В український прокат вийшов фільм "Бугонія" — нова робота грецького майстра Йоргоса Лантімоса. Кінокритикиня Соня Вселюбська подивилася стрічку на Венеційському кінофестивалі й розповідає, чому вона варта уваги.
У часи тотального неспокою, коли Землю охоплюють епідемії, війни та тривога за майбутнє, людству властива більша віра у надприродне й антинаукове. Те, що можна звинуватити в усіх бідах, щоб не зазирати в обличчя темряві й не визнавати поразку людства. Такий шлях обирають герої фільму "Бугонія" — Тедді (блискучий Джессі Племонс) і його кузен Дон (дебютант Ейдан Делбіс), двоє пригнічених представників нижчого класу, дивакуваті й водночас тривожно впізнавані персонажі, які готуються до події, що змінить усе у їхніх життях.
Паралельним монтажем фільм представляє абсолютно протилежну особистість, наче з іншої планети. Мішель (вірна партнерка Лантімоса Емма Стоун) — надзвичайно успішна СЕО мегакорпорації, яка починає ранок із купи харчових добавок й тренувань з карате, перш ніж взути чорні Christian Louboutin та сісти у свій чорний джип і рухатись у напрямку розкішного офісу. Одного робочого дня Мішель так і не повертається додому, бо прямо біля дверей її викрадає та сама скажена парочка.
Мотивація цього злочину полягає не в ненависті до жінок чи класовій нерівності, все набагато серйозніше. Через трагедію в родині Тедд давно втратив довіру до звичайного світу, він захоплений теорією змов про іншопланетян, в яку навертає свого невпевненого кузена Дона. Тедд переконаний, що Мішель прибула з далекої галактики Андромеда. Від робить ці висновки через форму її черепа, довгі пальці на ногах, та, врешті, той факт, що жінка у 45 років є такою молодою і красивою — точно іншопланетянка! Саме Мішель, як вважає Тедд, може надати доступ до головного командування на кораблі прибульців, де Тедді зміг би виступити на захист Землі, зробити світ кращим. Залишилося тільки змусити її зізнатись і викликати "своїх".
Полонена Мішель усвідомлює, у який божевільний дім вона потрапила. Після невдалих спроб довести, що вона не іншопланетянка, жінка знаходить мудру риторику в цій ситуації. Саме тут проявляються її якості успішної корпоративної леді, адже вона б ніколи не досягла таких висот у житті без вміння вести найскладніші діалоги. Вона приймає правила гри та визнає свою позаземну сутність, висловлюючи готовність кооперувати з цими хворими чоловіками, імпровізуючи на ходу і сподіваючись на порятунок. Однак це б не був Йоргос Лантімос, якби фільм обмежився діалогами та передбачуваним фіналом.
Надзвичайно продуктивний режисер повертається на Лідо з десятим повнометражним фільмом у карʼєрі, з яких пʼятий поспіль — із Еммою Стоун, і цього разу вона не лише грає головну роль, а й продюсує стрічку. Лантімос вкотре доводить свій талант не втрачати якості в такому робочому навантаженні. Залишаючись вірним своїм витокам з дивної грецької хвилі, вільно подорожує крізь жанри та світи з довірою своєї творчої партнерки.
І хоча фільм на Лідо сприйняли схвально, "Бугонії" не вдалось уникнути хвилі скептицизму. У 2023-му "Бідолашні створіння" вибороли перемогу як найкраща картина Венеційського кінофестивалю, що до того ж здобула багато схвальних відгуків, але тепер і очікування від Лантімоса вищі. Наприклад, аналогічна ситуація в конкурсі відбувається з фільмом Orphan угорського режисера Ласло Немеша, чиї нові стрічки сприймають з підвищеними очікуваннями та скептицизмом після оскароносного гіта про Голокост "Син Саула". Очевидно, після таких висот велику публіку вразити складно, однак це не значить, що найвідданіші фанати не залишаться зі своїм режисером. І попри потенційну втому від дивних наративів Лантімоса, "Бугонія" містить дуже важливий меседж, який робить її одним із найбільш політизованих фільмів майстра.
"Бугонія" — це римейк корейської комедії Чан Чжун Хвана "Врятувати зелену планету!", яку Лантімос помістив у контекст сучасної Америки. Режисер не розмовляє метафорами чи казковими мотивами, а говорить прямо про теперішнє, що зрозуміло навіть без пояснень місця й часу подій фільму. Замість звичних посилань до грецької міфології в мізансценах, він одразу кидає глядача в реалістичне середовище, де багато психологічного насилля, крові й смерті.
Попри те що сьогодні важко уявити творчість Лантімоса без Емми Стоун, варто визнати: у Голлівуді небагато акторок, яким би так пасувала ця роль. Згадаймо, скільки в інтернеті мемів про іншопланетні риси її зовнішності — що додає фільму додаткової інтриги.
Попри злий абсурд та безкомпромісну жорстокість стрічки, найбільший дискомфорт приносить віддзеркалення актуального, що розповсюджується далеко за межі Америки. Довгі розмови Мішелі й Тедда підіймають на поверхню болюче питання: що таке правда сьогодні? Як дати їй визначення в турбулентні часи, коли на кожен факт знайдеться спростування?
Лантімос демонструє, наскільки спотворене було поняття правди. На прикладі дій Мішелі фільм пропонує просте й водночас найскладніше рішення цієї всесвітньої кризи — запрошення до дискусії, адже саме аргументований діалог все ще є найпотужнішою зброєю в конфліктах. І попри те що "Бугонія" має такий багатонадійний меседж, кінець фільму невтішний — людство не має шансу на порятунок, і навіть прибульці йому не допоможуть. Саме це й ставить вирішальний вердикт на жанровій парадигмі фільму. "Бугонія" — це моторошний соціальний горор, який може стати дієвим попередженням людству.