На Каннському фестивалі показали новий фільм Ніколаса Віндінґа Рефна "Її особисте пекло". Цей повільна картина з майже відсутнім сюжетом зазнає різкої критики від преси. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, чому все-таки варто дочекатися стрічки в українському прокаті.
Неможливо описати той величезний внесок, який Ніколас Віндінґ Рефн зробив у сучасне аудіовізуальне мистецтво. Абсолютний король неонового світла, заплутаного артхаусного наративу і роботи з молодими талановитими акторами, його найвідоміший фільм "Неоновий демон" без перебільшення є сучасною класикою кінематографа. Нещодавно в інтерв'ю перед кінофестивалем Рефн навіть пожартував, а може, й сказав правду, що успішна студія Neon взяла таку назву через успіх його фільму. "Неоновий демон", що вийшов на екрани у 2016 році і розповідав про химерну спільноту моделей у Лос-Анджелесі, дав неабиякий кар'єрний буст головній акторці Ель Фаннінг. А самому режисерові – фінансову довіру від студій, адже своїми фільмами він приводив за собою молоду синефільську аудиторію, завжди готову до скандальних експериментів з формою. Рефн також подарував нам кілька блискучих серіалів, як-от "Too Old to Die Young" або "Copenhagen Cowboy", і, враховуючи його тісну співпрацю й дружбу з легендарним японським геймдизайнером Хідео Кодзімою, фанати Рефна, здається, готові прийняти будь-який його витвір.
Утім, коли Канни оголосили основну програму і залишили новий фільм Рефна "Її особисте пекло" поза конкурсом, це трохи насторожило критиків. Зазвичай такі жести знаменують невдалу якість фільму, та все ж великий зірковий градус, який цьогоріч відчутно бракує на червоній доріжці на тлі гострого дефіциту голлівудського кіно, фільм усе одно забезпечив. Власне, переглянувши фільм, ці очікування виправдалися: "Її особистому пеклу" зовсім не місце в конкурсі, адже він узагалі не претендує на будь-які наративні інтерпретації чи серйозність своїх мотивів, він існує у власному вимірі, а отже, й заслуговує на особливий аналіз.
Передати сценарні події цього майже двогодинного фільму складно, адже він побудований на радикальній абстракції, що прийшла радше передавати аудіовізуальні образи, аніж щось зв'язне. У найзагальніших рисах – події фільму розгортаються в невизначеному майбутньому посеред мегаполісу, прямо у чистилищі антиутопічного капіталізму, де стоять лише поодинокі готелі, огорнуті темними хмарами. В певний момент камера прикипає до головної героїні, яку грає розкішна Софі Тернер. Вона разом зі своїми подругами акторками-моделями грає у науково-фантастичному фільмі свого батька, від краси і креативу якого дівчата колективно втрачають голову. Одного вечора він розповідає їм чи то байку, чи то реальну історію про диявольського серійного вбивцю, який шукає свою доньку, вбиваючи молодих дівчат у цих розкішних готелях. Налякані дівчата, здається, стають випадковими свідками такого вбивства, дивлячись у вікно сусіднього готелю. Раптом фільм провалюється чи то у флешбек, чи то у фантазію, переносячи нас в азійську країну. В цій частині центральним героєм є американський солдат, що пересувається крізь щільний туман та сутички з підозрілими воєнними. Усе, що відбувається далі, не вартує переказів і чекає лише на інтерпретацію відданих глядачів.
Цього американського солдата грає актор Чарльз Мелтон, який є головним діамантом фільму, навіть затьмарюючи своєю поставою ту низку моделей і талановитих, поки не надто невідомих акторок, що були раді співпрацювати з Рефном. Мелтон, який востаннє вразив Канни своєю появою у фільмі Тодда Гейнса "Травень-грудень", здається, переживає свій зірковий час. Зовсім нещодавно на Netflix вийшов другий сезон серіалу BEEF, де Мелтон грає одну з головних ролей, і виникає питання: чому ми досі не бачимо цього актора всюди?
Актор американсько-корейського походження, зі своїм вродливим обличчям і спортивним тілом, якому лише трохи за тридцять, ідеально вписується в хтиво-неоновий світ Рефна. Режисер витискає максимум з його м'язистого тіла в напівмороці під фіолетовим світлом, даруючи чимало близьких планів його профілю та спини у шрамах від шкіряного ременя. Власне, це все, чим може потішити "Her Private Hell": аудіовізуальною насолодою за повільним потоком мрії, що в сукупності більше нагадує модний кліп або трейлер до відеогри, аніж фільм у звичайному розумінні.
Критики жартують, що Рефн зняв свою версію "Мегалополіса" Френсіса Форда Копполи, який два роки тому шокував Канни своїм незв'язним сюжетом, великими бюджетом і був прийнятий снобськими критиками вкрай негативно. Але Коппола тоді зняв свій проєкт мрії, виношуючи його понад три десятиліття, і присвятив його своїй загиблій дружині, і Рефн насправді теж має право на лагідніше сприйняття. Незадовго до зйомок режисер пережив клінічну смерть і був відсутній у людському світі цілих 25 хвилин, і цей досвід лежить в основі його нового фільму. Власне, на пресконференції, коли журналіст запитав у нього про цей досвід, режисер розплакався і зізнався, що "незадовго до цієї короткої смерті мені здавалося, що моя кар'єра вже закінчилась, але коли мене повернули до життя, наче Франкенштейна, я зрозумів: я можу розпочати заново, бо мені був даний цей другий шанс, який я не міг прогавити". Безперечно, це була найемоційніша й найщиріша пресконференція цьогорічного фестивалю.
І попри ці сентименти, преса виступає проти "Її особисте пекло" надзвичайно різко. Його лають за недостатню скаженість того, що відбувається на екрані, або за недостатньо вивірену красу його форми, тобто критики хотіли б, щоб автор радикальніше пішов в один із цих боків. Хоча ця критика і має право на існування, довіряти різкому негативу від критиків з Каннського фестивалю варто з обережністю: дивлячись по кілька фільмів на день, багато авторів забувають про справжніх фанатів режисера, які дивитимуться цей фільм зі свіжим сприйняттям.
І хоч би що там говорили про сюжет, усі авторські риси Рефна, з його красою зйомки, розкішними декораціями, якісно підібраним звуковим супроводом і, нарешті, його тонкою інтуїцією до підбору акторів, усе це присутнє сповна. Питання лише в тому, з якою інтенсивністю та в якій загальній гармонії фанати режисера готові ці елементи сприймати. На щастя, український дистриб'ютор Артхаус Трафік уже придбав фільм для українського прокату, тож фанатам час чекати на прокат.