Історія іграшок: українська ялинкова прикраса від ХІХ століття до сьогодення

Коріння ялинкової іграшки сягає язичницьких традицій та вірувань, які з часом доповнилися християнськими символами. Вони сформували різдвяну ялинку, яка сьогодні прикрашає оселі українців на зимові свята.

Історія іграшок

Першими ялинковими прикрасами слугували смаколики — горішки, яблука, пряники та печиво. Тому діти завжди з нетерпінням чекали на Різдво, щоби після півночі дістати солодкі подарунки зі святкового дерева. З XVI століття в моду поступово входять скляні прикраси.

Відтоді традиція виготовлення спеціальних прикрас ширилася Європою. Україна, землі якої були розділені між двома імперіями (Австро-Угорською та Російською), перейняла західні звичаї, інтегрувавши їх у власну народну обрядовість. Вже із ХІХ століття, переживаючи різні часи, українська ялинкова іграшка формувалася як виріб окремої професійної індустрії. Її робили з вати, паперу, дерева і тканини.

Технологія виготовлення іграшок була запозичена з Німеччини, звідти ж експортували готові вироби ті, хто міг собі це дозволити. Популярними були іграшки за дрезденським зразком — їх виготовляли з обʼємного картону, який проклеювався з обох боків. Дідів робили із вати, яку клеїли на картонну основу. Обличчя дідів майже не відрізнялися одне від одного. Це зумовлено тим, що українці скуповували німецьку літографію — зображення ангелів, Святого Миколая і клеїли їх на створені власноруч іграшки.

Популярними, особливо у селах, були витинанки — ажурні та силуетні прикраси. Ними оздоблювали стіни, двері та вікна. Перші витинанки виготовляли зі шкіри, а після того, як папір потрапив у село — з паперу. Різдвяне дерево також прикрашали "ялинковим намистом". Спочатку це були справжні жіночі намиста, зроблені зі скла. Пізніше стали виробляти довгі, метрові намиста, створені спеціально для ялинки.

Свято Нового року, яке винайшли комуністи як альтернативу традиційному Різдву, дало імпульс новому етапу розвитку ялинкової іграшки.

1930–1940. Артільна іграшка

З більшовицькою окупацією на території України заборонили святкувати Різдво. Народна традиція протягом майже десятиліття жила в підпіллі. У 1935-му більшовики ввели всесоюзне свято Нового року, яке відтепер мали відзначати 1 січня. Ялинка з атрибута домашнього свята вийшла у громадський простір — на площі, у школи та дитячі садки, на заводи, в холи підприємств.

Тоді ж зародився відомий нам зараз персонаж Діда Мороза. Добрий дідусь із бородою та в шубі приносив мішок із подарунками для чемних хлопчиків та дівчаток. Діда супроводжувала онучка Снігурка.

Наприкінці 1930-х років розпочалося радянське виробництво ялинкових прикрас у художніх об’єднаннях — артілях. Ватні іграшки виготовляли вручну за такою технологією: верхній шар із гігроскопічної вати натягували на металеву основу. Обличчя ляльок робили найчастіше із пап'є-маше, але траплялися з мастики чи тканини. Далі личка фігурок розмальовували фарбами, а ватну "шубку" покривали клейстером та подрібненим склом.

У той час створювали і скляні іграшки: кулі, святкові намиста, конусоподібні прикраси, а також фігурки у вигляді посуду чи ламп. Обладнанням для виготовлення скляної новорічної прикраси був стіл, на якому встановлювався пальник, з'єднаний трубками з міхами. Робітник натискав ногою на педаль, наповнюючи міхи, які по трубці подавали повітря до пальника. Той розігрівав скляну трубочку й витягував один із кінців у довгий "хвостик". Після цього виробу надавали бажаної форми. Готову кулю поміщали на стіл, накритий азбестовим листом, щоби виріб остиг, а потім наносили на нього ручний розпис.

1950–1960. Іграшка "золотої доби"

Повоєнна відбудова вплинула й на виробництво ялинкових прикрас, яке з ручного, артільного перетворилося на повноцінну індустрію. Це "золотий період" ялинкової іграшки, що захоплює своєю різноманітністю. Іграшки виготовляли на приладобудівних заводах. У моду увійшли маскарадні новорічні маски із пап'є-маше — їх покривали шаром ґрунту та розписували вручну.

Ескіз кожної іграшки мав затверджуватися партією, аби бути допущеними до виробництва. Але кольори не мали обмежень: фарба часто обиралася відповідно до фінансових спроможностей артілі.

