Дослідження свідчать: 20—30 років — найгірший вік дорослого життя
Доктор Мег Джей — культова особа серед двадцятирічних, які балансують на межі паніки, депресії та виснаження. Її посібник із самодопомоги, як подолати підводні камені молодого дорослого життя, The Defining Decade: Why Your Twenties Matter and How To Make the Most of Them Now, розійшовся накладом понад пів мільйона копій після виходу у 2012 році та швидко підкорив тікток, коли його перевидали у 2021 році.
Тепер вона випустила книгу The Twenty-Something Treatment: A Revolutionary Remedy for an Uncertain Age, метою якої є як нормалізація буремних, емоційно та фінансово виснажливих років, так і допомога цілому новому поколінню практичними стратегіями: від того, як жити в умовах невизначеності, до найкращих методів подолання соціальної тривожності. Доктор Джей пише про те, чому вона десятиліттями вважала, що 20—30 років — це найважчі роки вашого життя і як змиритися з цим фактом.
Кеті прийшла до мене в офіс після сварки зі своїм хлопцем. "Ну, з хлопцем, якого я вважала своїм хлопцем, — уточнила вона, — але, за його словами, ми не були в стосунках. Тому я засмутилася і зробила із себе дурепу". Вона потягнулася до серветки. "Я не знаю, що змушує мене почуватись гірше, — продовжувала Кеті, витираючи куточки очей, — закінчення стосунків чи те, як незграбно я з ними впоралася. Я почуваюся розгубленою, ніби це ще одна річ, з якою я не впоралася в житті, саме тоді, коли я збираюся переїхати в нове місто та почати нову роботу. Мене нудить, я не знаю, як і що буде далі. Все витає в повітрі. Я не думаю про те, щоб вбити себе, але думаю про те, щоб просто втекти від усього".
"Від чого втекти?" — уточнила я. "Від усього, від життя, — сказала Кеті, хнюпаючи носом. — Я просто відчуваю весь цей тиск, що мої 20—30 років мають бути неймовірними. Моя мама завжди говорить про те, якими чудовими були ці роки її життя. І це змушує мене хвилюватися, адже в мене це зовсім не так. І я відчуваю весь цей тиск, що моє життя має бути чудовим".
Давайте дещо прояснимо. Всупереч тому, що можуть припускати популярна культура, соціальні медіа і, можливо, навіть ваші батьки, ваші 20—30 років, ймовірно, не будуть найкращими роками вашого життя. Це можуть (а може, і ні) бути роки, коли ви маєте прекрасний вигляд у купальнику або можете пробігти марафон, але навряд чи це будуть роки, коли ви почуватиметеся якнайкраще. Насправді це можуть бути роки, коли ви почуватиметеся найгірше.
Дослідження показують, що протягом нашого життя психічне здоров’я слідує J-подібній кривій: воно знижується від дитинства до юності, а потім неухильно зростає протягом десятиліть після цього. Близько 50% людей у віці двадцяти з чимось років повідомляють про проблеми з тривогою, близько 40% скаржаться на почуття депресії, близько 30% думають про те, щоб покінчити з життям і близько 20% борються з вживанням психоактивних речовин. Можливо, пандемія нарешті вивела ці проблеми в заголовки газет, але молоді люди вже давно — частіше, ніж люди похилого віку, — страждають від свого психічного здоров’я, принаймні відтоді, коли я побачила свого першого двадцятирічного клієнта в 1999 році.
Ось чому протягом 25 років я працювала клінічним психологом, спеціалізуючись на двадцятирічних, адже саме в цьому віці відбувається багато дій. Наші 20—30 років — це не тільки визначальне десятиліття — час, коли ми вирішуємо, ким бути, де жити, кого любити, як кохати, з ким дружити, чим заробляти на життя — але це також неймовірно важке десятиліття. Все це сортування робить ці роки такими визначальними й такими складними.
Двадцятирічні, як Кеті, переживають найнепевніші роки в їхньому житті. Коли вони прокидаються вранці, вони не знають, де працюватимуть і де житимуть через п’ять років. Коли вони заходять в офіс — якщо вони заходять в офіс, — вони не знають, як у них справи й чи залишаться вони на цій роботі. Коли вони відпочивають увечері, вони не знають, які у них насправді стосунки з друзями, чи є у них взагалі друзі, чи вони завжди будуть у пошуку своїх людей. Коли вони намагаються заснути вночі, вони не знають, чи складеться їхнє життя, чи стануть вони коли-небудь щасливими. Протягом більшої частини ХХ століття молоді люди, ймовірно, прокидалися з чоловіком чи дружиною, роботою, дитиною і, можливо, навіть із домом і метою. Однак у ХХІ столітті такі джерела стабільності, швидше за все, з’являться у нас після тридцяти й пізніше.
У людей, яким двадцять з чимось, як у Кеті, все задом наперед. Вони думають, що їхні наступні десять років будуть найщасливішими роками їхнього життя. Насправді все навпаки. Одне з моїх улюблених досліджень із цього приводу розглядало повсякденні емоції майже 200 дорослих людей віком від 18 до 94 років. У довільний час протягом тижня кожного учасника просили повідомити про різні позитивні почуття, як-от щастя, задоволення, гордість, хвилювання, інтерес, досягнення та розваги. Потім їх попросили повідомити про негативні моменти, такі як гнів, страх, смуток, тривога, дратівливість, розчарування та нудьга.
