх. У листах письменниця скупо описала інтер’єр: "В ній два вікна – одно на схід, друге на захід з подвійними, але не заклеєними рамами… ліжко на пружинах, канапка, велике крісло (і не продерте!), два столи, шафа, комод, умивальник "такий як на вокзалі" і ширма". Саме у цьому домі згодом розташується музей Лесі Українки.
З її ялтинських листів відомо, що у вільний час вона займалась рукоділлям, зрідка ходила в театр, давала приватні уроки двом ялтинським гімназистам. Особливо тепло Леся згадує гімназиста Льоню Разумова, з сім’єю якого вона тісно спілкувалася. Навести ширші контакти з ялтинцями їй не вдалося. Вона шкодувала, що більше ніхто не відгукнувся на її оголошення, яке періодично з’являлось в газеті "Ялта": "Чтица, знающая 6 яз., ищет занятий в городе".
Влітку 1897 року у Ялті відбулась знакова для Лесі Українки подія – тут вона познайомилася з Сергієм Мержинським, який стане їй близьким другом. Через кілька років його рання смерть стане великим ударом для письменниці, що вильється у справжній драматичний шедевр – "Одержима".
Восени життя Лесі ставало тихим та одноманітним. Хоч з нею ділила помешкання молода слухачка фельдшерських курсів, особливої приязні між ними не зародилось. Відтак Леся Українка з головою поринула у лектуру, зокрема з періодикою їй допомагала ялтинська читальня та народна бібліотека. Відомо, що вона відгукнулася на цікавіть місцевих читачів до творчості Т. Шевченка та звернулася з проханням до матері: "… на бога, прийшли в тутешню народну читальню "Кобзаря", люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Стаханову. Се справді слід зробити".
Востаннє Леся Українка з чоловіком Климентом Квіткою побувала в Криму в 1907-1908 роках. Медовий місяць подружжя провело в Балаклаві, що біля Севастополя, яка стала популярною завдяки затишній бухті. Про своє життя там Леся Українка пише до Бориса Грінченка: "…коли не їм виноград, то пишу". Поетеса присвятила півострову цикли віршів "Кримські спогади" і "Кримські відгуки".
Як виник музей Лесі Українки
Ініціативна група зі створення музею Лесі Українки в Ялті виникла на початку 1970-х років, напередодні 100-річчя поетеси. До групи увійшли київські шанувальники творчості поетеси на чолі з Євгеном Пронюком та ялтинські інтелігенти, краєзнавці та митці. Зусиллями цієї групи ентузіастів було зведено пам’ятник Лесі Українці, встановлено меморіальну дошку на будинку, де вона мешкала, та започатковано збір експонатів. Проте, через гоніння довелось припинити роботу над створенням музею.
І лише у 1991 в музеї відкрито експозицію "Леся Українка і Крим" (до 120-річчя з Дня народження Лесі Українки). А 10 вересня 1993, завдяки тиску Ялтинського міського товариства "Просвіта", осередку Союзу українок, принциповій позиції громадськості опір чиновників подолали: Ялтинський міськвиконком ухвалив рішення надати експозиції "Леся Українка і Крим" статус "Музей Лесі Українки". Працівники музею та громадські діячі організували Недільну школу українознавства, де викладали українську мову, українську літературу, історію України, музику, образотворче мистецтво та ін. У музеї постійно збиралися учасники товариства "Просвіта", Союзу українок, "Кримської куті". При музеї діяла бібліотека "Українська книга", яка успішно функціонувала й поповнювалася рідкісними виданнями. Окрім власних тематичних виставок, тут було реалізовано проєкт "Літературні музеї в гостях у Ялті", з експозиціями, присвяченими Ользі Кобилянській, Михайлові Коцюбинському та письменникам 20-30-х років.
Музей Лесі Українки в Ялті був цінним інститутом української культури та ідеї на півострові, який не обмежувався творчістю визначної поетеси.
Текст: Оксана Багрій