На Netflix відбулася прем'єра стрічки "На Західному фронті без змін" – довершеного і водночас страшного антивоєнного маніфесту. Складно уявити більш актуальний час для такого кіно, ніж зараз.
"Ця книга – не викриття і не сповідь. Це лише спроба розповісти про покоління, яке занапастила війна, про тих, хто став її жертвою, навіть якщо врятувався від снарядів".
Це – рядки з передмови до роману "На Західному фронті без змін" Еріха Марії Ремарка, написані та опубліковані в 1929 році і нині, на жаль, знову актуальні. Війна стала частиною життя Ремарка – сам письменник служив на Західному фронті під час Першої світової війни, був поранений. В історії літератури у Ремарка унікальна роль: саме йому вдалося просто й водночас проникливо описати, про що насправді говорять і думають у шанцях солдати. Страх, розпач, несправедливість – війна постає в текстах Ремарка не героїчною, а надміру болісною. Тому, мабуть, ще не одне покоління читачів звертатиметься до його текстів і рефлексуватиме над ними.
Герої роману Ремарка – юні хлопці, Пауль Боймер та його друзі, які потрапили на фронт майже дітьми, їм ледве виповнилося 18. У 1917 році вони їдуть на війну натхненними, з пломенистими очима, вигукуючи пропагандистські гасла "На Париж!". Але дуже швидко дізнаються, що війна – це надзвичайно страшно. Ремарк розповідає про воєнні будні Пауля та його друзів, про бойові дії на Західному фронті, про те, з чого, окрім війни, складається життя в шанцях, а також про короткі поїздки додому – і стає зрозуміло, що наші герої належать до того самого "втраченого покоління", яке вже не зможе ані жити нормальним життям, ані бодай "вписатися" у нього.
Сьогодні це здається неймовірним, але шлях роману до свого читача не був простим: видавці побоювалися друкувати його, міркуючи, що запиту на роман про Першу світову не буде. Ба більше, в газеті, де "На Західному фронті без змін" опублікували вперше ще у 1928 році, Ремарка змусили пообіцяти: він відпрацює у них безкоштовно журналістом, якщо роман зазнає провалу. Але "На Західному фронті без змін" очікував неймовірний успіх – ще до офіційної публікації у 1929 році видавництво отримало десятки тисяч передзамовлень, одразу ж після виходу роман переклали 20-ма мовами.
Екранізація німецького режисера Едварда Берґера, що вийшла на Netflix, – третя за останні 90 років: перша, зроблена режисером Льюїсом Майлстоуном 1930 року, здобула одразу два "Оскари"; друга, Делберта Манна, з'явилася в 1979-му; і ось, у 2022-му, настав час сучасної версії. Берґер – добре відомий кіноманам режисер: у його доробку серіал "Патрік Мелроуз" (2018) з Бенедиктом Камбербетчем у головній ролі, "Ваша честь" (2020) з Браяном Кренстоном та стрічка "Джек" (2014), що була номінована на "Оскар".
Робота над стрічкою розпочалася приблизно два роки тому. В інтерв’ю AV Club Берґер каже, що для нього було принциповим, щоб це був німецький фільм про війну та німецький погляд на війну, адже попередні екранізації знімали американці. Це дуже важливе зауваження – тому що тільки сучасна Німеччина може показати світові зовсім інший погляд на війну, а саме погляд країни, що відчуває провину.
"Я виріс, переглянувши багато американських та британських фільмів про війну, – каже режисер в інтерв’ю AV Club. – І всі вони про "подорож героя". Як американець ви можете розповісти історію, у якій є чим пишатися наприкінці, яка дає відчуття того, що було зроблено щось варте шани, – позаяк Америка звільнила Європу від фашизму, а Британія зазнала нападу і їй довелося захищатися. Німеччині ж тут нема чим пишатися. Є почуття сорому, провини, жаху, відповідальності перед історією. Я успадкував це. Це в моїй ДНК. І ця ДНК впливає на кожне моє творче рішення. Наш фільм – це інша перспектива".
Відмінність перспективи відчувається з перших кадрів – це фільм не про героїзм чи відвагу, мужність чи самовідданість заради великої мети. Ні, це стрічка про те, що війна – жахлива річ: криваві рани, біль та стогін, фізичний страх та розпач, а ще – голод і холод. Режисер приділяє велику увагу змалюванню фізичного стану своїх героїв. У стрічці є дві сцени, в яких Пауль Боймер та його друг Качинський, перебуваючи на окупованій німцями території Франції, крадуть гусака у місцевих селян. Це знято навіть з гумором і драйвом – але що ми бачимо за цією яскравою художньою формою? Солдатів, які хочуть їсти і ладні вмерти за шматок м'яса.
Найважливіше у фільмі знято крупним планом. В екранізації небагато епічних бойових сцен, проте достатньо кадрів, де ми спостерігаємо за емоціями героїв. Цей прийом, зі слів режисера, допоміг йому наблизити героїв стрічки до глядача. "Одне з моїх найбільших бажань — дати глядачам фізичний, інтуїтивний досвід. Вони виходять із кінотеатру виснаженими. Ніби вони там були – на війні".
Пауля Боймера грає 27-річний австрійський дебютант Фелікс Каммерер, очевидний успіх кастингу цього фільму. Коли розпочалася робота над екранізацією, Каммерер був не набагато старшим за свого героя-романтика, який мріє служити рідній країні, а натомість потрапляє в справжнє пекло війни, де його командира цікавлять лише завойовані території, але точно не люди. Каммерер насамперед театральний актор, тож крупні емоційні кадри вдаються йому досконало. Власне, його риси і спричинили вибір режисера. Берґер розповів, що коли вперше побачив Каммерера, був вражений його обличчям: "таким старомодним і таким класичним, таким чистим і таким невинним".
Сцени з фронту змінюються сценами з німецькою верхівкою. В них діють два основні персонажі – Матіас Ерцбергер, який очолював німецьку комісію з перемир’я, та німецький генерал Фрідріхс, який був проти перемовин. Перемовини між Німеччиною і Францією відбуваються у потязі у Комп’єнському лісі. І поки вони тривають – Франція дає Німеччині 72 години, щоб підписати згоду, – Фрідріхс наказує атакувати. У бою гине найближчий друг Пауля Альберт Кроп. Герої гинуть – поки верхівка домовляється.
11 листопада делегація Ерцбергера підписує перемир'я, яке має набути чинності об 11 ранку. Але амбітний Фрідріхс хоче закінчити війну перемогою Німеччини і наказує розпочати атаку о 10:45. Герої йдуть в останній бій, наче на ешафот – у розпачі та безсиллі.
Чи буде складніше дивитися цей фільм українцям, які переживають війну не опосередковано, а наживо, потерпаючи без світла й води через ракетні обстріли українських енергосистем просто в центрі Європи у 2022 році? Вочевидь, так. Підтверджують це і автори фільму, хоча кажуть: "Ми не хотіли коментувати (повномасштабну) війну в Україні, тому що тоді ми про неї не знали".
"Я впевнений, – додає режисер у коментарі для Collider, – що війна набагато жахливіша для людей, які в ній беруть участь. І я думаю, що, на жаль, таке кіно завжди на часі. Навіть зараз ми маємо дуже прикру актуальність щодо України, яку ми не могли передбачити. Але у світі була війна 10 років тому, і ми її матимемо знову через 10 років, на жаль, ця тема ніколи не постаріє..."