Вітер змін: героїні Vogue Ukraine опановують професії, які донедавна вважалися "чоловічими"
Героїні Vogue Ukraine опановують професії, які донедавна вважалися недоступними — і власним прикладом показують, як долати гендерні стереотипи
Водійка метро, працівниця доменного цеху, саперка-водолазка. Ще донедавна в українській мові назви цих професій не мали фемінітивів. "Вчителька", "медсестра", "стюардеса" і "швачка" — були, а "менеджерка", "кардіологиня", "депутатка" чи "посолка" — ні. Їх офіційно повернули в мову у 2019-му разом із затвердженням нового українського правопису (вони були зафіксовані в дореволюційних словниках на початку XX століття).
У соцмережах спалахнули дискусії: обурені науковиці й експертки вимагали поваги — і згадування їхніх професій та посад без фемінітивних суфіксів. У колективній свідомості жив фантомний біль радянського спадку. Тоталітарна влада просувала тезу, що жінки рівні з чоловіками, тому їхні професії не потребують окремих назв. Фактично в мові вкорінилися гендерні стереотипи: традиційно слово "машиністка" стосувалося користувачки друкарської машинки, а не керманички потяга далекого сполучення. Для професій на кшталт "няня", "кастелянша" та "сестра-господиня" маскулінітивів не було. Адже турбота, піклування, обслуговування вважалися жіночою сферою відповідальності.
До 2016 року в Україні формально не існувало жінок на бойових посадах в армії. Командувачка підрозділу могла бути оформлена в штаті як кухарка або лазниця. Зрушення сталися завдяки роботі ветеранок, активісток ГО "Невидимий батальйон". У 2016-му змінили наказ Міноборони, два роки по тому ухвалили Закон "Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях". Тепер жінкам доступні 63 бойові посади — вони можуть офіційно бути снайперками, гранатометницями, командирками.
До деяких видів діяльності українських жінок не допускали, посилаючись на турботу про здоров’я. "До 2017 року існував перелік заборонених для них професій — понад 450, — розповідає Юлія Свириденко, перша віцепрем’єр-міністерка — міністерка економіки України. — Це були роботи, пов’язані з важкими фізичними навантаженнями, працею під землею, хімічним виробництвом тощо". Спуститися в шахту або сісти за штурвал військового літака жінки не могли, допоки в Україні не почали боротися з дискримінацією на ринку праці й запроваджувати нове законодавство. Цього вимагає, зокрема, і Конвенція ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок, схвалена ще 1979 року.
Незграбно і болісно долати гендерні стереотипи можна було б іще довго. Велика війна пришвидшила цей процес. Станом на березень 2025 року третина території України окупована. "Через бойові дії кількість населення зменшилась до 30 мільйонів", — каже докторка наук, професорка з демографії Елла Лібанова. Приблизно на 10 мільйонів людей. Майже половина з них, 4,5 мільйона, — вимушені мігранти. Зростає кадровий голод. Свириденко зауважує, що дефіцит чоловіків особливо відчутний у будівництві (70 %), промисловості (45 %) і транспортному секторі (43 %). Сьогодні українські жінки опановують професію машиністки метрополітену, служать водолазками-саперками та операторками дронів.
Щоб допомогти жінкам здобути дефіцитні спеціальності та подолати упередження стосовно "чоловічих" та "жіночих" посад, потрібно вибудовувати систему підтримки — відкривати ясла і садочки, розвивати соціальні служби та заклади для старших членів родини — щоб жінки, на чиї плечі лягає турбота про малих і старих, могли дозволити собі працювати.
Торік Міністерство економіки запустило експериментальний проєкт. Держава почала видавати жінкам ваучери на навчання нових професій. Свириденко каже: сучасні українки, долаючи гендерні стереотипи, готові працювати водійками, машиністками насосних установок, електрогазозварницями та лицювальницями-плиточницями — і завзято опановують нові спеціальності.
Героїні проєкту Vogue Ukraine кидають виклик суспільству, родині й самим собі. Олеся Голуб працює в доменному цеху на металургійному комбінаті. Тетяна Мордач стала водолазкою-саперкою. Леся Ганжа, операторка дронів, уже четвертий рік воює на Сході. Вікторія Петрущак, фахівчиня з художнього ткацтва, навчилася збирати дрони, спеціалістка з транспортних технологій Оксана Петловнюк стала трактористкою. Анастасія Мазуркова, перша і поки єдина в Україні машиністка метрополітену, підсумовує спільну думку: "Не існує жіночих чи чоловічих професій: ти або можеш впоратися з роботою, або ні".
Фото: Vasylyna Vrublevska, Sasha Maslov
Текст: Альона Пономаренко
