Радикальний шик: інтерв'ю з Джонатаном Андерсоном — креативним директором Dior
Із приходом Джонатана Андерсона в Dior постає головне запитання: чи зможе він повторити свій успіх в одному з найвеличніших і найстаріших модних Домів Парижа? Ясно одне: дизайнер не боїться викликів.
Високий, непосидючий, з русяво-золотавим волоссям й розкотистим ірландським баритоном, Андерсон у свої 41 обіймає одну з найвпливовіших посад у світі моді. Торік модна індустрія із захватом зустріла новину про його призначення креативним директором історичного паризького Дому Dior. До цього він одинадцять років присвятив іспанському Loewe і паралельно керував власним лондонським брендом JW Anderson. У січні цього року дебютував із кутюрною колекцією – пишною симфонією весняних флористичних мотивів, втілених із бездоганною майстерністю ательє Dior.
На полиці в дальньому кутку його паризького офісу стоїть шопер із написом Ulysses by James Joyce – частина серії сумок-книжок, створеної Андерсоном на старті роботи в Dior. На столі – механічна друкарська машинка й свічки у формі фруктів. Вісім пересувних панелей на колесах, хаотично розставлених у центрі кімнати, обклеєні зображеннями з майбутньої рекламної кампанії; поруч зі столом – манекен у розкрійці й два рейли з одягом. Такий ажіотаж навколо призначення Андерсона не випадковий: уперше з часів Крістіана Діора дизайнер на чолі Дому керує всіма лініями – жіночою, чоловічою й кутюрною, а також аксесуарами, включно із сумками та взуттям. Це десять колекцій на рік для одного з найбільших Домів Парижа.
Наради в студії Dior відбуваються в шаленому темпі. "Це – за іншим референсом, який ви нам дали, – пояснює дизайн-директорка Далла Коллетта. – Ми спробуємо зробити жакард, зрізавши бахрому". Андерсон різко проводить рукою по волоссю й пильно вдивляється в аркуш. Поруч на столі недбало розкладені особисті речі: телефон, футляр із навушниками, драже Tic Tac, пачка цигарок, сантиметрова стрічка та яскраво-зелений гаманець на блискавці з написом Dumb as a Dream – колаборація Loewe з американським художником Річардом Гокінсом. Чашка кави, пляшка води. "Гарно, – зрештою каже дизайнер і вдивляється пильніше. – Хоча тут кольори не надто вдалі". Далла встигає показати йому ще дві сторінки, після чого Андерсон поспішає на іншу зустріч. "Із Джонатаном годинні наради тривають десять хвилин", – усміхається вона, збираючи папери.
Перший показ жіночої колекції прет-а-порте, створеної Андерсоном для Dior, відбувся в жовтні минулого року в саду Тюїльрі. Камерне дефіле стало найочікуванішим у розкладі сезону. Вже за годину до його початку на площі Згоди вирував натовп. Фанати вітали зіркових гостей і амбасадорів Дому – Дженніфер Лоуренс, Сабріну Карпентер, Аню Тейлор-Джой, Роберта Паттінсона та Джонні Деппа.
Улюблене слово Джонатана Андерсона – "радикальний". "Радикальність не обов’язково має бути гучною; іноді йдеться про спробу сформулювати щось нове"
У величезному піщано-бежевому павільйоні, традиційно зведеному над восьмикутним фонтаном Тюїльрі, італійський режисер Лука Ґуаданьїно разом із художником-постановником Стефано Баїзі облаштували галерею з низькою стелею. Сірі плямисті стіни оздобили молдингами в дусі італійського модернізму й розставили масивні дерев’яні табурети. "Ми хотіли відтворити музейний простір", – каже Ґуаданьїно. Вони знайомі з Андерсоном 15 років і співпрацювали над костюмами для кількох фільмів режисера – як-от "Суперники" із Зендеєю й Джошем О'Коннором та "Квір" із Денієлом Крейґом і Дрю Старкі.
Коли світло згасло, на пірамідальних екранах зʼявився короткометражний фільм-асамбляж британського документаліста Адама Кертіса. Титри запитували: "Чи наважишся ти увійти в Дім Dior?" – а далі кадри з 78-річних архівів бренду, перемішані з фрагментами старих фільмів жахів, склалися в психоделічний кіноколаж. Світло знову спалахнуло – немов після тривожного сну – і на подіумі з’явилися моделі у вбранні з плісированих тканин та хитросплетеного мережива. Нагрудні фартухи, виложисті коміри та банти-краватки цитували стриману моду середини ХХ століття. Але химерні об’єми, видовжені пропорції й несподівано короткі жакети й спідниці надали класичним силуетам сучасного звучання.