Українські іграшки з вати мають свою особливість. Часто їх робили досить великого розміру як для підвісної оздоби — 15 см (порівняно зі стандартним розміром 8–10 см). Вата прикрас українських артілей часто лишається білою й не темніє дотепер. Секрет — у технології, за якою білосніжну вату покривали шаром слюди. Личка фігурок робили із пап’є-маше чи мастики та розписували вручну.

Скляні ялинкові іграшки виготовляли із тонкого скла, видуваючи іграшку по гіпсовій формі й розписуючи фарбами та лаками. Блискуче срібне покриття досягалося за допомогою амальгами — суміші металів та ртуті.

1970–1980. Фабрична іграшка

Після 1966 року виробництво ялинкових прикрас в Україні поступово ставало автоматизованим. Ватні іграшки позникали з полиць магазинів, адже вироби ручної роботи змінилися на тиражовані скляні прикраси. А скло натомість стало більш товстим і міцним, завдяки чому іграшки менше бились і краще зберігались. З початком перебудови заводи переймали німецькі технології — почали набувати популярності іграшки з пластику, фольги, пінопласту. Здешевшання матеріалів зробило ялинкові прикраси масовими і доступними.

В Україні функціонували столичні фабрики "Перемога" та Клавдіївська фабрика ялинкових прикрас. Остання спочатку була заводом з обробки медичного скла, а згодом переросла в найбільше в Східній Європі виробництво новорічних прикрас. Процвітали Одеська муляжна фабрика, Львівська фабрика ялинкових прикрас, фабрика ялинкових іграшок у Лисичанську, Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас.

У 1980-х роках почали виготовляти іграшки з нового синтетичного матеріалу — лавсану. За цією технологією рідку масу витягують і пропускають через спеціальні отвори. Іграшки із лавсану здобули широку популярність — ними прикрашали ялинки на вулицях, підприємствах і в оселях українців.

ХХІ століття. Сучасна ялинкова іграшка

Історія української ялинкової прикраси налічує понад століття до встановлення Незалежності країни — від саморобок до автоматизованого виробництва, від дрібних артілей до фабрик республіканського масштабу. Які тільки матеріали не використовували майстри та підприємства. Вата, картонаж, папʼє-маше, скло, солома, кераміка, пластик, лавсан. Маючи такий масштабний історичний досвід, сучасні виробники ялинкових прикрас в Україні запозичують корисні прийоми минулого, залучаючи високотехнологічні надбання сьогодення. Тож традиція виготовлення українських ялинкових прикрас продовжується.

Новорічні іграшки і мода

Ялинкова прикраса — це значно більше, ніж просто скляна куля. По ній можна вчити історію, зокрема історію моди. Ялинкові прикраси кожного періоду вбрані у речі, які відображають той чи інший історичний час. У 20-ті роки ХХ століття зʼявилися перші паперові балерини: їхні спідниці-пачки були довжиною вище коліна, чого не могли бути в 1910-х роках.

У 1930–1940-х деякі ялинкові іграшки із вати і пап’є-маше зображували в сукнях з воланами на плечах із коротким рукавом. На прикрасах 1950–1960 років бачимо вплив свого часу: українська іграшка "Офіціантка" зображена у вкороченій приталеній сукні — new look Крістіана Діора перетнув навіть "залізну завісу" радянського союзу.

Пропаганда спорту у 1960-х роках також мала свій вплив: ватяні ялинкові іграшки зображувалися в спортивній формі лижників та ковзанярів. Навіть жінок почали зображувати у спортивних штанях, хоча в побуті радянські жінки переважно носили спідниці чи сукні.

Ялинкові іграшки часто зображували людей у зимовому одязі, тому моду на теплі пальта й шуби також можна прослідкувати на іграшках у 60-х роках минулого століття. Шуби були довжини міді та максі, з великим хутряним коміром, подекуди приталені під впливом західної моди.

Але найчастіше ялинкові прикраси вбирали у традиційне мішкувате вбрання радянського союзу, який програмував людей забути про самовираження: індивідуальність засуджувалася.

Текст: Марина Лук'янова, дослідниця української ялинкової іграшки, кураторка різдвяних виставок, які можна відвідати і зараз:

• Київ. Музей війни (Батьківщина-Мати): "Українська ялинкова прикраса: від ХІХ ст. і до сьогодення" (триває до кінця січня)
• Одеса. Одеський музей західного і східного мистецтва: "Одеська ялинка: від ХІХ ст. і до сьогодення" (триває до кінця січня)
• Львів. Палац Потоцьких: "Історія ялинкової прикраси" (10 січня — 23 лютого 2025 року)