Хороша новина — принаймні для нашого майбутнього — полягає в тому, що позитивні почуття не впливають на вік. Люди похилого віку відчували себе добре приблизно так само часто, як і молоді, хоча іноді з інших причин. Молодші дорослі могли бути в захваті від нової квартири чи музичного фестивалю, тоді як, можливо, старші були в захваті від нового онука чи поїздки до Австралії. У будь-якому випадку, добрі почуття виникають в усі віки. Однак, порівняно зі старшими дорослими, молоді люди частіше відчували всілякі негативні емоції. Це пов’язано з тим, що літні люди в дослідженні були здатні регулювати свої почуття. Їхній позитивний стан зберігався довше, а негативні почуття проходили швидше. Вони також частіше повідомляли про змішані почуття або моменти, коли добре і погане могли співіснувати. Однак для молодих людей погані почуття, швидше за все, переважали добрі почуття.
Загалом, життя стає кращим із віком здебільшого тому, що ми маємо більше контролю над роботою та навчанням, друзями та коханням, орендою та здоров’ям та справді більшістю аспектів нашого життя. Ми більш схильні та здатні вибирати людей, ситуації та діяльність, які змушують нас почуватися краще, а не гірше. І коли все складається не так, як хотілося б, наші негативні емоції тривають недовго. Усе це потребує практики та перспективи, а це саме ті дві речі, яких у двадцятилітніх, як у Кеті, можливо, поки що немає.
Пам'ятаєте цю J-криву? Ваші 20—30 років можуть бути найнижчою точкою психічного здоров’я, але вони також є поворотним моментом. Це роки, коли після тенденції до зниження наше самопочуття починає змінюватися на краще. Це не нереалістичний оптимізм чи магічне мислення. Це погляд, який базується на даних і підтверджується кількома дослідженнями розвитку дорослих, які мають одну послідовну ідею: життя покращується з віком і з ним наше психічне здоров’я.
Метааналіз майже 100 різних досліджень показує, що приблизно до 35 років молоді люди повідомляють, що почуваються менш депресивними, тривожними, злими, примхливими та реактивними, а також, що відчувають більше хороших емоцій. До 35 років ви, імовірно, почуватиметеся більш впевненими, відповідальними, рішучими, позитивними, цілеспрямованими, амбітними, наполегливими, соціально компетентними та орієнтованими на майбутнє.
Коли я пояснювала усе це Кеті, я визнала, що це може звучати сумно, коли ти чуєш, що твої 20—30 років, ймовірно, не будуть найкращими роками у твоєму житті, але, якщо подумати про це, це дуже хороша новина. Знання того, що життя може стати кращим і стане кращим, дає людям надію, а проста надія на майбутнє дає п’ять переваг, які змінюють життя, навіть рятують його, для молодих людей.
По-перше, надія є єдиним найсильнішим провісником добробуту для тих, кому за двадцять і старше, а двадцятирічні, які мають надію, менш схильні до тривоги та депресії. По-друге, двадцятирічні, які мають надію, швидше за все ставитимуть цілі, працюватимуть над їх досягненням і долатимуть перешкоди. По-третє, надія послаблює зв’язок між життєвими негараздами й психічним здоров’ям. Навіть коли життя важке, ті, хто має надію, знаходять способи продовжувати рухатися вперед. По-четверте, люди у віці двадцяти з чимось, які сподіваються на краще майбутнє, швидше за все, матимуть корисні звички, наприклад, правильно харчуватимуться та займатимуться спортом, і рідше зловживатимуть речовинами. І останнє, але не менш важливе: двадцятирічні, які з надією дивляться в майбутнє, менш схильні думати про те, щоб покінчити з життям. Вони можуть уявити розв'язання своїх проблем.
Протягом 25 років, як я говорила, я працювала з дорослою молоддю, адже саме в цьому віці відбувається дія. Але якщо бути точнішою, я маю сказати, що тут починається дія. Попри нашу культурну одержимість тим, наскільки чудовими повинні бути наші роки, я не знаю жодної людини за тридцять або старше, яка б хотіла, щоб їй знову було двадцять. Я кажу це не для того, щоб означати, що ці роки – найгірші, а для того, щоб сказати, що ці роки – це час, коли життя починає налагоджуватися.
З віком ви, ймовірно, станете щасливішими та здоровішими просто тому, що у вас більше шансів мати — і робити — те, що робить людей здоровішими та щасливішими. Ви прокидатиметеся не перед величезною невідомістю, а перед тим, що обрали найважливішим. Коли ви стаєте старше, ви, ймовірно, почуватиметеся спокійніше усередині.
Отже, якщо вам двадцять з чимось, відпустіть гнітюче занепокоєння, що життя буде жахливим, і відкрийте своє серце й розум для можливості того, що воно може бути щасливим. Так чи інакше, ви станете кимось. Ви станете тим, кого ще немає. Ви знайдете в роботі сенс, про який ще не чули. Ви поїдете туди, де ще не були. Ваше життя змінять люди, яких ви ще не знаєте. Ви закохаєтесь у людину, яку ще не зустріли. У вас буде більше або менше дітей, ніж ви думали. Найскладніші моменти вашого двадцятиліття будуть забуті, тоді як вашими найважливішими моментами будуть радості й досягнення, яких ви ніколи не передбачали.
За матеріалом vogue.co.uk
