Публіка знає та любить близнюків Насірових насамперед як музикантів: у кліпів їхнього гіп-гоп-гурту "Курган & Agregat", заснованого 2014 року на рідній хлопцям Харківщині, — мільйонні перегляди на ютубі. Рік тому Аміл та Раміл зіграли головні ролі в комедії Антоніо Лукіча "Люксембург, Люксембург" і презентували стрічку на Венеційському кінофестивалі. Сьогодні брати Насірови — одні з найактивніших в країні волонтерів.
29-річні Аміл і Раміл Насірови — учасники відомого гіп-гоп-гурту "Курган і Agregat" (до нього також входить Євген Володченко, який сьогодні служить у ЗСУ), проте з початку великої війни вони не випустили жодного нового треку та зрідка дають концерти. Зараз брати займаються переважно волонтерством, а у вільний час вигадують нові ідеї для зборів.
Наше інтерв’ю проходить по зуму. Декілька разів ми переносимо його через зайнятість Насірових одним зі зборів. Коли підключаються, одразу помічаю, що Аміл підписаний як "Ай Ем Ен Актор", Раміл — як Раміл Насіров. Ці підписи говорять дещо про характери братів, що кидається в очі після близького спілкування з ними: Раміл в принципі виваженіший, а Аміл — емоційніший.
Їхнє дитинство минуло у селищі міського типу Близнюки на Харківщині. У школі вчилися посередньо, трошки не дотягували до четвірочників. Часто займалися здачею металолому, що називають "професією дитинства". Зароблені гроші витрачали на "мівіну, чипси та сухарики". Перші роки у Харкові, куди поїхали навчатися і де зараз живуть, називають "максимально ужасними" (брати говорять фірмовою слобожанською говіркою, яка вже стала їхньою візитівкою. — Прим. ред.). Було складно адаптуватися у великому місці, не вистачало грошей: кажуть, що весь біль тих часів відображає їхня пісня "Крик душі". Раміл вивчав готельно-ресторанний бізнес. Аміл — логістику. Проте сьогодні Харків брати дуже люблять і називають не інакше як "рідним" та "комфортним". Але зауважують мінус — Білгородську область, що межує з Харковом.
Перші два роки у Харкові перебивалися випадковими заробітками, а з третього курсу вже почали заробляти на концертах. Творчість "Курган і Agregat" починалася з іронічного образу селюків та висміювання штампів "пацанського" репу. Водночас підкупала щирістю й органічним звучанням слобожанського суржику з матюками. "Ми тоді прикалувалися, але пісні не записували. І тут появляється гурт Gay-bit — дуже сильний андерграунд. І ми поняли: "Ух ти! Можна ці приколи записувать". Вони ніби нам дали офіційний дозвіл, що можна робити таку музику", — згадує Аміл Насіров.
Офіційно історія гурту розпочалася у квітні 2014 року, коли вони випустили "Лове (Love)", який швидко став вірусним. Зараз у нього 3,1 млн переглядів). Наступними великими гітами стали треки "Крик душі" та "Кровавий кулак" (присвячений сільським бійкам). Після першого сольного концерту, за який отримали 3000 гривень гонорару, познайомилися зі співачкою та моделлю Playboy Дарією Астаф’євою — знайомство переросло у тривалу та успішну творчу співпрацю, яка почалася з треку "Учителька".
Музиканти зізнаються, що раптової слави вони не відчули — "мемні" треки знайшли свою авдиторію, але не дали ротацію на телебаченні чи увагу численних інтерв’юерів. Успіх приходив поступово, ще коли брати та їхній друг Євген жили в гуртожитку. Насірови сміючись кажуть, що для них слава — це не коли творчість вийшла за коло родичів, а коли, навпаки, їхні родичі дізналися про треки. Питаю, як до лайки у їхніх піснях ставилась мати.
"У нас є правило: поруч із мамою, її подругами або нашими родичами ми не лаємося. А те, що десь ми лаємося і за це нам ще й платять гроші, вона вже прийняла. Їй це трошки дивно. Ми от їй кажемо, що в Києві був концерт, тисяча людей була. Вона питає: "Що, тисяча людей реально прийшли, а ви матюкалися?" Ми кажемо: "Ну да". Але навіть коли ми починали, не було розмови, мовляв, не робіть такого. Вона прийняла і сказала тільки: "Ой, я ж вас трошки не так воспітувала". Вся розмова".
