Ми з України: що треба знати про видатного педагога-експериментатора Василя Сухомлинського
28 вересня 1918 року народився Василь Сухомлинський, педагог-експериментатор, чиї книги перекладені пів сотнею мов, а набутки втілені в концепції Нової української школи.
Василь СухомлинськийВасиль Сухомлинський був з тих, для кого фах — не вибір, а покликання. Майбутній педагог-експериментатор підміняв вчителів ще коли сам був школярем, а з 17 років уже повноцінно викладав українську мову й літературу, заочно навчаючись у педінституті. Вчительський шлях перервала війна.
У 1942 році Сухомлинський був тяжко поранений у боях під москвою, осколок залишився в грудях назавжди. Як назавжди залишилася в серці й особиста трагедія: за допомогу підпільникам його першу дружину разом з немовлям жорстоко закатували. Після війни як військовик і комуніст Василь Сухомлинський міг побудувати стрімку кар’єру — три роки завідував районним відділом народної освіти, проте на адміністративній роботі бракувало спілкування з дітьми, і він попросився назад до школи.
30-річним очолив Павлиську середню школу на Кіровоградщині й залишався її директором до самої смерті в 1970 році. Завдяки Сухомлинському пересічний сільський навчальний заклад став педагогічною лабораторією, досвід якої приїжджали переймати делегації з різних куточків світу. Заняття українського вчителя відвідували педагоги з Фінляндії, Японії, Німеччини, тим часом як радянські функціонери з осторогою ставилися і до його експериментів, і до його книжок. Бестселер "Серце віддаю дітям" завдяки прихильникам Сухомлинського вийшов спочатку в Німеччині 1968 року, за рік у срср, а далі перевидавався різними мовами майже 70 разів.
Сухомлинського називають етнопедагогом, бо у вчительській практиці він часто спирався на фольклор — казки, прислів’я, пісні тощо. На їхній основі сам складав педагогічні казки та притчі.
Неймовірно, як за щоденної педагогічної роботи Василеві Сухомлинському за 25 років вдалося написати близько пів сотні монографій, понад 600 методичних статей і майже 1500 художніх творів. І це попри те, що вчителя не раз критикували — за приниження ролі політичних цінностей у вихованні майбутнього покоління, за "міщанський ідеалізм", за проповідування абстрактного добра й "міфічної людяності". Діставалося й по смерті, — за те, що вибудовував модель соціалістичної школи, служив режиму.
Безперечно, він вірив у поступ і прекрасне майбутнє людства, хоч яким словом його в срср називали, проте так само щиро намагався виправити пересмикування в освітній системі: сумнівався в реформі 1957 року, де передусім популяризували виробниче навчання, писав листи Хрущову, протестував проти проголошеної партією організації шкіл-інтернатів, куди мали забирати дітей раннього віку, аби вивільнити батьків для роботи. І самотужки, в лещатах режиму, прагнув виплекати людиноцентричну освітню систему, яка б, ґрунтуючись на самоповазі учня і його гармонійному співіснуванні з довкіллям, сприяла становленню щасливої людини — бо тільки такою вона здатна бути корисною суспільству.
Василь Сухомлинський був послідовником Януша Корчака, якого часто цитував у своїх працях, і будував школу, яка розвиває здібності й допомагає дитині знайти власний шлях до щастя — залежно від своїх умілостей. Розвивав думання і відчування — усвідомлення як своїх почуттів, так і оточення, включно з живою і неживою природою. Багато працював над темою самовиховання й самоповаги, створив власну азбуку моральної культури: 14 законів дружби, 10 "не можна", 9 негідних речей тощо.
Для шестирічок придумав підготовчу "школу радості" — із заняттями "в зеленому класі" просто неба й мандрівками. А початкову школу називав "школою сердечності" — в ній спостереження змінювалися активними діями, закладалися основи чулості, піклування про довкілля, допомоги тваринам і творення добра людям.
У Павлиській школі першокласники за традицією закладали власний сад з плодовими деревами, за якими доглядали впродовж усього навчання. Тут само, біля відбудованої школи, Сухомлинський з учителями й учнями облаштували виноградник і розарій, збудували голуб’ятню, кролеферму, пасіку, теплицю, звели майстерні, де робили віялки, сівалки, а якось виготовили й мініелектромобіль. Була в школярів навіть власна метеостанція. Активна взаємодія дітей з природою породжувала справжні цінності — як цілком матеріальні плоди, так і почуття значущості, гордості за результати власної праці, авторство свого життя.
Сухомлинський запроваджував синкретичні заняття, де поєднував читання, письмо, математику, малювання. Заперечував битви за оцінки й накачування дітей знаннями без огляду на їхні індивідуальні особливості сприйняття. Вважав оцінку "найгострішим інструментом", яка має відбивати радість успіху, а не ставати знаряддям покарання.
Штудіював підліткову психологію: міркував над тим, як з лагідних першачків виростають агресивні тинейджери, сам опрацював понад 400 кримінальних справ з підлітками та дійшов того, що причини дитячої агресії й злочинності — у родинному оточенні, де ігнорують потреби, почуття, особливості дитини. Щоб виправити це, відкрив "Батьківську школу" — двічі на місяць зустрічався й працював з кожною групою окремо, від батьків дошкільнят до батьків учнів молодших, середніх, старших класів. Протестував і проти оцінювання діяльності школи за кількістю вступників до вишів. Вважав, що будь-яка праця, хоч би й буденна робота хлібороба чи робітника, "потребує індивідуальних здібностей, таланту, обдарування, докладання фізичних і духовних зусиль". А найголовніше — у своїй педагогіці, всупереч радянській традиції, робив ставку не на вплив колективу на особистість, а на колектив, який складається з розвинених індивідуальностей. У хрущівсько-брежнєвські часи це безперечно був громадянський подвиг.