Образи перегукувалися з першою чоловічою колекцією, яку Андерсон презентував у червні минулого року. У ній дизайнер поєднав елементи, натхнені жіночим одягом, як-от об’ємні шорти карго, перероблені наче з турнюром. Талант Андерсона створювати одяг для жінок і чоловіків у тісному діалозі – "пару Dior" – у Домі оцінили. "Це погляд у майбутнє", – каже Дельфін Арно, голова правління й CEO компанії.
Андерсон послідовно йде цим шляхом ще з часів заснування іменного бренду вісімнадцять років тому. У 2013-му в чоловічій колекції він представив шорти з наївними оборками – їхній силует нагадував мініспідницю. Кабаре-артистка Джастін Вів’єн Бонд описує його як "одного з перших дизайнерів, який справді побудував місток між маскулінним і фемінним: у Джонатана завжди знайдеться один-два чоловічі образи в жіночому показі – і навпаки. Я не відчуваю в цьому штучності: це логічно й весело".
"Швидке споживання й відсутність терпіння руйнують творчість. Сьогодні світові бракує великого кіно й великої музики, бо люди бояться бути радикальними"
Бонд познайомилася з Андерсоном понад двадцять років тому: американо-канадський музикант Руфус Вейнрайт привів її на лондонське шоу, у якому брав участь дизайнер. "Він зробив мені в’язану шапку з пір’ям, накидку з екохутра і дивовижний обруч із сіткою, у якій заплутались мухи", – згадує вона. Згодом Андерсон запросив Бонд виступити на своєму дипломному показі в Лондонському коледжі моди; відтоді вони час від часу співпрацюють.
Улюблене слово Джонатана Андерсона – "радикальний". "Радикальність не обов’язково має бути гучною; іноді йдеться про спробу сформулювати щось нове, – каже він. – Те, що може виявитися новим для Dior, відрізняється від того, що було б таким для Loewe". Відомий сумками виняткової якості, іспанський бренд Loewe – найстаріший у модному портфелі LVMH. Андерсон вдихнув в історичну компанію свіжу енергію – і сформував впізнаваний артизанальний стиль. "Цей Дім потребував власної модної мови, – каже дизайнер. – Dior цього не потребує, утім йому необхідна нова архітектура та ідеї, щоб і далі завойовувати світ".
Горор-ролик – нетиповий початок для модного показу. Цим радикальним жестом Андерсон з іронією дає зрозуміти, який це моторошний тягар – керувати історичним паризьким кутюрним Домом, креативними директорами якого були Діор, Ів Сен-Лоран, Джанфранко Ферре, Джон Ґальяно, Раф Сімонс та Марія-Грація К’юрі. Вельми загрозливий пантеон. "Я ніколи не відчував такого тиску, – пояснює він. – Не від самого себе чи від бренду, а від загальних очікувань і відчуття, буцімто моду потрібно "рятувати". Мені це здається дивною утопією. Фільм, яким ми відкрили показ, був способом поставити глядача на моє місце".
Андерсон виріс у Магерафелті, маленькому містечку в Північній Ірландії. Чоловіки в його родині обрали спортивну кар’єру – батько та брат були професійними регбістами. Його бажання вступити до школи моди сім’я не підтримала. "Я завжди жив як аутсайдер, і якщо не почуваюся таким, то створюю навколо себе середовище, у якому мушу щось постійно доводити", – каже Андерсон і жартома додає, що не ходить до терапевта, бо пропрацьовує свої травми з журналістами.
Посаду креативного директора Dior важко назвати аутсайдерською, проте Джонатану доводиться конкурувати зі своїми попередниками. "Люди завжди любитимуть дизайнера "свого" періоду, – каже він. – Ґальяно був генієм у тому, що зробив для Dior: він зламав хребет системі. Але це була зовсім інша епоха".
Можливості не знаходили Андерсона – він створював їх сам. У двадцять років, працюючи асистентом з оформлення вітрин у лондонському бутику Prada, домігся, щоб його сфотографували для журналу i-D як дизайнера брошок, створених зі знайдених речей. У 2013-му, не соромлячись, запропонував LVMH, інвестору JW Anderson, власну кандидатуру на пост креативного директора Loewe. А рік тому під час зустрічі з Дельфін Арно зголосився очолити одразу чоловічу, жіночу та кутюрну лінії Dior.