У 2021 році творчість гурту помітив український режисер Антоніо Лукіч ("Мої думки тихі"), коли писав сценарій фільму "Люксембург, Люксембург" про двох близнюків. Лукіч відомий тим, що надає перевагу непрофесійним акторам, а також завжди шукає щирість у тих, хто знімається в його кіно — і тоді вже зневірився знайти потрібних в Україні. Почав переписувати історію під одного героя, коли побачив пародійне шоу "Знак питання", яке зняли учасники гурту. Це було потрапляння в образи. Лукіч написав братам у фейсбуку і після кількох тижнів очікування затвердив Насірових на головні ролі.
"Люксембург, Люксембург" — трагікомедія про зразкового поліціянта Васю і дрібного злочинця та водія маршрутки Колю. Вони роками не бачили власного батька, аж раптом той об’являється в Люксембурзі у лікарні. Після тривалих суперечок та численних гегів брати вирушають у країну мільйонерів, щоб нарешті зустрітися з татом. Насірови дуже органічно вписалися у ролі і сьогодні час від часу отримують пропозиції зніматися. Наразі ведуть перемовини з італійськими продюсерами.
Щодо нових ролей в Україні, то брати кажуть: кликали зніматися у воєнних фільмах, але це "однозначно ні". "І після перемоги — це також відповідь "ні". Я вважаю, що у фільмах про війну мають зніматися ті актори, які були на війні. Таких дуже багато. А не ми маємо займати їхні місця. Вони це прожили і знають, що треба робити", — розмірковує Раміл Насіров.
Прем’єра стрічки "Люксембург, Люксембург" відбулася на 79-му Венеційському кінофестивалі у другому за значенням конкурсі — "Горизонти". У Венеції міжнародна преса була в захваті від драматичного таланту українських братів та порівняла їх з Чарлі Чапліном.
Поїздка у Венецію була єдиним разом, коли Насірови виїхали з України за час повномасштабного вторгнення. Жартують, що повернулися через те, що треба було годувати кішку та віддати рації, збір на який відкрили перед подорожжю. Від усіх подальших турів із фільмом відмовлялися — кажуть, що кіно там і без них покажуть, а відповідати журналістам не про війну їм нецікаво. На відміну від багатьох своїх колег, не їздять за кордон і з концертами — вважають, що важливіше виступати в межах країни, аби підтримувати ментальний стан тих українців, які щодня потерпають від обстрілів. "Треба виступати все-таки для українців, які в Україні. Моя позиція", — пояснює Раміл Насіров.
В Україні протягом великої війни брати виступали кілька разів — завжди зі своїм другом Євгеном Володченком, який зараз служить у підрозділі "Кракен". Кожен концерт стає приводом для зборів на ЗСУ: 30% віддають від зароблених грошей, але значно більше збирають на аукціонах. Також беруть участь у "корпоративах", де травлять смішні історії чи виступають зі стендапом, інколи співають. Таким чином у грудні 2023 року Насірови вже зібрали п’ять мільйонів на потреби війська — і сьогодні є одними з найактивніших волонтерів країни.
З лютого 2022 року гурту вдалося створити лише одну пісню — зізнаються, що писати музику про війну не хочуть, а робити щось в стилі "радіо Байрактар" і поготів. Тим цікавіше, як трансформується їхнє сьогоднішнє музичне мовчання, адже "Курган і Agregat" — один із тих гуртів, який вміє змінюватися і за 10 років пройшов великий шлях від мемів та жартів до серйозної лірики. Ну а поки вони реалізовують свій гумористичний дар у волонтерських заходах, адже майже щоденні збори брати проводять у креативній формі, вигадуючи жарти, меми та міністендапи.
"Мабуть, ви хотіли спитать: а чи нас не бісить, що, щоб збирати гроші, ми маємо влаштовувати клоунаду? Насправді ні. Нам зовсім не жалко дати людям щось за те, що вони закинуть свої гривні. Це навіть цікаво: збори дають можливість ніби постійно тренувати м’яз творчості. Щоб не засихала ця ізвіліна в мозгу, яка за творчість відповідає".
Раміл та Аміл Насірови — учасники проєкту "Епоха Ренесансу" зимового числа Vogue Ukraine Edition.
Текст: Алекс Малишенко
Відео: Yulya Dahl
Фото: Yan Wasiuchnik
Стиль: Eugenia Skvarska
Макіяж: Svitlana Rymakova
Зачіски: Yulia Stets
Асистентки стилістки: Margaryta Starkova