На 6 січня припадає вечір, що зветься Святим або Надвечір’ям Різдва Христового за юліанським календарем. Це одне з найважливіших родинних свят українців, магічний особливий день, коли кожна сім’я створює атмосферу злагоди та добробуту, збираючись за спільним столом. Як святкували цей день наші предки, які традиції й атрибути дійшли до наших днів, чи не розгубилися в часі, давайте дізнаємось.
ТРАДИЦІЇ, АТРИБУТИ ТА ЗАБОБОНИ НАШИХ ПРЕДКІВ
Цього дня з раннього ранку господиня починала готувати дванадцять страв: ставила узвар, варила горох, квасолю, голубці з пшоном, ліпила вареники, смажила капусту, рибу, гриби, пекла коржі з маком та кутю з товченої пшениці. У цій багатій, але пісній вечері представлено найголовніші багатства поля, саду і городу. Діти не байдикують, а допомагають матері і з трепетом чекають появи на небі першої зорі. У той час господар порається по господарству, обходить худобу, розчищає стежки від снігу, бо колядники прийдуть. І так у турботах проходить весь день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду, хіба дітям дозволяється дещо з’їсти за обідом. Тільки-но сонце схиляється до обрію, господиня витягує зі старої скрині святкову скатертину і накриває на стіл. Під скатертину обов’язково ставить сіно та на чотири кути кладе голівки часнику, щоб відганяти нечисту силу. За традицією, на столі має бути рівно дванадцять страв – як дванадцять апостолів у Ісуса Христа.
Однак головна страва Святого вечора – це кутя. Її готують із немеленої пшениці, рису або вівса з додаванням меду, горіхів, сухофруктів. Кутя має символічне значення – вшанування предків. Також на столі має бути свічка – як свідчення віри й приналежності людини до Божественного світла. Поки господиня порається з вечерею, господар заносить в хату дідуха – сніп жита, що символізує щедрий врожай, і вітає своїх рідних такими словами:
– Дай, Боже, здоров’я! Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та других дочекались.
І ставить сніп на покуті під іконами.
В оселі дідух перебуватиме до Старого Нового року чи Водохреща, а навесні його прийнято спалювати "на новий щедрий врожай". Попри те, що всі вже дуже голодні, ніхто не сміє починати вечерю, бо на небі ще не засяяла перша зірка, яка сповіщає про велике диво – народження Сина Божого. Господар і господиня з хлібом, медом та маком обходять двір, комори, обкурюють все це ладаном. Господиня густо посипає насінням маку хлів, – "щоб відьми, його збираючи, не змогли підступити до худоби".
З появою першої зорі вся родина сідає за стіл. Святий Вечір розпочинається спільною молитвою і запалюванням різдвяної свічки. Господар благословляє вечерю і першу ложку куті підкидає до стелі – "щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!" Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі у цей вечір збираються разом за трапезою. У пам’ять про них, люди залишали на підвіконні кутю та узвар або ставили на стіл додаткові тарілки. Всі члени родини в цей день повинні бути вдома. Кажуть, якщо цієї ночі десь заночувати, то весь рік будеш блукати по світу. Ніщо не може бути у Святвечір поза домом – позичене чи десь забуте.
Гість цього вечора, за віруваннями наших предків, приносив щастя в дім. У Центральній та Східній Україні діти носили вечерю своїм родичам: онуки – бабці та дідусеві, хрещеники – хрещеним батькам. На Гуцульщині та на Покутті заможні господарі носили вечерю бідним та самотнім людям. Після спокійної вечері починаються забави: діти бігають, залазять під стіл і там "квокають" – "щоб курчата велися". Мати їм за це кидає в солому горішки та дрібні гроші. Згодом приходили колядники, яких радо приймали й нагороджували грошима чи солодощами. Чим заможніші господарі – тим більше колядників їх відвідували. Проте відмовляти колядникам, не впускати їх у хату, вважалося гріхом. Після ситної вечері та гучної коляди всі лягали спати, бо вже завтра – Різдво, і потрібно зранку йти в храм.
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
Наші предки поважали природу і уважно спостерігали за погодою у Святвечір, щоб заздалегідь знати, що вродить в новому році, а що ні. Дивлячись після вечері у вікно, люди спостерігали: якщо чисте зоряне небо – то буде сухе й врожайне літо, і навпаки. Сніг іде – врожай на яблука. Ожеледь на деревах – вродять горіхи і садовина. Місячна ніч – врожай на баштани.
Текст: Оксана Багрій