"Мене постійно турбує питання, як знайти новизну в старому. Лише через діалог із подіями сьогодення"
Джонатан колекціонує мистецтво – від фламандських майстрів до сучасних авторів; він є членом ради директорів Музею Вікторії й Альберта. Певний час його захоплювала архітектура, а любов до кераміки супроводжує все життя. Саме в мистецтві він знаходить натхнення. "Зараз щотижня – новий лукбук, нова рекламна кампанія. Ти ледь не щодня мусиш видобувати ідеї, – каже дизайнер. – Один художник чи одна вінтажна річ можуть надихнути на цілу колекцію".
Ми домовляємося зустрітися в музеї Орсе – Андерсон завітав на виставку британської художниці Бріджит Райлі. У його колекції є її робота "Дафна" 1988 року. Дизайнер запізнюється. Каже, що ніколи заздалегідь не дивиться в розклад і не планує зустрічі, бо починає сумніватися, чи варті вони уваги. Не дивно, що він постійно нікуди не встигає.
Джонатан захоплюється здатністю Райлі відсікати зайве. "Це означає знати, коли сказано достатньо, – розмірковує він. – Класичному індійському живопису й Рембрандту властиве це відчуття межі. Саме воно спонукає глядача вдивлятися в роботу глибше". Куратор виставки, Ніколя Ґоссеран, який іде поруч, звертає увагу на білий колір стін. Райлі, якій нині за дев’яносто, наполягла – всупереч музейним канонам – що полотна матимуть кращий вигляд на білосніжних стінах, а не традиційно сірих чи бежевих. "Це робить біле ще білішим, – киває Андерсон. – Це так радикально". Він робить останнє коло залами й стрімко прямує до виходу. "Потрібно швидко рухатися, щоб змусити мозок працювати, – пояснює дорогою. – Мене постійно турбує питання, як знайти новизну в старому. Лише через діалог із подіями сьогодення".
Ми заходимо пообідати до ресторану Le Voltaire біля Сени – не за планом, тому знову відстаємо від графіка. Нам подають свіжий редис, салямі, хліб і масло. Андерсон замовляє яловиче філе. "Medium-well готується 30 хвилин", – повідомляє офіціант тоном, у якому можна вловити стримане несхвалення. Андерсон змінює прожарку на medium, додає до замовлення картоплю фрі й коментує: "Відірвімося!"
Дизайнер курсує між Парижем і Лондоном: зараз іменний бренд JW Anderson розширюється – випускає меблі й дизайнерські об'єкти. Адаптуватися до ритму кожного міста важко – іноді він відчуває справжній культурний "удар батогом". "Це дуже різні простори – в усьому: і що ти їси, і як розважаєшся ввечері, – пояснює він. – Не знаю, що не так із Францією, але тут зовсім не вміють морозити лід. Майже всі коктейлі ніякі через кепський лід".
Зараз для Андерсона найважливіше – винайти місію та призначення люксового бренду в цифрову епоху. "Мене приваблює модна індустрія, бо тут завжди працюєш з фокусом на майбутнє: створюєш, показуєш, і за пів року колекція з’являється на полицях магазинів. Це дає людям час оцінити твою роботу, – каже він. – Але останнім часом ми випускаємо одяг заради миттєвого враження: коли речі доходять до клієнта, магічний ефект уже випаровується".
"Мене приваблює модна індустрія, бо тут завжди працюєш з фокусом на майбутнє: створюєш, показуєш, і за пів року колекція з’являється на полицях магазинів. Це дає людям час оцінити твою роботу"
На його думку, сьогоднішня індустрія майже не залишає простору для підтримання високої якості. "Ми звикли передивлятися мільйони зображень на день – але дедалі менше читаємо. Відповідаємо емодзі замість тексту. Записуємо голосові повідомлення, бо це "ефективніше". В юності я б вважав це за щастя, – каже Андерсон, який має дислексію. – Але створення одягу – це рух від мозку до руки, як і письмо". Саме завдяки такому підходу, вважає він, мода роками виходила за межі миттєвого дофамінового сплеску і формувала майбутнє. "Швидке споживання й відсутність терпіння руйнують творчість, – міркує він, енергійно ріжучи стейк. – Сьогодні світові бракує великого кіно й великої музики, бо люди бояться бути радикальними".
Кутюр для Андерсона – terra incognita. Він мріє зробити його зрозумілим широкій публіці: "Хочу, щоб люди знов закохалися в моду. Кутюр – це фундамент, на якому тримається все решта: традиції, майстерність, досвід".
