21 лютого одну з головних нагород секції Panorama Берлінського кінофестивалю отримав український фільм "Сліди". Документальна стрічка режисерок Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк, що розповідає про жінок, які пережили насилля під час російсько-української війни, здобула приз The Panorama Audience Award for Documentary, за яку голосують глядачі.
На Берлінале з авторками картини спеціально для Vogue.ua поспілкувались кінооглядачка Єлизавета Сушко.
Для обох режисерок участь в Берлінале не перша: стрічка Аліси Коваленко "Ми не згаснемо" була представлена у Generation 14plus у 2023 році, а ігровий фільм Марисі "Коли падають дерева" у Panorama у 2018 році. Але вперше дуже різні за стилем та попередніми роботами режисерки працювали разом, щоб створити документальний "зліпок часу" про одну з найчутливіших тем сучасної війни – сексуальне насилля з боку російської армії.
Ця історія персональна для Аліси: у 2014 році вона потрапила у російський полон та пережила насилля. Каже, що попросила Марисю як подругу та колегу приєднатися до проєкту у момент, коли свідчення героїнь фільму, інших жінок, "почали їй снитися". За словами Аліси, це мала бути людина за межами цього досвіду, але зі сфери кіно.
У стрічці "Сліди" зібрали шість історій українських жінок, які з 2014 року пережили сексуальне насильство на Донбасі, Херсонщині та Київщині внаслідок російського вторгнення. Усі вони є частиною організацією "СЕМА Україна" (SEMA Ukraine), яка об'єднує українських жінок, які постраждали через сексуальне та гендерно-обумовлене насильство внаслідок збройної агресії Росії проти України.
На премʼєрі у берлінському кінотеатрі зібралися українські кінематографісти, іноземні колеги, журналісти, звичайні глядачі та героїні фільму – українські жінки різного віку, які колись обʼєдналися, щоб говорити про пережите. У цей вечір одна з них, 76-річна Мефодіївна, як її називають у фільмі, на питання як сестринство допомагає їй рухатися далі, задала аудиторії зустрічне питання. Вона промовила: "Ми знаємо, що ви втомилися чути про війну. Ми втомилися від неї ще більше. За що нам це? За що мої пра-пра-онуки чують дрони та ракети? За що ці жінки у поважному віці пережили таке приниження?".
Це не єдиний політичний стейтмент цієї премʼєри – подію відвідала Почесна Амбасадорка ООН та співзасновниця ГО "Фонд Маша" Маша Єфросиніна у чорній сукні бренду Gasanova з червоним написом на усе тіло "Russian Genocide Through The Body". "Фонд Маша" співпрацює з командою фільму над імпакт-кампанією з боротьби зі стигмою та пропонує героїням фільму реабілітацію.
"Я переглядала фільм кілька разів, і щоразу це були полярні емоції. З одного боку — паралізуючий жах, з іншого — абсолютне захоплення силою жінок, які наважилися розповісти свої історії. І якщо вони пройшли через це і знайшли в собі сили свідчити, то найменше, що можу зробити я, — це підтримати їх та використати свій голос, щоб їхню правду почув кожен", — каже Маша Єфросиніна.
Аліса Коваленко як авторка документального кіно відома насамперед тим, що знімає фільми про те, що є її особистим досвідом. В 2014 році вона доєдналась до війська, а її власні кінощоденники з війни зрештою трансофрмувались у документальні фільми "Аліса у країні війни", "З любовʼю з фронту". "Сліди" не виняток: Аліса була першою жінкою в Україні, яка свідчила про пережите сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та вже понад 8 років працює у правозахисній сфері.
Фільм не фокусується на жорстких та безжалісних деталях свідчень жінок. Він розповідає історії героїнь з субʼєктної позиції, які намагаються знайти нову опору. Всередині себе, організації, у спільному досвіді та сестринстві. "Мені було важливо спробувати віднайти поетичність у тому, як розповісти цю історію. Часто правозахисне кіно несеться по правозахисній колії. Мені хотілося йти у глибину", – розповіла Аліса Коваленко.
"Ми спершу розглядали гібридну форму оповіді, але в процесі роботи стало зрозуміло, що цей проєкт — не лише про кіно, а й про адвокацію теми, – гооврить співрежисерка Марися Нікітюк. — У цій зраненій реальності нам здалося важливим зберегти максимальну документальну чесність і бути поруч із героями від початку і до кінця".
В результаті авторкам вдалося створити кінематографічне висловлювання, де поетичність не руйнує реальність та правду. Фільм проводить паралелі між досвідом героїнь та природою, яка проходить різні цикли відновлення. Цю форму шукали довго, кажуть продюсерки Ольга Брегман та Наталія Лібет, щоб врешті збалансувати усі жахи та невимовний біль, який відчуваєш, коли чуєш про історії сексуального насильства.
Режисеркам, які співпрацювали на фоні власної дружби та бажання підтримати одна одну в складній темі, вдалося створити фільм, що обʼєднує: у ненависті до росіян, у сестринстві, у бажанні говорити про пережите, яким би страшним не був цей досвід. Фільм сотивує діяти, допомогати тим, хто поруч.
Про це після перегляду розповіла і Марина Ер Горбач, режисерка фільму "Клондайк", що був відзначений Призом екуменічного журі на Берлінале 2021.
"Я придбала квиток на "Сліди" в перший же день продажу і думала, що сяду десь біля виходу із зали й, якщо раптом відчую, що не можу дивитися фільм, то просто вийду, щоб нікому не заважати. Потім, сівши в крісло в залі кінотеатру, вирішила, що просто закрию очі в найскладніші моменти. Проте нічого з цього не було потрібно. Фільм зовсім не віктимний — він про жінок неймовірної душі. Єдине, що захотілося дійсно зробити після перегляду, — це довго аплодувати їм і обійняти".
Про це говорить і головна нагорода Panorama, яку "Сліди" отримали на фестивалі, вперше для українського кіно. Найкращим фільмом у секції "Панорама" фільм визнали 26 500 глядачів, які залишили йому свою високу оцінку.