Світ має знати: у Вінниці попрощалися з парамедиком Назарієм Гринцевичем
10 травня у Вінниці попрощалися з 21-річним Назарієм Гринцевичем — парамедиком "Азову", героєм друкованого числа Vogue Ukraine Edition "Шлях незламних", який загинув біля Кремінної під час виконання бойового завдання. Він захищав Маріуполь, був парамедиком на "Азовсталі", пережив два поранення й чотири місяці в російському полоні. Щоб вшанувати героя, люди вишиковувалися у живі коридорі, в яких майоріли українські прапори, а також бригади "Азов".
Світлинами з панахиди, які повинен побачити увесь світ, поділилися фотографи Костянтин та Влада Ліберови. У себе в інстаграмі вони написали: "Це так страшно і так боляче — дивитись, як у труні лежить насамперед дитина. Так, герой, мужній та вправний воїн, справжній чоловік. Але ж дитина. В труну рідні поклали все, що він любив за життя: набір лего, печиво Oreo, хеппі-міл. Назарій казав, що боїться померти, але готовий віддати життя, якщо це буде потрібно задля нашого майбутнього. І він не відступився від своїх слів. Вінниця проводила героя з честю. Всю дорогу до місця прощання колону с труною супроводжували люди. Водії зупиняли рух та виходили з машин. Пасажири виходили з громадського транспорту. Дорослі, старі, діти, всі, кожен зупинився. Абсолютно сторонні люди плакали. Так і має бути. Так ми і маємо проводжати наших героїв".
Навесні 2023-го Назарій Гринцевич дав велике інтерв'ю українському Vogue, згадуємо його надважливі цитати.
"Одразу подумав, що теж боротимуся за нашу незалежність, якщо війна триватиме до моїх вісімнадцяти. Десь у дев’ятому класі почав готуватися фізично та психологічно. Потрапив у "Азов" у сімнадцять з половиною років, пройшов підготовку, навчання, полігон — і за кілька місяців опинився в епіцентрі війни".
"Я розумів, що в моїй країні потрібно добре знати закон. Дуже багато нечесних людей обіймають керівні посади, відмивають кошти та порушують законодавство. Я хочу боротися із цим, тому й вирішив вивчати правознавство".
"Парамедик має із собою додатковий рюкзак вагою 25 кілограмів, носити його нелегко, але мене це не зупиняло, адже я розумів, що зможу допомогти своїм побратимам".
"Я розумів, що теж можу загинути, і максимально віддавався своїй справі. Робив усе, від мене залежне, аби гідно нести військову службу. І розумів, що моя смерть не буде марною".
"Я б ще раз пройшов Маріуполь, якби це допомогло нашій країні".
"Жодну війну не можна виграти без тилу. Усі цивільні — це тил наших військових. Вони мають допомагати ЗСУ. Кожному під силу відмовитися від ранкової кави і скинути донат. Це мінімум".
