8 серпня в український прокат вийшов австрійський фольк-горор "Лазня диявола" — призер Берлінського кінофестивалю та один із найгучніших горорів останніх років. Нещодавно стало відомо, що Австрія висунула його на "Оскар" у категорії "Найкращий міжнародний фільм". Кінооглядачка Єлизавета Сушко розповідає, чому це похмура картина може стати потужним глядацьким досвідом.
Незвичний сюжет
Головна героїня Агнес (Аня Плашг) — дівчина з бідної родини, яка любить природу та усамітнення. Вона дуже богобоязлива; коли Агнес виходить заміж та оселяється у віддаленому будинку її обранця посеред густого лісу, її головною метою стає народження дитини. Світ чоловіка для неї геть чужий, але мрії про дитину стають нездійсненним тягарем. З кожним днем важкої рутини та марних сподівань вона все більше закривається в собі, допоки не опиняється на темному шляху, що веде до злих думок, глибокої депресії та відчуття повної безвиході. В Австрії вихід "Лазні диявола", знятої дружиною та племінником культового режисера Ульріха Зайдля Веронікою Франц та Северином Фіалом, став гучною подією: стрічка була номінована в 11 категоріях на Австрійську кінопремію
Горор, що насправді нагадує історичне кіно
Трагедія, яка відбувається у фільмі (обійдемося без спойлерів), описує історичний феномен — "самогубство за дорученням". Сценаристи та режисери фільму Вероніка Франц і Северин Фіал побудували історію жінки, яке страждає від депресії, хоче вчинити самогубство, але не може на це піти через свої вірування, тому вирішує піти на випадкове вбивство, аби її засудили до страти, на основі досліджень історикині Кеті Стюарт. Та, зі свого боку, працювала з історичними документами — із зафіксованими допитами жінок в Австрії та Німеччині XVII століття перед їхньою стратою. У ті часи ці жінки, які щоденно займалися важкою фізичною працею та жили у патріархальному суспільстві, серед бідності та лиха, часто страждали на затяжні важкі депресії та не хотіли жити. Єдиним виходом, на їхню думку, було вчинити будь-яке вбивство, яке поставить їх на шлях страти, перед якою вони зможуть розкаятися і отримати від священника відпущення гріхів.
Відкриття фільму — учасниця гурту Soap & Skin та акторка Аня Плашг
Аня Плашг, відома в Австрії як учасниця гурту Soap & Skin, неймовірно потужна в образі Агнес. Ця роль видається на грані неможливого, але у кожній сцені молода акторка залишається щирою і гідною довіри глядачів. На початку фільму сюжет вимагає, щоб вона була невинною дитиною природи, часто її партнерами у сценах є лише дерева або власний будинок. Далі її здоров’я погіршується, дівчина переживає важку депресію — у цих сценах Аня нагадує дикого звіра.
У фільмі є довга сцена зізнання, де Плашг говорить прямо у камеру. У той час як за сюжетом ми розуміємо, що її співрозмовник, священник, сидить навпроти неї, ми, глядачі, потрапляємо в пастку, дивлячись їй в обличчя і думаючи, що вона говорить напряму з нами, настільки вона переконлива у своєму зізнанні про вбивство. Це надзвичайний перфоманс, який за рівнем болю і вразливості.нагадує роботу Рене Фальконетті у "Пристрастях Жанни д’Арк"
Продюсер фільму Ульріх Зайдль — найбільший провокатор австрійського кіно
Продюсером фільму став Ульріх Зайдль — один з найавторитетніших та водночас найскандальніших австрійських кінематографістів, відомий своїм фільмом "Ріміні" та трилогією "Рай". 71-річний Зайдль — лауреат Каннського, Венеційського та Берлінського кінофестивалів, відомий своїм соціально критичним кіно, в якому піддає критиці, а іноді і жорсткій сатирі європейське буржуазне суспільство. Часто у своїх роботах він говорить про ганебні сторінки історії — стосується це і стрічки "Лазня диявола".
Світова прем'єра фільму відбулась на Берлінале, де картина отримала нагороду "Срібний ведмідь" за видатний мистецький внесок (операторська робота). Над цим працював Мартін Ґшлахт, який вигравав операторські фестивалі та премії за свою роботу над "Малюком Джо" та попереднім фільмом режисерського дуету "Я бачу, я бачу".
Занурення в епоху
Автори стрічки Вероніка Франц та Северин Фіал вважають, що все повинно мати автентичний вигляд, тому актори переїхали в будинки, в яких відбувалися знімання, готували там їжу та носили свої костюми тижнями, а також спали в них, щоб у кадрі усе здавалося справжнім. В одному з інтерв'ю режисерка Вероніка Франц розповіла, що навмисно попросила художницю костюмів Таню Хауснер зробити дірки в костюмах або пошити їх більшими, ніж потрібно за розміром, щоб здавалося, ніби їх вже носили. Саме це дає відчуття такої реалістичності, що робить "Лазню диявола" неабияким глядацьким враженням.