Магічні Карпати і їх мешканці в об'єктиві Аліни Прісіч – лауреатки премії FUTURESPECTIVE
Лауреатка премії FUTURESPECTIVE 2025 від Vogue Ukraine фотохудожниця Аліна Прісіч вирушила на Гуцульщину, щоб дослідити життя молодого покоління українців, які плекають традиції.
Експедиція невеликими карпатськими селами – Верховина, Криворівня, Кривопілля, Снідавка, Ясеня – тривала три тижні. Разом із чоловіком та дворічною донькою фотохудожниця Аліна Прісіч вивчала місця, які сім років тому відкрив для неї, луганчанки, її майстер, оператор доби поетичного кіно 1960–1970-х Юрій Гармаш. Вона вивчала фотомистецтво й операторську майстерність на його курсі в Київському національному університеті культури і мистецтв.
Гармаш, який працював над легендарними стрічками "Вавилон ХХ" і "Така пізня, така тепла осінь" Івана Миколайчука, закохував студентів у місця, де кілька десятків років тому багато знімав сам. Тепер 27-річна фотографка повернулася до Прикарпаття задля персонального проєкту у співпраці з українським Vogue – про красу життя, молодь, яка продовжує давні українські традиції, та про коріння, відчуття якого так бракує самій Аліні, чий дім залишився в окупованому Луганську.
Прісіч із ніжністю говорить про героїв своїх світлин. Показує портрет мужнього брюнета – 27-річного музики, хранителя музею Параски Плитки-Горицвіт Павла Рибарука. Син священника Івана Рибарука, випускник Києво-Могилянської академії, де вивчав англійську філологію, він повернувся до рідної Криворівні – мальовничого гуцульського села, оточеного горами. Тепер опікується місцевим музеєм. Далі – 23-річний Артем Горайзон, який шиє капелюхи й продає через інстаграм. Аліна зафіксувала щемкий момент – як він із друзями проводжав товариша у військо.
Трійко дівчаток із села Буковець щодня долають шість кілометрів угору, а потім униз, щоби дістатися до школи, – усміхнені, повні енергії, перед камерою вони танцюють і показують акробатичні трюки просто на полонині.
Прісіч досліджує молоде покоління українців, які обирають не переїздити у великі міста, а залишатися в рідних селах і плекати традиції: грають на старовинних музичних інструментах, займаються ремеслами, розвивають місцеві музеї, зберігаючи та передаючи знання далі. "Уяви, Павло Рибарук живе в будинку на території церкви у Криворівні, де колись мешкали Іван Франко та Леся Українка!" – захоплюється авторка портфоліо.
Для Прісіч цей проєкт виявився особистим. "Люди, яких я зустріла, знають історію свого роду, і це робить їх сильнішими. Мій біль у тому, що я ніби не маю коріння, бо вся моя спадщина залишилася в Луганську". Аліна покинула рідне місто влітку 2014 року, коли їй було 16, не встигнувши закінчити 11 клас, – довчилася в Балаклії на Харківщині, згодом переїхала з батьками до Києва. "Найбільше я хочу забрати з дому наш сімейний фотоархів", – зізнається мисткиня. Вона мріє створити документальний фотопроєкт про рідний Луганськ після звільнення міста від росіян. Аліна зізнається: працюючи над фотопроєктом у Карпатах, хотіла знайти місце, де менше болить. "Карпати підійшли ідеально: гори високі, зв’язок слабкий, сир смачний. Там найспокійніше в Україні – перевірено моєю нервовою системою. І розумієш: дім – це не місце, а відчуття, яке тебе нарешті наздогнало".
Попри складну особисту історію, фотографка дивиться на світ із дитячою безпосередністю: сама вона видається чутливою й емоційною, а її роботи – ніжними та проникливими. Тварини, що пасуться на полонинах, діти, які граються біля хати, випадкові нічні пейзажі й автопортрети у миті суму чи радості: Аліна фіксує реальність, не намагаючись її прикрасити чи змінити.
"Документальна фотографія завжди суб’єктивна, бо ми самі вирішуємо, куди дивитися, – міркує Прісіч. – Вона дозволяє мені бути уважною до моменту – і водночас перетворювати побачене на приватну історію. Межа між документальним і художнім розмита. І, зрештою, важливе не визначення, а щирість".
Ліворуч:
5 розгорт:Угорі: "Копиця сіна", 2025. Село Замагора, Івано-Франківська область. Унизу: На сторінці праворуч:
6 розгорт:
7 розгорт:
"Дорога на Рівню", 2025. Село Криворівня, Івано-Франківська область.