Саме тому робота з кутюром у Dior стала для нього найособистішим проєктом. Його дебютне кутюрне шоу виросло з діалогу з творчістю Джона Ґальяно – першої людини поза командою, якій він показав ескізи своєї жіночої колекції. "Джон прийшов із пакетом їжі з Tesco і букетом цикламенів – я обожнюю ці квіти, – каже Андерсон. – У дитинстві він був моїм ідолом".
Цикламен став лейтмотивом колекції – від вишивки до декору: шляхетний жест поваги до попередника. Андерсон працював із текстилем XVIII століття й антикварними портретними мініатюрами. Вирішив відкрити показ двома версіями ліхтароподібної сукні – чорною і білою: "Я подумав, що добре показати, як це працює у форматі прет-а-порте і як у кутюрі. Я колекціоную чеську кераміку Chelsea, і коли дивлюся на ці вироби, то розумію, що вони виготовлені по-різному – залежно від періоду. Не те щоб одне було кращим за інше, просто в них різна динаміка". На шоу з дзеркальним подіумом і стелею, декорованою цикламенами, було представлено 63 образи. Андерсон показав вечірні сукні з вишуканою вишивкою й чорні пальта – шедеври крою й драпірування. З’явилися й великі квіткові помпони-сережки. Показ став маніфестом майстерності.
Відтоді як Андерсон обійняв посаду в Dior, значна частина його життя минає в дорозі. У листопаді й грудні, окрім звичних поїздок Європою, він відвідав Нью-Йорк, Доху й Пекін, паралельно працював над шістьма колекціями й опікувався відкриттям магазину в Лос-Анджелесі.
Новий бутик Dior – чотириповерхове диво з "плаваючими" гвинтовими сходами на легендарному Родео-Драйв. Простір, спроєктований американським архітектором Пітером Маріно, має приватні салони для VIP-клієнтів, терасу на даху та ресторан із меню від Домінік Кренн, першої жінки-шефа в США, чий власний заклад у Сан-Франциско відзначений трьома зірками Michelin. Від минулого літа нові бутики відкриваються в Пекіні, Мілані, Нью-Йорку та Осаці – усі за зразком грандіозного флагманського салону на авеню Монтень у Парижі.
"Хочу, щоб люди знов закохалися в моду. Кутюр – це фундамент, на якому тримається все решта: традиції, майстерність, досвід"
З приходом у Dior Андерсон детально вивчив архіви: "Я провів експеримент із командою: попросив обрати по шість образів із колекцій кожного дизайнера, який колись тут працював". Його улюблена річ авторства Крістіана Діора – кутюрна сукня кольору слонової кістки Cigale 1952 року: "У неї неймовірна аеродинамічна конструкція".
Наступного дня він відвідує нову виставку в Galerie Dior – публічному музеї Дому на 13 залів, розташованому поруч із флагманським магазином. Простір відкрився у 2022 році під одним із кутюрних ательє Dior. Щодня його відвідують півтори тисячі людей – пів мільйона на рік, а квитки розкуповують за місяць. Поточна виставка зібрана з унікальних зразків приватної колекції алжирського дизайнера Аззедіна Алаї – за життя він ніколи не показував своїх надбань із архівів Dior. "Фонд Алаї налічує 600 речей – для цієї виставки ми обрали сотню", – уточнює керівник галереї Олів’є Флавіано.
Крістіан Діор представив свою першу колекцію в 1947-му і помер за десять років – коли на його Дім уже працювали сотні людей на п’яти континентах. Ів Сен-Лоран змінив його в 21 рік. "Уявіть 21-річного на чолі такого Дому – зараз це жахає, – каже Андерсон. – Варто озирнутися в минуле, щоб побачити, наскільки радикальні рішення тоді ухвалювалися".
Наступного вечора Андерсон у студії роздивляється світлини майбутньої рекламної кампанії. "Для мене важливо показати, що Dior можуть носити різні люди", – каже він. Дизайнер ніколи не думає про маркетинг, працюючи над колекцією, але переймається, як його творіння сприйме світ. "Я щиро задоволений, – зізнається він, розглядаючи серію знімків моделей Лаури Кайзер, Саар Менсвельт Бек та Сандей Роуз. – На вечірці завжди є той, хто веселиться, той, хто намагається веселитися, і той, хто спокушає. Це гарна метафора реального життя".
"Чи я вже створив нову візуальну мову? Ще ні. Але це перший крок – ми тільки починаємо", – каже Андерсон і знову занурюється в роботу.
Фото: Stef Mitchell
Портрет: Annie Leibovitz
Стиль: Alex Harrington
Текст: Натан Геллер
