Лана Циганок: "Мода навчила мене працювати з формою і настроєм, а живопис дав глибину та тишу"
Мультидисциплінарність сьогодні одна з головних запорук успіху в креативному світі, адже поєднання різних досвідів дозволяє створювати унікальний продукт, віднаходити нові сенси і отримувати неочікуваний результат, про який будуть говорити. Саме цей підхід використовує Світлана Циганок (Lana Tsyhanok), яка поєднує моделінг, балетне минуле та живопис. Нам вона розказала про свій досвід і важливість самовираження у світі, де штучний інтелект з кожним днем залишає нам все менше простору для цього.
Між модою та мистецтвом
Я працюю на перетині мистецтва та моди як у просторі візуального самовираження, де образ не лише демонструє стиль, а й передає ідею та емоцію. Мій досвід у модній індустрії— editorial і commercial зйомки — дав мені можливість співпрацювати з багатьма творчими людьми: фотографами, стилістами, артдиректорами. Саме це середовище стало для мене джерелом натхнення. З часом я відчула потребу виходити за межі кадру й почала малювати олією. Мода навчила мене працювати з формою, ритмом і настроєм, а живопис дав глибину та тишу, якої інколи бракує у швидкому світі моди. Цей внутрішній імпульс привів мене у Мілан, де я протягом року навчалася живопису, паралельно продовжуючи модельну діяльність. Сьогодні для мене мода й мистецтво — не окремі сфери, а єдиний діалог. Мої картини — це продовження образів, а мої образи — відлуння внутрішніх станів, які я передаю на полотні.
Про натхнення
Якби я могла зустрітися з кимось зі світу мистецтва, це був би Мікеланджело Буонарроті — художник і скульптор, у творчості якого поєднуються неймовірна сила, дисципліна й глибока внутрішня напруга. Я б запитала його, як народжується відчуття завершеності в роботі й у який момент він розумів, що твір уже "відпущений" у світ. Мені було б цікаво почути, як він переживав
фізичну й емоційну втому в процесі створення великих робіт і де знаходив ресурс продовжувати, коли межі можливого вже були досягнуті. Також я б хотіла поговорити з ним про тіло як мову мистецтва — як через анатомію, рух і напругу він передавав внутрішній стан людини. І, звісно, я б запитала, що для нього було важливішим: досконалість форми чи правда емоції, яка в цій формі закладена. Для мене Мікеланджело — це приклад абсолютної відданості мистецтву, коли творчість стає не професією, а способом існування.
Якби я мала можливість зустрітися з кимось із модної індустрії, це була б Коко Шанель — жінка, яка не просто створювала одяг, а змінила саме уявлення про свободу, жіночність і стиль. Я б запитала її, як вона наважилася ламати правила свого часу і не озиратися на суспільні очікування; де вона знаходила внутрішню сміливість відстоювати простоту, коли світ вимагав надмірності; і чи відчувала вона страх у моменти, коли її ідеї здавалися занадто радикальними. Мені було б цікаво почути її думку про баланс між особистістю та образом бренду — як залишатися собою, коли твоє ім’я стає символом епохи. Також я б запитала, що для неї
було справжньою елегантністю: зовнішня форма чи внутрішня незалежність жінки. Для мене Коко Шанель — це приклад того, як стиль народжується з характеру, а мода стає мовою, через яку жінка заявляє про себе світу.
Візуальний експеримент
Образи для цієї зйомки я сприймала як невелику театральну постановку, де кожен вихід — це окрема сцена і окремий стан. Мені було важливо не просто продемонструвати одяг, а прожити його, наповнити жестами, паузами, поглядом — тими інструментами, які близькі сцені й мистецтву. У кожному образі є легка драматургія: десь це стримана тиша й внутрішня напруга, десь —
відкрита емоція, майже монолог без слів. Силуети, фактури, світло працюють як сценографія, а я — як персонаж, що переходить з одного настрою в інший. Ця театральність для мене не про надмірність, а про усвідомлену гру з формою та емоцією. Любов до сцени й мистецтва проявляється в увазі до деталей: положення рук, лінія плечей, ритм руху. Я хотіла, щоб кожен образ виглядав як кадр із вистави або з артхаусного фільму — з відкритим простором для інтерпретації. У підсумку ця зйомка стала для мене
діалогом між модою, театром і внутрішнім переживанням, де образи існують не окремо, а як єдина візуальна історія і експеримент.
