До Vogue UA Conference 2023 залишилося
SOLD OUT

Сергій Жадан здобув німецьку Премію миру

23 жовтня український письменник Сергій Жадан здобув Премію миру від Німецької асоціації видавців та книгорозповсюджувачів. Вручення відбулося в межах церемонії закриття Франкфуртського книжкового ярмарку. "Митець дістав премію за свою видатну творчість та гуманну позицію, з якою він, ризикуючи життям, повертається до людей на війні та допомагає їм", — повідомляє Український інститут книги.

Сергій Жадан для Vogue UA, фото Vasilina Vrublevskaya

Премія миру німецької книготоргівлі — щорічна премія, яку вручають з 1950 року. У різні часи її здобули такі відомі письменники, як Герман Гессе, Астрід Ліндгрен, Сюзан Зонтаг, Орхан Памук, Маргарет Етвуд. Призовий фонд премії становить 25 000 євро. Отримуючи нагороду у Франкфурті, Сергій Жадан сказав: "Поезією не можна виграти війну, але поети повинні свідчити про неї".

Реклама

Під час вручення премії Сергій Жадан виголосив пронизливу промову, яка навряд чи залишила байдужою аудиторію. Публікуємо уривок з цієї промови. Всю промову можна прочитати на фейсбук-сторінці Сергія Жадана.

...Як говорити про війну? Як давати собі раду з інтонаціями, в яких так багато відчаю, люті, образи, але разом із тим – сили й готовності не кидати своїх, не відступатися? Мені здається, проблема з проговоренням найважливішого нині не лише в нас самих – світ, який нас слухає, теж не завжди здатен зрозуміти просту річ – ми говоримо, маючи надто різний рівень мовної емоційності, мовної напруги, мовної відкритості. Українці не мають виправдовуватися за свої емоції, проте добре було б ці емоції пояснити. Для чого? Бодай для того, аби далі не тримати при собі увесь цей біль і весь цей гнів. Ми зможемо пояснити себе, ми зможемо проговорити все, що з нами сталося і ще станеться. Просто треба бути готовими до того, що це буде доволі непроста розмова. Але її так чи інакше треба починати вже сьогодні.

...Скажімо, що має на увазі світ (розумію ефемерність та абстрактність цього означення, але все ж використаю саме його), говорячи про необхідність миру? Здавалося б, ідеться про припинення війни, про завершення збройного протистояння, про той момент, коли замовкає артилерія й настає тиша. Здавалося б, це та річ, яка має приводити нас до порозуміння. Адже насправді – чого ми, українці, хочемо найбільше?

Звісно, що завершення цієї війни. Звісно, що миру. Звісно, що припинення обстрілів. Особисто я, як людина, що живе на вісімнадцятому поверсі в центрі Харкова, де з горішніх вікон можна побачити запуск росіянами ракет із сусіднього Бєлгорода – гаряче й палко хочу завершення ракетних ударів, завершення війни, повернення до нормальності, до природності існування. То що ж так часто насторожує українців у заявах європейських інтелектуалів чи європейських політиків про необхідність миру? Звісно, що не заперечення необхідності миру. Радше розуміння, що мир не настане лише тому, що жертва агресії склала зброю. Мирне населення Бучі, Гостомеля та Ірпеня зброї взагалі не мало. Що не вберегло цих людей від жахливої смерті. Харків’яни, яких росіяни регулярно й хаотично розстрілюють ракетами, теж не тримають у руках зброї. Що вони, на думку прихильників швидкого миру за будь-яку ціну, мали б зробити? Де для них мала б проходити лінія між підтримкою миру й непідтримкою опору?

Просто річ у тім, на мою думку, що, говорячи нині про мир у контексті цієї кривавої, драматичної, розв’язаної Росією війни, дехто не хоче помічати простого факту: миру без справедливості не буває. Бувають різні форми замороженого конфлікту, бувають тимчасово окуповані території, бувають міни сповільненої дії, камуфльовані під політичні компроміси, проте миру – справжнього миру, того, який дає відчуття безпеки та перспективи – на жаль, не буває. І закидаючи нині українцям готовність не здаватися як ледь не ознаку мілітаризму та радикалізму, частина європейців (мушу зазначити – доволі незначна, а втім) чинить дивовижну річ – намагаючись лишитися в зоні комфорту, вона благополучно виходить поза межі етики. І це вже питання не до українців – це питання до світу, до його готовності (чи неготовності) проковтнути чергове, тотальне, безконтрольне зло на догоду сумнівній меркантильності та фальшивому пацифізму...

Не следуй за модой — ощущай её

Подписаться

Еще в разделе

Популярное на VOGUE

Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.