Із модного бізнесу на передову: історія одесита Максима Тиднюка
"До 24 лютого я жив спокійним та щасливим життям", – каже одесит Максим Тиднюк. Мав власний модний бренд, захоплювався спортом і брав участь у перегонах IRONMAN; писав поезію. Сьогодні 33-річний Максим Тиднюк служить у лавах ЗСУ, втім намагається поєднувати службу з речами, які наповнювали його життя до повномасштабної війни. Ми записали історію Макса.
У 2014 році одесити Максим та Ірина Тиднюки заснували власний бренд одягу Iryna Tydnyuk. "Ми підприємці нової формації і створюємо чесну моду, в якій ти можеш дозволити собі купити якість і бренд за помірну ціну", – написано на сайті бренду. За цими простими словами – важливі сенси: бренд Iryna Tydnyuk – це комфортні та зрозумілі речі, призначені на широке коло українців. За кілька років бренд виріс – в Iryna Tydnyuk працювало кілька десятків людей, а шоуруми бренду відкрились у Києві й Харкові.
Своє життя 33-річний Макс Тиднюк називає "спокійним і щасливим". Ми спілкуємось у зумі, коли Макс приїхав на кілька тижнів на ротацію до Одеси. Він усміхнений, енергійний та бадьорий і, здається, здатен просто через екран ноутбука зарядити своєю енергією та життєстійкістю. Водночас зізнається: ще кілька тижнів тому, коли повернувся з фронту (Макс пробув понад 100 днів на Херсонському напрямку) справив би на мене зовсім інше враження...
Життя Макса та його дружини Ірини до повномасштабного вторгнення співвідносилося з модними сезонами, адже бізнес розрісся – в 2015 молода пара запустила бренд домашнього одягу та купальників Kotovich. "Ми налаштували життя до особливостей модного бізнесу: знали, коли маємо відшити та представити нові колекції, а коли можемо поїхати у відпустку в теплі країни. Якраз напередодні нового 2022 року ми відкрили нашу третю крамницю, в Харкові, і дуже тішилися цьому. Після відкриття поїхали у відпустку і якраз у березні планували відвідати нашу харківську крамницю – але не встигли, адже 2 березня в неї потрапила російська ракета…"
"24 лютого, після перших вибухів, в Одесі зачинилося все, не працювала і наша крамниця. Перший тиждень ми цілком занурились у волонтерство – я працював на кухні ресторану "Брік", де ми готували їжу для ТрО та військових, а десь за тиждень зрозумів, що ми можемо запустити виробництво й відшивати речі для передової. Спершу робили це своїми руками з дружиною: наші друзі прийшли з рулоном тканини, і ми просто тут на місці накроїли балаклави й бафи та почали їх швидко шити, адже було холодно. Зробили першу партію, віддали на фронт і зрозуміли, як це працює. Після цього вже доєдналися наші швачки, що повернулися до міста, почали робити термобілизну".
Харків, де розташовувався нещодавно відкритий шоурум Iryna Tydnyuk, на жаль, зазнав жорстоких обстрілів і бомбардувань з боку росії з перших днів повномасштабної війни. 2 березня світ облетіли кадри влучання ракети в площу Свободи, де була адміністрація міста. За один квартал від площі Свободи, на вулиці Сумській, якраз розміщувався шоурум Iryna Tydnyuk.
"Ми зрозуміли, що сталося лихо, коли одночасно на телефонах у мене, моєї дружини та її сестри почала репетувати сигналізація, – згадує Максим. – Дружина каже: може, туди хтось увірвався? Я кажу: навряд чи. Після цього відразу зник зв’язок із сигналізацією. А наступного дня в одному з пабліків на відео я побачив кадр з нашою крамницею: думаю, ракета впала на дах, бо просто не було перекриттів між другим і третім поверхами, а перший поверх з крамницею був понівечений. Пізніше, коли це стало можливим та більш-менш безпечним, наші харківські колеги зайшли до неї та змогли зібрати навіть деякі вцілілі речі. Все було в піску, у воді – але ноутбук працював…
Макс зізнається: ще 23 лютого не вірив, що буде повномасштабна війна… Але вже з 24 лютого хлопець повністю занурився у воєнні будні: спершу допомагав як волонтер, потім записався до місцевого штабу ТрО біля власного дому, а за кілька тижнів мобілізувався й почав навчання та підготовку до від’їзду на передову.
Тиднюк каже, що з перших днів повномасштабного вторгнення так занурився у воєнні справи, що коли вперше наприкінці березня вийшов на прогулянку на одеську Трасу здоров’я, дуже здивувався, що нею гуляють люди й узагалі є якесь життя. "Мене це протверезило – доти я просто навіть не думав, що паралельно з війною люди намагаються жити своїм життям. Але на цей час, коли я отямився, мене вже мобілізували". (Сміється.)