Про силу кольору
Чорний колір для мене тісно пов’язаний із живописом. У ньому є глибина й певна загадковість, схожі на чисте полотно перед початком роботи. Це колір, який не відволікає, а навпаки — дозволяє зосередитися на формі, лінії та внутрішньому настрої образу. У цій зйомці чорний став своєрідною основою, на якій можна "писати" емоцію. Він підкреслює фактуру матеріалів, гру світла й тіні, роблячи образи графічними й цілісними. Мені близька його стриманість і насиченість водночас. Чорний не кричить — він дає можливість вдивлятися, відчувати й інтерпретувати. Саме тому він так органічно з’являється в цій зйомці: як колір тиші, з якої народжується форма, і як простір для живописного мислення.
Улюблені бренди
З точки зору повсякденного стилю мені подобаються Chanel і Loro Piana, кожен із яких по-своєму близький мені за своєю естетикою і філософією. Chanel я ціную за ідею свободи та внутрішньої незалежності, яку Коко Шанель заклала в ДНК бренду. Для мене це не просто естетика, а характер: стримана елегантність, чіткі лінії й увага до деталей, які не потребують зайвих пояснень. У Chanel мені близьке відчуття позачасовості — речі живуть довше за тренди й завжди залишаються актуальними.
Loro Piana — це про тиху розкіш в іншій, більш розслабленій інтерпретації. Я люблю цей бренд за виняткову роботу з матеріалами, за повагу до текстури, кольору й комфорту. Там немає показної моди — лише чистота форм і досконалість виконання. Для мене Loro Piana асоціюється з внутрішнім спокоєм, якістю та вмінням цінувати прості, але бездоганні речі. Обидва бренди об’єднує стриманість і глибина. Вони не намагаються привернути увагу будь-якою ціною, але саме тому виглядають по-справжньому сильними й впевненими.
Коли ж йдеться про вечірні сукні, окреме місце для мене займає Dolce & Gabbana. Я люблю цей бренд за емоційність, чуттєвість і майже живописний підхід до образу. У їхніх вечірніх силуетах завжди є драма, сила жіночності й відчуття свята, яке не потребує слів. Мені близька їхня робота з формою, мереживом, вишивкою, деталями — це виглядає як ретельно продумана композиція, де кожен елемент має своє місце. Вечірні сукні Dolce & Gabbana для мене — це не просто одяг, а стан, у якому жінка дозволяє собі бути яскравою, впевненою і дуже виразною.
Також мені дуже близький Schiaparelli як приклад неймовірної креативності й сміливого мислення в моді. Цей бренд для мене — про мистецтво в чистому вигляді, про ідеї, які виходять за межі звичного одягу й перетворюються на візуальні висловлювання. Мене захоплює їхня здатність працювати з символами, сюрреалістичними формами й несподіваними деталями. У Schiaparelli мода стає об’єктом для роздумів, майже арт- об’єктом, який можна читати й інтерпретувати, як картину. Це бренд, який не боїться бути провокативним, але при цьому залишається інтелектуальним і дуже точним.
Про плани на 2026-й рік
У 2025 році я отримала неймовірне натхнення завдяки моїй творчій спільноті у світі фешн — спілкування з фотографами, стилістами і дизайнерами дало мені новий погляд на образ, форму та емоцію. Завдяки цьому досвіду я відчула потребу ще глибше розвивати свої художні навички. У 2026 році мої плани — продовжувати роботу моделлю, але водночас присвячувати більше
часу живопису. Мене особливо цікавить вивчення мистецтва передачі людського тіла та портрету на полотні — робота з пропорціями, світлом і виразом, яка дозволяє "оживляти" образ. Цей рік для мене — про баланс між модою та мистецтвом, про поєднання професійного досвіду та внутрішнього творчого розвитку, щоб кожен мій образ, будь то у кадрі чи на полотні, був щирим і цілісним.
Model : Lana Tsyhanok @lana.tsyhanok
Photographer : Alina Korobochko @korobochko.ph
Photographer’s assistant : Romeo Hosch @romeohosch
Stylist: Daria Neubauer @daria_neubauer
Stylist’s assistant : Elsa Weber @style.elsa
Makeup & hairstyle: Kuznetsova Olga @kuznecova_ola
Location @247_studio_munich
