Темний лорд: що Йоджі Ямамото зробив для світу моди
Завдяки авангардистському духу свого одягу і знаковим oversize-силуетам чорного кольору Йоджі Ямамото став символом пошуку індивідуальності та боротьби зі штампами у світі моди. Часто кажуть, що його одяг "не для всіх", адже щоб носити речі Yohji Yamamoto, потрібно відчувати світ аналогічно їх творцеві. 3 жовтня легендарному японцеві виповнюється 79 років, а Vogue.ua розповідає, що привело його до успіху.
Йоджі Ямамото народився в Токіо 1943 року, в розпал Другої світової війни. Загибель батька на фронті і події в Хіросімі і Нагасакі в підсумку сформували те, як майбутній дизайнер розглядав світ, поглинаючи руйнівні наслідки війни: горе, голод і відчай. "Коли мені було три або чотири роки, я вже знав, що життя буде дуже жорстким, – розповідає Ямамото. – Мені довелося битися. Я повинен був захищати свою матір". Фактор того, що Йоджі єдиний син військової вдови, змусив його поглянути на суспільство її очима: "Я вважаю, що бачити світ з погляду жінки було моєю долею і дозволило мені робити те, що я роблю".
Спочатку Ямамото не планував бути дизайнером і навіть ледь не став адвокатом. Він закінчив юридичний факультет Токійського університету Кейо і вже потім вступив у відому японську Школу моди Бунка Гакуен – установа, яка не тільки заклала основу для професії його матері-швачки, а й випустила не менше зіркових учнів, ніж сам Ямамото – Іссея Міяке і Кензо Такада.
У 26 років Йоджі поїхав в Париж, де в той час активно розвивалася висока мода, а ринок був поглинений силуетами Christian Dior, Chanel і Balenciaga. Новоспечений дизайнер намагався знайти роботу в індустрії моди, проте його ескізи абсолютно суперечили тодішнім тенденціям, тому були відкинуті усіма модними Будинками. Ямамото довелося повернутися назад в Японію, але саме там покупцям сподобалися придумані ним широкі плащі, і вони потроху продавалися. А вже 1977 року в Токіо минув показ його першої колекції.
На європейському ринку бренд Yohji Yamamoto з'явився на початку 80-х та пропонував альтернативу гіперсексуальній, візуально перенасиченій естетиці того часу. Славу бренду принесла колекція 1981 року, яку дизайнер представив в Парижі. Моделі дефілювали без макіяжу, в чорному асиметричному одязі і грубому взутті. Чорний колір, лаконічність силуету, деконструкція і багатошаровість викликали шок у публіки, яка звикла до великої кількості кольорів, широких накладних плечей і високих підборів.
До слова, чорний – улюблений колір Ямамото. Інші кольори він вважає зайвими. "Все, що мене цікавить – це фактура і геометрія", – розповідає майстер. У дизайні Йоджі Ямамото є темрява, яка читається в естетиці одягу. Його пристрасть до використання цього кольору виходить з особистої дитячої трагедії, яка формує його творчий почерк і сьогодні, адже після смерті батька, його мама ніколи не одягала одяг іншого кольору. Звичайно, іноді дизайнер "зраджує" своєму улюбленому чорному. Але лише іноді.
Разом з Рей Кавакубо Ямамото перевернув уявлення про колір і силует, що панували в світі моди. Завдяки цим дизайнерам чорний колір перестали вважати похмурим і депресивним. Крім того, Ямамото був одним з небагатьох дизайнерів 1980-х, кому не подобалася агресивна сексуальність, яка панувала на подіумах в той час. Він вважав, що приховане під одягом привабливіше відкритого. "Сенс сексуальності в тому, щоб її приховувати, – говорить Йоджі. – Для мене жінка, яка поглинута своєю справою, яка не намагається комусь догодити, сильна і м'яка одночасно, є набагато більш привабливою. Чим більше вона намагається приховати свою жіночність, тим більше вона проявляється в її способі життя".
Кожна річ Йоджі має індивідуальний характер. Дизайнер ніколи не робив ставку на мейнстрім, йому не імпонує естетика обтягуючих суконь, осиних талій і високих каблуків. Жінка в одязі Yohji Yamamoto – перш за все, особистість. Поєднання східних і західних традицій створюють речі поза часом і поза модою. При всій сучасності і навіть "футуристичності" образів, створюваних майстром, він майже завжди хоча б частково використовує старовинні технології, тим самим, не дає згаснути давнім традиціям. Для створення свого "кутюру для бомжів" він нерідко привертає ремісників, до сих пір використовують старі ручні техніки: кустарне ткацтво, фарбування тканин, філігранну ручну вишивку і плісирування.
Ямамото висловлює в своєму одязі поєднання японських принципів вабі сабі (велика частина японського естетичного світогляду: "вабі" асоціюється зі скромністю, самотністю, не яскравістю, однак внутрішньою силою; "сабі" – з архаїчністю, непідробністю, справжністю) і західних форм, створюючи моделі, що разюче відрізняються від сучасних тенденцій.
Одяг від Ямамото часто закритий, вільного крою, – на противагу більшості силуетів на подіумах інших дизайнерів. Речі дизайнера часто порівнюють з одягом жебраків або бездомних. Цьому сприяють і вільний крій, і грубі тканини без орнаментів. "Моя роль у всьому цьому дуже проста", – сказав він. "Я роблю одяг як обладунки. Мій одяг захищає вас від неприємних очей".