Максим не мав військової кафедри в інституті й жодного військового досвіду до 24 лютого. "Наш батальйон увесь добровольчий – більшість людей до цього вели абсолютно цивільне життя, та є люди і з військовим досвідом, звісно. Зараз в армії я вже опанував нову професію, тобто я не просто солдат, а маю спеціалізацію. Увесь досвід я отримав на фронті, це бойовий досвід. Коли вперше приїхав на передову, я зрозумів, що хочу робити, в чому може бути корисний, і мені дали можливість опанувати навички".
Щодо бренду Iryna Tydnyuk, то згодом вони відмовилися від пошиття військового спорядження і зараз відшивають для армії тільки в разі запиту, наприклад, на термобілизну. "Бо я вже на практиці як військовий зрозумів, що сам би не носив те спорядження, яке ми робили, – зізнається Максим. – Адже воно має бути професійним насамперед. А наше спорядження – це до першого бойового виходу. Якщо тобі доведеться десь у посадці бігати між дерев – воно не витримає… Тож зараз ми дійшли висновку, що краще наш бренд здійснюватиме свою основну діяльність, зароблятиме гроші та донейтитиме на армію – отакий вигляд має наша соціальна відповідальність нині".
На моє запитання "що допомагає триматися на фронті?" Максим відповідає без пафосу – каже, що особливих ритуалів не має. Натомість зізнається: отримує насолоду від спілкування та взаємодії з людьми на фронті.
"Якщо я хочу відпочити й перебуваю в безпеці, то посплю або послухаю музику. Але загалом на фронті понад усе мене надихають люди навколо, адже в адреналінових ситуаціях всі проявляються чесно та щиро. Я спостерігаю за людьми, паралельно аналізую свою поведінку. Це дуже цікаво".
Максим каже, що йому важливо тримати зв’язок зі світом, знати, що десь є мирне життя. "Дуже допомагає, коли є можливість поговорити телефоном з дружиною. Це в гарному сенсі протвережує й повертає в нормальне річище. Ми говоримо про наш бізнес, дружина ділиться успіхами – а я, зі свого боку, можу дати поради, і мене це підтримує на плаву. Відкриваєш інстаграм, бачиш, як твої друзі живуть нормальним життям, – і радієш, що воно є десь. Я був 105 днів на передовій, за цей час бачив дружину двічі, не більше. Це суперкласно, але замало. Ми змогли побачитись у Миколаєві, але мені там було страшніше, ніж на передовій".
Останніми місяцями життя Максима змінилося кардинально – замість офісу свого модного бренду він перебуває в окопах і виконує бойові завдання. Після понад 100 днів на передовій Максим приїхав у відпустку до Одеси й зізнається, що спочатку було непросто.
"Я раніше чув цю фразу – що люди, які одного разу були на війні, потім живуть з нею завжди. Вони вже так сприймають реальність: оглядаються, прислухаються, в них з’являються нові звички, яких раніше не було. Першого дня, коли я повернувся з фронту, я був у роздратованому стані. Їхав містом, і мене все бісило. Але потім я відпочив, і все стало на свої місця – і я зрозумів, що то була просто втома. Я щиро радію з того, що люди живуть нормальним життям. Тригернути може не це, а інше: коли, наприклад, у розмові ти чуєш, що людина зневажливо ставиться до ЗСУ чи волонтерів, чи переповідає плітки про те, куди пішли гроші, які зібрав Притула, і "що вони там щось мутять з волонтеркою"… Тобто раніше я б промовчав, а тепер думаю: такі слова я сприймаю як пряму загрозу – а чи не зрадник він? (Сміється.) Можливо, це може бути грубо з мого боку – але мені здається, нині такий час, що толерантним бути не варто. "Все не так однозначно" – ми вже пізнали ціну такої позиції…
Максим Тиднюк – людина багатьох талантів, яка не боїться викликів. Так, 2018 року Макс узяв учать у перегонах для атлетів IRONMAN, до яких готувався майже рік: плавав, бігав та їздив на велосипеді. Макс з успіхом пройшов випробування й здобув титул тріатлоніста. Життєстійкості та витривалості йому, як спортсменові, не треба позичати – в розмові ми навіть жартуємо, що Максим міг би стати коучем і навчати людей, як вгамувати тривогу та бути стійким. У військового навіть є своя "формула гармонійності".
"Ми говорили про це з хлопцями й сформулювали таку формулу. Життя тебе завжди кудись вестиме, і не завжди це приємні обставини. Але як ти себе в них проявиш – це вже залежить від тебе. Коли я зрозумів, що я мобілізований, то сказав собі: ну якщо ти солдат, ти маєш бути хорошим солдатом. І почав дивитися, читати, тренуватися, не просиджувати штани, а постійно працювати. У перші тижні я працював перекладачем, коли нас тренували іноземні інструктори, тож днями й ночами все штудіював. Так, ти маєш рацію, я почуваюся гармонійно, але це певна робота над собою".
